Полум’я розпачу
IQ

Полум’я розпачу

Чому Павленський підпалив двері ФСБ

Анатолій Рубльов, 15 листопада 2015 1178 2

У ніч на 9 листопада російський художник-акціоніст Петро Павленський підпалив двері управління ФСБ на Луб'янці. Павленського затримали на місці, а разом з ним – двох журналістів, в присутності яких відбулося дійство. Журналістів відпустили, а проти Павленського порушили кримінальну справу за статтею «вандалізм». Українців після Майдану підпалами не здивуєш. Але постаті на зразок Павленського – передвісники набагато страшніших подій, які можуть статися в Росії вже найближчим часом.

Анатомія протесту

Підпал дверей ФСБ – не перша протестна акція Павленського. У 2012-му, коли йшов судовий процес над Pussy Riot, він влаштував одиночний пікет перед Казанським собором у Петербурзі. Пікет був мовчазним, бо Павленський зашив собі рота грубою ниткою. У 2013-му на знак протесту проти політичних репресій акціоніст з’явився перед будівлею Законодавчих зборів голим, замотаним з ніг до голови у колючий дріт. Того ж року Павленський прибив своє причинне місце цвяхом до бруківки на Червоній площі.

А у 2014-му, сидячи на паркані інституту імені Сербського, Павленський відрізав собі мочку вуха. У такий спосіб він намагався привернути увагу світу до використання російської психіатрії з політичною метою. Акції Павленського нерідко ставлять на один щабель з акціями Pussy Riot або навіть Femen. Проте аналогія тут лише позірна. Провокації Femen взагалі важко назвати протестом – в їхніх акціях більше фарсу та епатажу, ніж змісту. Та й Pussy Riot стали жертвами режиму суто випадково, через неадекватну жорстокість Кремля та РПЦ.

В основі діяльності Pussy Riot лежить прихована віра в силу сміху. Їхній скандальний «концерт» у храмі – це радше сатирична клоунада, ніж акт громадянської непокори. Натомість моторошні акції Павленського продиктовані повною зневірою у силі гумору. Коли режим здається безнадійно непохитним, єдиною зброєю бунтівника залишається його власне життя. У цьому сенсі Павленський ближчий не до Pussy Riot, а до Олександра Михалевича – луганського шахтаря, який у 1996-му вчинив самоспалення, протестуючи проти невиплат зарплатні.

Утім, акції Павленського далекі і від громадянської непокори в її звичному розумінні. Мітинги, на які наважуються виходити російські ліберали, – це спроби вступити до політичної взаємодії з режимом. Прикладом такої взаємодії є Помаранчева революція, коли українцям вдалося добитися свого через мирний тиск на владу. Але в умовах жорсткого авторитаризму подібне неможливо. Навіть у Києві другий Майдан закінчився кров’ю, а в Москві фінал буде таким, як на площі Тяньаньмень.

Зневіра у традиційних формах громадянського спротиву породжує феномен протестного мучеництва, зразком якого є Павленський. Саме так протестують зеки, доведені до відчаю звірствами тюремного режиму. Наприклад, наприкінці вересня у Казахстані один в’язень прибив до підлоги камери свою ногу, а інший вирізав собі на грудях напис: «У моїй смерті прошу винити начальника загону». Саме тому підпал дверей ФСБ не треба видавати за міську партизанщину: від «коктейлів» на Майдані чи врадіївського погрому це так само далеко, як і від перформансів Femen.

Туманні перспективи

Феномен Павленського – дуже тривожний симптом для російського суспільства. За своїми переконаннями і мотивами Павленський є декларованим проєвропейським лібералом, проте його методи – це свідоцтво глибокої кризи в таборі демократичних сил. Українці не робили нічого подібного навіть у найстрашніші моменти Майдану, позаяк вірили в те, що режим рано чи пізно впаде. Саморуйнівні акції Павленського, навпаки, свідчать про зневіру у перемозі: якщо стіну не зруйнувати, залишається тільки розтрощити об неї лоба.

Судячи з усього, саме такі настрої поширюються серед російської ліберальної опозиції. Радикальних активістів, які могли б стати рушійною силою російського Майдану, Кремль або успішно залякав, або змусив грати на стороні режиму. Наприклад, ще недавно партія «Другая Россия» претендувала на статус радикальної опозиції режиму: агітувала проти призову до армії РФ, закликала бойкотувати вибори і т.д. А тепер «Другая Россия» організує відправку добровольців у «Новоросію», а її лідер Едуард Лімонов таврує «п’яту колону».

З одного боку, військово-патріотична мобілізація суспільства позбавила опозиційний табір частини пасіонаріїв, а з іншого – створила альтернативу «белоленточникам» в особі фанатів «Новоросії». І якщо акції Павленського видають відчай, то Стрєлков-Гіркін почувається досить впевнено і навіть збирається йти у велику політику. Так чи інакше, у російських лібералів тепер є серйозний конкурент, причому ситуативний антирежимний альянс між ними абсолютно неможливий.

Вочевидь, демократичного і проєвропейського Майдану в Росії не буде ще довго. Натомість наростаюче суспільне невдоволення можуть очолити «герої Новоросії». Процес уже пішов, хоча і проходить під наглядом кремлівських кураторів. Але історія знає чимало прикладів, коли проекти спецслужб виходили з-під контролю і починали самостійне життя. Ослаблений санкціями режим не існуватиме вічно – рано чи пізно влада випаде з рук Путіна. Але хто її підхопить – питання відкрите. І перемога ліберальної опозиції зовсім не гарантована.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук