Популісти проти популістів
IQ

Популісти проти популістів

Що краще популізм чи демагогія?

Олександр Онищенко, 9 серпня 2015 2499 2

Останнім часом в українському політикумі дуже модною стала лайка «популіст». Практично всі політичні сили в особі своїх лідерів і рядових членів звинувачують опонентів у популізмі. Причому найбільше таких звинувачень лунає з вуст членів уряду і проурядової фракції на адресу що опозиції, що соратників з коаліції.

Не дуже відстає у цій справі і глава держави. Яскравим прикладом цього може бути його виступ на засіданні національної ради реформ:

«Наближення цих виборів спонукає певних політиків до солодких обіцянок, нездійсненних мрій, відвертого популізму… замість Компартії, яка не потрапила до Верховної Ради, з’явились нові обіцяльники – з тією лише різницею, що лівацькі ідеї прикривають не червоним, а національним прапором… Такі ідеї не мають мати місця у нашій коаліції»...

Складається враження, що популісти засіли в залі Верховної Ради, а також подають свої голоси з лав журналістів та експертів, закликаючи виконавчу владу і гаранта повернутися обличчям до народу і більш рішуче діяти в його (народу) інтересах, а уряд і президент категорично налаштовані проти популізму і ведуть з цим явищем непримиренну боротьбу. То що ж краще: популізм чи антипопулізм?

Тлумачні словники та енциклопедії дають таке визначення: популізм (від лат. populus – народ) – політична позиція або стиль риторики, що апелюють до народних мас. При цьому з точки зору політології це слово означає форму відносин суспільства і влади, при якій політична влада своє ставлення до суспільства і, відповідно, свою законотворчість аргументує інтересами і голосом народу. У будь-якому випадку в основі популізму лежить прагнення політика, партії чи громадської організації завоювати довіру і підтримку мас, сподобатися народу.

Як видно, сам по собі цей термін нічого поганого в собі не містить. Більше того, прагнення політичних сил до всенародної любові і служить тим стимулом, який керує ними при розробці та реалізації такої політики, яка несе щастя і процвітання більшості населення країни. Взагалі важко уявити собі успішного політика в демократичній державі, який будував би свою тактику на протиставленні себе суспільству. Інша справа, якщо популістськими промовами і гаслами прикривають непристойні цілі. Іншими словами – обманюють, говорять одне, а мають на увазі і потім роблять зовсім інше або навіть протилежне. Однак для такої поведінки існує інший загальновідомий термін – демагогія.

Як сказано у Вікіпедії, демагогія (др.-грец. δημαγωγία – керівництво народом; підлабузнювання до народу) – набір ораторських і полемічних прийомів та засобів, що дозволяють ввести аудиторію в оману і схилити її на свій бік.

Яскравим прикладом демагога мені видається колишній прем'єр-міністр Микола Азаров. Як же правильно, грамотно, аргументовано він критикував владу, перебуваючи в опозиції і під час виборчої кампанії! Які конструктивні й мудрі ідеї викладав. Та якби він реалізував ці ідеї на практиці, то наші західні партнери зараз нам не допомогу пропонували б, а просили б притримати коней, знизити темпи економічного зростання, щоб Україна не порушувала усталеного рейтингу розвинених країн. Та й нинішні тексти його блогів, які він публікує з вимушеної еміграції, далеко не всі зможуть спростувати, оперуючи однією тільки економічною теорією. Біда лише в тому, що, зайнявши кабінет на Грушевського, Микола Янович діяв зовсім не так, як декларував. Все це був банальний обман, демагогія. Але повернемося до популізму.

Так уже в нас склалося, що під популізмом переважно розуміється саме демагогія. Мовляв, заграючи з народом, граючи на його інтересах і поганому розумінні економічної теорії популісти заманюють безглузде населення у свої сіті нездійсненними обіцянками швидких і безболісних реформ, результатом яких буде не тільки стрімке збагачення громадян, а й загальне благоденство на всій території України. Ну, склалося то склалося. Проти народу не попреш, суперечити усталеній термінології і мудрувати з її приводу – справа непристойна. А тому далі по тексту слово «популізм» буду вживати у тому сенсі, як це тепер усіма прийнято.

Чи давно президент нашої країни, який так завзято критикує популізм, став таким завзятим антипопулістом? Як кваліфікувати його передвиборчу заяву про те, що антитерористична операція має тривати не місяці, а години? Ну гаразд, це було давно, не знав тоді Петро Олексійович реальної ситуації, переоцінив свої можливості. Або ж це була тактика боротьби за голоси виборців (хоча чому тепер він ганьбить таку тактику інших політсил напередодні місцевих виборів?). Але ось і свіжі заяви, зроблені на вже згаданому засіданні національної ради реформ з приводу податкової реформи:

«Так, нам треба більше надходжень. Але ця річка швидко висохне, якщо… ми не використаємо реформи для стимулювання вільного підприємництва та економічного розвитку. Реформа не має вилитися у збільшення податкового навантаження на економіку, у зростання податкового тиску… оподаткування розкоші – додаткове джерело, це відновлення справедливості… Зниження податкових ставок може не лише допомогти економці, але й поповнити державний бюджет».

