Повія моєї мрії
IQ

Повія моєї мрії

Чому легалізація проституції – не на часі

Григорій Швець, 8 жовтня 2015 5245 5

Легалізація проституції – одна з найбільш скандальних тем, особливо якщо її зачіпають політики. Проте цьогоріч вона користується неабияким попитом у вітчизняних парламентарів. У травні на підтримку легалізації секс-послуг висловився Михайло Гаврилюк, у серпні – Юрій Луценко, а у вересні у Верховній Раді було зареєстровано відповідний законопроект авторства Андрія Немировського, який входить до фракції «Воля народу».

Варто зазначити, що сама по собі проституція була де-факто декриміналізована ще 2006-го, коли з Карного кодексу України вилучили статтю за індивідуальне надання платних секс-послуг. Максимальне адміністративне покарання за це – штраф розміром 15 неоподаткованих мінімумів, тобто близько 10 тис. грн. Клієнти повій жодної відповідальності не несуть, натомість примус до заняття проституцією карається позбавленням волі від 3 до 5 років.

Як заведено у прибічників легалізації проституції, Немировський апелює до досвіду західних країн. «У знаменитому на весь світ "Кварталі червоних ліхтарів" в Амстердамі ви можете спокійно вибрати будь-яку вподобану дівчину і усамітнитися з нею», – йдеться у пояснювальній записці, місцями більш схожій на туристичний путівник. Утім, легкий доступ до секс-послуг – не єдиний аргумент законотворця.

«Правова невизначеність у сфері проституції та  діяльності секс-закладів на сьогодні є складовою кримінального бізнесу», – вважає Немировський. З ним готовий погодитися начальник київської міліції Олександр Терещук, який визнає, що проституцію в Україні «кришують» його підлеглі, а сутенери мають величезні доходи. З яких, зрозуміло, не сплачують ані копійки податків – це ще один аргумент на користь легалізації ринку секс-послуг.

На думку Немировського, легалізація проституції допоможе боротися з торгівлею людьми, секс-рабством та експлуатацією неповнолітніх. І навіть дозволить зменшити рівень безробіття, не кажучи про інші переваги «надання сексуальних послуг на законних підставах». Коротше кажучи, і приємно, і корисно. До речі, раніше пан Немировський виступав з ініціативою легалізації грального бізнесу, висуваючи аналогічні аргументи.

Зрозуміло, що на автора законопроекту напосілися критики – від звичайних скептиків до полум‘яних захисників традиційних моральних цінностей. Утім, проблема проституції справді важлива. За даними Міжнародної організації з міграції, ще 2009-го українки становили близько чверті повій в країнах Західної Європи. Про цей «безупинний український експорт» писали навіть у «Таймс».

Та й сама Україна давно стала привабливою країною для секс-туризму. Ще б пак – лише у Києві під час Євро-2012 за клієнтів змагалися близько 50 тисяч повій. Для порівняння, у Голландії, де проституція цілком легальна, загальна кількість повій – удвічі менша. Популярність «найдревнішої професії» має темний бік. Робітниці секс-індустрії є однією з найбільш вразливих соціальних груп, причому кожна шоста повія в Україні є неповнолітньою.

Однак легалізація проституції – не панацея. По-перше, юридична легалізація секс-індустрії зовсім не гарантує її легалізації фактичної. У тій же Голландії нелегальних повій стільки ж, скільки й легальних. Та й подивімося на економіку. Лише за офіційними підрахунками, половина української економіки перебуває в тіні, і виманити її звідти не вдається ні бичем, ні калачем. Навіть ринок оренди житла тінізований відсотків на 90%. А що казати про тих, хто здає в оренду не бабусину квартиру, а власне тіло?

З існуючим рівнем корупції годі сподіватися і на знищення експлуатації жінок. Варто мати на увазі, що проституція – це «ремесло відчаю». Лише одиниці займаються цим за покликом душі, а для решти торгівля тілом – відносно ефективний спосіб подолати матеріальну скруту. Причому більшість проституток є представницями соціально неблагополучних груп, для яких інші заробітки є важко доступними. Саме тому сутенери мають настільки великий вплив на повій. І матимуть надалі – з мовчазної згоди корумпованих інстанцій.

Крім того, легалізація проституції де-факто посилює владу сутенерів над секс-робітницями. З посередників та охоронців вони перетворюються на власників бізнесу, від яких повністю залежить прибуток і кар‘єра повії. Цей факт підкреслює низка західних експертів, зокрема Дженіс Реймонд. Легкість доступу до секс-послуг призводить до легітимізації сексуальної експлуатації жінок, а відтак – до дегуманізації праці повії, за якою офіційно закріплюється статус товару.

Навіть якщо на кожній вулиці відкриють по легальному борделю, торгівля людьми не припиниться. Бо звичайна проституція – це лише вершечок айсбергу секс-індустрії. Найбільші прибутки здобуваються в тих сферах, які ніколи не будуть легалізовані: секс-рабство, експлуатація неповнолітніх, дитяче порно, сексуальне насильство і т.д. Легалізація проституції лише дасть ділкам додаткові можливості для комунікації з потенційними клієнтами та законне прикриття.

Ще один популярний міф – про те, що легалізація проституції зупинить поширення венеричних хвороб. В теорії, повія є живим розплідником хвороб, але на практиці вони обізнані щодо можливих небезпек набагато ліпше, ніж решта співгромадян. Звісно, додатковий медичний контроль ніколи не завадить. Проте в нинішніх умовах його реальний ефект може бути помножений на нуль завдяки, знову ж таки, корупції. Якщо придбати довідку в поліклініці може сьогодні кожен, чому б цього не робити секс-робітницям?

Що ж до духовного аспекту справи, то тут причини і наслідки ставлять догори дригом. Мовляв, легалізація проституції спричинить до занепаду родини і християнських цінностей в цілому. Щойно відкриються легальні борделі, церкви спорожніють. Насправді ж усе навпаки. В ідеальному християнському суспільстві борделі стоятимуть порожні незалежно від того, чи є у них офіційний дозвіл на діяльність. Коли ж священики побоюються, що не зможуть втримати паству без допомоги поліції, це свідчить лише про занепад релігійності.

Через все це суспільна дискусія щодо легалізації проституції – це переливання з пустого в порожнє. Зробити суспільну дискусію щодо проституції більш змістовною можна лише одним способом – запросивши до неї самих секс-працівниць. Лише в комунікації з ними можна зрозуміти реальні причини проституції та розробити дієві заходи для захисту цих жінок. Допоки українська держава не дозріє до такого діалогу, ні про які закони не може бути й мови.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук