Пам’яті Тоні Джадта

Ярослав Грицак, 13 серпня 201014190

Я не знав Тоні Джадта особисто. Але я любив його. І не соромлюся у цьому признатися. Що більше: думаю, що він був найкращим істориком й найвпливовішим інтелектуалом сучасності.

Учора повернувся до Львова, почав розбирати пошту і наткнувся насумну новину: у Нью-Йорку 6 серпня,  на 62-році помер Тоні Джадт.

Про Тоні Джадта дізнався вперше десь у середині – другій половині 1990-х років, з довгої рецензії Чеслава Мілоша на його книжку (найкращу, як на мене, книжку Джадта – та й взагалі найкращу історичну монографію останніх 10-15 років) «Past Imperfect» (1992). Книжка „зачепила” Мілоша, бо відкрито й гостро – аж до сарказму – розповідала про те, жертвою чого у свій час він став сам: інтелектуальний ідіотизм і моральне лицемірство французьких лівих (Сартра та ін.), які воліли закривати очі на те, що роблять комуністи у Радянському Союзі та його сателітах, але натомість трактували польських, українських та ін. втікачів яко своїх особистих ворогів (див., до прикладу, відому справу Кравченка чи їхні атаки на Мілоша).

Потім мені потрапило у руки його довше есе «A Grand Illusion?» (1996). Кожному, хто хоче зрозуміти, чим є теперішня Європа, і позбутися ілюзій щодо неї, це есе треба прочитати конче.

Перше, що відчуваєш при читанні Джадта: це гострота думки. Вона розсікає кожну суспільну проблему, як скальпель смертну плоть – але не заради вбивства, а заради радикального лікування.

Найбільше хвалять і згадують синтезу післявоєнної історії «Post-War». З цією книжкою є, однак, одна велика проблема: вона затовста. Тому – як справедливо зауважує у своєму некролозі «The Economist»  – її більше купували, аніж читали.

Мені ж найбільше подобається його передостання збірка есеїв «Reappraisals» (2008).Декотрі з них читав раніше, коли вони вперше з’явилися у New York Review of Books. Зібрані разом, вони творять ефект бомби, що вибухла на дуже вже політично-коректному а тому нудно-стерильному інтелектуальному полі ліберального Заходу. З цієї збірки дуже раджу прочитати есе Джадта про Ізраїль. Особливо рекомендую його нашим доморощеним антисемітам, які постійно говорять про „жидівську змову” й „жидівську солідарність” – я ніколи не читав більш вбивчої критики ізраїльської політики, аніж тої, яка вийшла з-під пера Тоні Джадта, єврея й сіоніста – а також тим нашим російськомовним євреям, котрі ставлять Ізраїль у приклад (!) Україні.

А з останньою книжкою Джадта «Ill Fares the Land» у мене була пригода. У середині березня цього року я був у Нью-Йорку на конференції, котра не була не те що аж надто нудною, але й надто цікавою. Одна з причин, чому я згодився приїхати: якраз у тому часі мала вийти ця книжка, і я сильно хотів її мати. Вже по приїзді зі сумом  побачив, що конференція закінчиться на два дні раніше, аніж книжку почнуть продавати офіційно. Яке ж було моє здивування, а рівно ж радість, коли за день до відльоту – і за три дні до офіційного продажу книжки! – побачив її на Бродвеї, за декілька десятків метрів від Колумбійського університету, на розкладці у якогось негра (соррі: афроамериканця). Він продавав її ще упаковану у целофані, але, очевидно, нелегально. Я купив її одразу і подумав: чи може бути краще визнання для історика, аніж коли піратські копії його книжки продають з-під поли, ще до її офіційної появи? Таке може статися хіба що з рок-альбомами. Але щоб так було з науковими монографіями – про це не чув ніколи.

Порівняння з рок-зірками тут цілком доречне: Тоні Джадт, сам один з „сікстіз”, виглядав як пострижений Ерік Клаптон; його окуляри – як рівно ж його іронія та позиція вічного критика – робили його схожим до Джона Леннона, іншого мого улюбленого нью-йоркця. Але головне: у всіх його текстах був рок-н-роловий „драйв” – щось таке, що не можна вдати чи підробити.

Й останнє: коли у листопаді 2004 р. разом з Олею Гнатюк писали до учених світу з проханням заступитися за демократію в Україні, послали нашим діаспорним (соррі: українсько-американським) знайомим-професорам чернетку свого листа-звернення, щоб ті поправили і помогли поширити його далі. У відповідь ми дістали „доброзичливого” коментаря, чому цей лист нікуди не годиться – і чому вони його не підпишуть.  Водночас копію цього самого листа через свого неукраїнського знайомого американця  я переслав до Тоні Джадту. Той не коментував і не критикував, а просто взяв і зразу підписав. Та послав його далі – Наому Хомському (Чомськуму), Іммануїлу Валлерстіну (Валлерстайну), Тімоті Ашу – та іншим знаменитостям.

Я не знав Тоні Джадда особисто. Але я любив його. І не соромлюся у цьому зізнатися.  Що більше: думаю, він був найкращим істориком й найвпливовішим інтелектуалом сучасності.

В Україні, як і у випадку з більшістю добрих імен, його теж залишається практично невідомим. Прочитайте, як скупо подали інформацію про його смерть українські мас-медіа – і порівняйте з тим, скільки і що написали наші найближчі сусіди, поляки і росіяни, не кажучи вже про англомовну пресу.

Відповідно, в Україні нема його книжок. Одним з винятків є бібліотека УКУ. Ви можете їх там прочитати – звісно, за умови, що читаєте англійською. І якщо маєте час і терпіння сидіти у бібліотечній залі, бо додому ці книжки не видаються.

У цю суботу минає дев’ять днів з його смерті. Я дуже прошу Вас вшанувати пам’ять цієї людини,  прочитавши щось з того, що доступне в Інтернеті. Сподіваюся, на Вас він вплине не менше, аніж на мене. 

Якщо розумієте англійську, раджу подивитися (особливо мені подобається розповідь про його бітломанівське дитинство у Лондоні і як він боровся з депресивним впливом французьким постмодерністів).

А також раджу Вам почитати  його цьогорічні блоги на New York Review of Books (останній його запис, за збігом обставин, згадує Чеслава Мілоша).

Для тих же, хто не володіє англійською, пропоную прочитати запис в журналі Григорія Паська (того самого; йому повезло більше від мене – він знав Тоні Джадта особисто).

А це інтерв’ю Тоні Джадта, на яке покликається Григорій Пасько.

Й на останку – матеріали з „Русского Журнала” (тут йде мова про останню книжку Тоні Джадта - найближчими днями збираюся написати про неї більший матеріал). 

Тоні Джадт був одним з небагатьох у цьому й минулому столітті, хто показав, що успіх можна поєднати з чесністю, а холодний науковий аналіз минулого –  з пристрастю борця за краще майбутнє цього світу.

 

Честь Його Пам΄яті!

 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • shchypoon 23 вересня 2010, 19:24

    Після Вашої лекції у центрі віз.культури в могилянці я скачав "Ріапрейзели", а на тижні скінчив останню з п"яти відсканованих у неті;спасибі величезне, що Ви тоді приїхали-розказали - тепер на певне можна сказати що ті пятдесят хвилин,у висліді, вартували цілого курсу)

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • shchypoon 23 вересня 2010, 19:24

    Після Вашої лекції у центрі віз.культури в могилянці я скачав "Ріапрейзели", а на тижні скінчив останню з п"яти відсканованих у неті;спасибі величезне, що Ви тоді приїхали-розказали - тепер на певне можна сказати що ті пятдесят хвилин,у висліді, вартували цілого курсу)

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • shchypoon 23 вересня 2010, 19:24

    Після Вашої лекції у центрі віз.культури в могилянці я скачав "Ріапрейзели", а на тижні скінчив останню з п"яти відсканованих у неті;спасибі величезне, що Ви тоді приїхали-розказали - тепер на певне можна сказати що ті пятдесят хвилин,у висліді, вартували цілого курсу)

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук