Польща мала вибір
У Другій світовій війні Польщі варто було воювати на боці Третього рейху, а не союзників, пише у своєму блозі Пьотр Зиховіч.
З великим інтересом я прочитав полеміку моїх колег по редакції Рафала Зємкєвіча [Rafał Ziemkiewicz] і Пьотра Семкі [Piotr Semka] на предмет можливості укладення угоди з Німеччиною у 1939 році та спільного наступу на Радянський Союз. Як автор, який пише монографію про спроби польсько-німецького порозуміння (які виникали перед та під час війни), хотів би теж долучитися до дискусії.
Варто почати від справ, здавалося б, очевидних. Метою будь-якої війни (а наприкінці 1930-х років було зрозуміло, що війни Польща не уникне) є перемога, або якщо це неможливо, мінімізація власних втрат. Щоб цього досягти, треба максимально віддалити момент вступу власної країни до військових дій і розумно вибрати союзників.
Міністр закордонних справ Юзеф Бек [Józef Beck] зрадив обидва ці принципи. Під його керівництвом Польща вступила у війну першою, більше того, у системі альянсів, які вже в 1939 році в принципі обумовлювали її подальшу васалізацію Радянським Союзом. Надання Польщі британських гарантій, що нині часто вважають найбільшим успіхом політики Бека, насправді мало спровокувати Гітлера до нападу на нашу країну і затримати в такий спосіб його марш на Захід.
Аж до березня 1939 року Гітлер не міг вирішити, куди спрямувати перший удар. Спочатку він хотів кинути на коліна Францію, але не міг цього зробити, не з'ясувавши перед тим ситуацію на своєму східному кордоні. Звідси пропозиція до Польщі остаточно врегулювати спірні питання (згода на захоплення Гданська і делімітація екстериторіальної автомагістралі через коридор, що з'єднав би його з власне Третім Рейхом).
Відхиливши цю пропозицію і прийнявши британські гарантії, Юзеф Бек розв'язав дилему Гітлера. Перед атакою на Францію він мусив забезпечити собі тил. Власне тому Гітлер прийняв рішення підписати пакт зі Сталіном і напасти в першу чергу на тепер вже пробританську Польщу. Британці тим часом навіть і не думали про Польщу як про серйозного союзника проти німців.
Як я написав, нас використали лише для того, щоб відстрочити на кілька місяців німецьку атаку на Захід. Справжнім союзником [Лондона] для наступного стиснення Третього Рейху між двома вогнями від початку був сильніший за нас Радянський Союз (так само мислили британці під час Першої світової війни). Лондон від початку війни передбачав, що радянсько-німецький конфлікт неминучий. А чим могла Велика Британія заплатити Сталінові за цей союз? Звісно, що Польщею.
У такий ось спосіб, який нині оспівують, міністр Бек дав себе ошукати британцям. Завдяки його "геніальній політиці" Польща увійшла до війни, захищаючи місто Гданськ, яке їй навіть не належало (воно перебувало під управлінням Ліги Націй), а втратила половину своєї власної території та декілька мільйонів громадян, зокрема більшу частину еліти. Решта Польщі на півстоліття опинилася під окупацією.
Тож варто подумати, як би виглядала ситуація, якби Бек прийняв пропозицію Гітлера. Події б відбувалися таким чином: у березні чи квітні Польща приєдналася б до Антикомінтернівського пакту, ніколи б не дійшло до підписання пакту Молотова-Ріббентропа, а на переломі 1939-1940 років німці, захищені Польщею від вірогідного радянського удару в спину, розбили б Францію.
Після невдалого вторгнення до Великобританії (у цьому, власне, нічого дивного не було) почався б спільний польсько-німецький наступ на Радянський Союз. До речі, така акція зовсім не мала б означати якоїсь васалізації Польщі. Враховуючи військовий потенціал та стратегічне геополітичне положення в системі держав Осі [Вісь Берлін-Рим-Токіо - союз Німеччини, Італії та Японії, оформлений угодами 1936-37 років. - Z], ми б скоріше за все зайняли таке ж місце, як Італія. А навіть якщо б сталося інакше, часткова втрата суверенітету краща, ніж втрата незалежності.
Як закінчився б такий спільний наступ на Москву? Розгляньмо обидві можливості.
1. Перемога. Часто говорять, що Німеччині в 1941 році не вистачало під Москвою однієї дивізії. Польща ж надала б кілька десятків тих дивізій. Отож, дуже ймовірно, що вступ нашої країни до Осі забезпечив би їй перемогу. В тому випадку Польща не лише допомогла б знищити жахливий тоталітарний режим, але також могла б розраховувати на чималі територіальні здобутки коштом переможеного супротивника.
Найважливішим наслідком спільного з Німеччиною походу на СРСР була б, однак, просто перемога у війні. А відтак Польща уникла б втрат, завданих подвійною окупацією.
Винищення кількох мільйонів громадян, руйнації столиці під час Варшавського повстання та 50-річної радянської окупації. Єдиними нашими втратами були б військові втрати, понесені під час кампанії на Сході.
Авжеж, варто спитати, як склалися б пізніше стосунки між союзниками-переможцями - Третім Рейхом та Польщею? Чи вони б конфліктували? Чи після перемоги над Радянським Союзом англосакси й надалі вели б війну з Німеччиною, чи той конфлікт теж із часом перейшов би в Холодну війну? І завершився лише через півстоліття занепадом націонал-соціалізму і визволенням країн, що знаходяться у сфері впливу Німеччини?
Чи, може, після декількох років і так дійшло б до висадки в Нормандії, і Польща отримала б шанс змінити союзника? Міркування на цю тему виходять за межі цієї статті.
2. Поразка. Варто також взяти до уваги ситуацію, як на мене, менш ймовірну, в якій Польща разом із Німеччиною програє війну з Радянським Союзом. Насмілюся стверджувати, що наша ситуація була б і тоді кращою, ніж ситуація, в якій опинилася Польща, вибравши союз із британцями.
Таким чином до війни ми увійшли б значно краще підготовані, найімовірніше на рік чи два пізніше, ніж це сталося в реальності (залежить від того, коли б ми атакували Союз). Та війна відбувалася б поза територією Речі Посполитої, тож цивільні втрати (не беручи до уваги можливі нальоти) були б мінімальними. Проблеми почалися б лише у 1944 році, коли на територію Польщі почала б входити Червона Армія.
Варто, однак, пам'ятати, що СРСР не робив великої різниці між тими країнами, які воювали на стороні Осі, та тими, що воювали на боці союзників. Для нього всі некомуністи були "фашистами" і кожен, хто ставав на дорозі радянізації держав, що мали опинитись у радянській зоні впливу, був знищений. До поляків червоні "визволителі" ставилися так само, як, наприклад, до угорців.
Солдатам Армії Крайової, яким наказали співпрацювати з Радянським Союзом під час сумно відомої акції "Буря" [Burza] (яку варто було б назвати скоріше акцією "Харакірі"), це не дуже допомогло. І так їх заслали до таборів або ж стратили як "фашистських колабораціоністів". Сценарій був би схожим до того, що сталося насправді. Радянські війська поставили б у переможеній Польщі маріонетковий режим польських комуністів. Виникла б така сама ПНР (Польська народна республіка), тільки мала б на кілька мільйонів громадян більше та незруйновану столицю.
Тези, що Польща, яка билася б разом із Третім Рейхом проти Радянського Союзу, увійшла б до Радянського Союзу як чергова радянська республіка, чи що Сталін не дав би тоді польським комуністам так званих "Повернутих земель" [Ziemie Odzyskane], є цілком неісторичними. Між цими речами не було нічого спільного. Згадувані пронімецькі угорці не були покарані приєднанням до СРСР, а повернення Польщі Щеціна та Вроцлава було елементом ширшої геополітичної гри Сталіна, яка теж мала небагато спільного із заслугами поляків.
Тож у 1939 році Польща, попри те, що тепер повторюють як мантру, таки мала вибір. Наша країна зовсім не була приречена на таку жахливу поразку, якої зазнала внаслідок Другої світової війни, і могла піти іншою дорогою. Незалежно від того, чи участь поляків у німецькому поході на Схід призвела б до повалення Сталіна, чи ні, після війни ми були б у значно кращій ситуації, ніж та, в якій опинилися у 1945 році.
Предметну дискусію на цю тему ускладнює те, що противники "походу з німцями" замість того, щоб розважливо задуматись над польськими державними інтересами, вдаються до емоційної аргументації. До певної міри так чинить навіть Пьотр Семка, який переживає, що "ми вийшли б із війни, обтяжені ганьбою сприяння Гітлеру". Важко мені зрозуміти цей аргумент.
Друга світова війна була передовсім зіткненням двох страхітливих тоталітарних режимів. Польща, перебуваючи в антинімецькому таборі, була відтак у радянському таборі. Співпраця зі Сталіном була офіційно підтверджена пактом Сікорського-Майського. А у 1944 році, коли Червона армія увійшла на територію Польщі, частини Армії Крайової розпочали широку співпрацю з нею в межах згадуваної вже "Бурі".
Тож під час Другої світової війни Польща "допомагала" іншому - такому ж кривавому, як і Гітлер - диктатору, і в такий спосіб "ганьби" співпраці, про яку згадував Пьотр, і так не уникла. Пьотр пише також про "почуття гідності", яке випливає з того, що ми пішли на війну з німцями, та про врятовану честь. Все це фрази, які не можуть нам компенсувати жахливого кошмару винищення кількох мільйонів громадян.
І нарешті ще одна справа - євреї. Чи ситуація поляків-юдеїв у випадку польсько-німецького союзу була б кращою чи гіршою? Насмілюся стверджувати, що була б значно кращою. Звернуся тут до думки відомого ізраїльського історика Мартіна ван Кревельда [Martin van Creveld], який розповів мені колись, що "як це не парадоксально, але становище євреїв у країнах, що співпрацювали з Третім Рейхом, було кращим, ніж в окупованих країнах".
Звісно, можна припустити, що укладення союзу з німцями автоматично призвело б до того, що поляки, які, як відомо, всмоктали антисемітизм із материнським молоком, натомість накинулися б на своїх громадян-євреїв і винищили б їх чи видали німцям. Те саме могли зробити і перед війною, але ні до чого такого не дійшло.
У випадку, якби Польща увійшла до системи Осі, не було б у нас німецької адміністрації чи сил поліції, які могли б увійти до польських містечок та вивезти з них євреїв до таборів знищення (до речі, з тих самих причин ці центри не могли б виникнути на території Польщі). Відтак Німеччині лишилося б вдаватися до дипломатичного тиску на уряд у Варшаві.
Малоймовірно, що той прогинався б перед Берліном та віддав би на вірну смерть понад три мільйони своїх громадян. Відтак союз Польщі з Третім Рейхом, парадоксально, ймовірно означав би порятунок для польських євреїв. Люди ці були безкарно замордовані власне через те, що в окупованій Німеччиною країні були позбавлені будь-якого захисту.
Не можна забувати, що можливий союз Польщі з Німеччиною не був би союзом, що виник через ідеологічну близькість країн чи симпатії до нікчемної ідеології Третього Рейху. Як нинішні, так і тодішні прихильники такого рішення керуються принципами реалізму та вимогами геополітики. Це був би шлюб не з кохання, а з розрахунку.
Автор: Пьотр Зиховіч [Piotr Zychowicz]
Назва оригіналу: Polska miała wybór [Trzeba było iść z Trecią Rzeszą]
Джерело: Rzeczpospolita, 19.05.2009
Зреферував Омелян Радимський
Ми використовуємо