Правильно, чудово, похвально, народу таке подобається. Але що в реалії? У реалії парламент за участю найчисленнішої пропрезидентської фракції перед початком поточного року затвердив збільшення податків не тільки на бізнес, але і на громадян, причому не тільки на працюючих, а й на непрацездатних (пенсіонерів). А пан Порошенко двічі благословив це підвищення: і його фракція підтримала, і він сам підписав закон, не скориставшись правом вето. Те ж саме можна сказати про сумнозвісний податок на розкіш. А про комунальні тарифи та ціну на газ і електрику згадувати вже й не хочеться, але воно згадується якось само, без примусу, на автоматі й дуже болісно. Можна згадати ще чимало прикладів розбіжностей між словами глави держави, його справами і їх результатами. Висновок: якщо популізм – гріх, то наш президент не безгрішний.

Не без гріха і Арсеній Петрович. Відразу напрошується той самий болючий приклад з тарифами. Не можу забути полум'яну промову прем'єр-міністра на передноворічному засіданні Верховної Ради, в якій він наполягав на введенні підвищеної ренти на видобуток природного газу, стверджуючи, що таким чином бореться з олігархами, які отримують надприбутки від цієї діяльності. На ділі ж виявилося, що рентна плата безпосередньо входить у собівартість газу і таким чином уряд вилучає мільярди гривень з гаманців громадян для латання бюджету і створення красивої картинки для МВФ. Факт, як кажуть, на обличчя: за красивим популістським гаслом була прихована реальна мета, далека від інтересів народу і шкідлива для економіки країни.

А яким іншим терміном, якщо не популізмом, можна назвати спробу черговий раз обдурити громадськість, провівши міжнародний аудит тарифів? Адже очевидно, що це банальна маніпуляція: під гаслом прозорості тарифів витратити бюджетні гроші на оплату іноземним фахівцям, які повинні були за цю мзду відбілити уряд, щоб народ цей уряд якщо й не полюбив, так хоча б не сильно ненавидів.

І подібних прикладів відвертого популізму головного міністра безліч. Але це все дивним чином поєднується у пана Яценюка з войовничим антипопулізмом.Особисто мене неприємно здивувала заява Яценюка про уряд камікадзе, зроблена відразу після призначення на посаду. Адже доти він ні про що схоже на публіці навіть не натякав. До цього призначення ніяких розмов про «непопулярні» (тобто ті, які народу не сподобаються) заходи не вів.

Не можу втриматися, щоб також не згадати про його «принципову» позицію щодо пенсійної реформи імені великого «реформатора» Тігіпка. Пам'ятається, очолюваний нинішнім прем'єром, а тодішнім опозиціонером «Фронт змін» одним зі своїх найяскравіших передвиборчих гасел обіцяв скасування цієї реформи. Однак тепер позиція пана Яценюка діаметрально протилежна. Дуже схоже, що це той самий випадок, коли точка зору визначається точкою сидіння. Тобто антипопулістами глави держави та уряду стали в акурат після того, як стали (тимчасовими) господарями цих кабінетів. Причому, така позиція абсолютно не виключає їхньої власної популістської риторики.

Поза всяким сумнівом, популізм наших політиків не принесе нічого хорошого і цілком заслуговує осуду. Однак таке до нього відношення не мають використовувати для голослівного звинувачення політичних опонентів. І перш за все, треба виявляти реальні мотиви популістських ідей і аргументовано викривати той негатив, який приховується за красивими словами про інтереси народу. Боротьба з популізмом і демагогією має базуватися не на емоціях, а на грамотному аналізі й супроводжуватися чіткими та зрозумілими більшості населення аргументами. І вже тим більше нікуди не годиться використання в суперечці з популізмом альтернативних, але не менш популістських за своєю суттю доводів.

Якщо знову повернутися до прикладу з ціною газу для населення, то замість сумнівного «аудиту» уряд мав би оприлюднити реальну собівартість і структуру ціни блакитного палива, пояснити громадянам: скільки грошей вони при цьому насправді віддають державі, чому це необхідно і на які цілі ці кошти використовуються. Тоді були б не «спекуляції» на цю тему, а чесна і конструктивна дискусія. І не було б місця ні популізму, ні демагогії.

І все ж, що краще: популізм чи боротьба з ним? Думається, все-таки найкраще чесна політика, що відображає реальні інтереси народу та спирається на загальноприйняті цінності й правильну концепцію побудови економіки і держави. І дай нам Боже, щоб лідери країни це не тільки усвідомили, але й застосували.

 
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук