Президентський «шпагат».

25 травня минає рік як 54,7 % активних виборців обрали Порошенка президентом України.

БлогиБогдан Панкевич , 24 травня 2015 482
Богдан Панкевич
Громадський діяч

Обрали, зокрема, і під його особисту обіцянку повністю вийти з бізнесу і продати його у випадку перемоги на президентських виборах.

Відповідно до рейтингу FORBES, на момент обрання президентом Порошенко займав шосте місце серед найбагатших людей України і його багатство оцінювалося в $1,3 млрд.

Отже, український народ дозволив пану Порошенку перекваліфікуватися із бізнесмена, для якого сенсом діяльності є отримання прибутку і примноження особистої власності, у державного діяча – президента України, для якого єдиним і найбільшим пріоритетом має бути добро України та її народу.

Як мав би вчинити відповідальний і правдомовний державний діяч, який дав українцям такі обіцянки і гарантії, що вони обрали його вже у першому турі? Як мінімум – негайно позбутися всієї своєї корпоративної власності. Продати все якнайшвидше за актуальною на той час ціною. І якщо ця ціна виявиться меншою від оцінки, поданої експертами журналу  FORBES, то збитки від продажу вважати символічною компенсацією українцям за їхню підтримку і довіру. Так би вчинив державний муж, котрий має честь, гідність і тверде слово.

А як би вчинив бізнесмен, який скористався сприятливою кон’юнктурою і вирішив стати президентом, не забуваючи при цьому про власну вигоду та інтереси? Зрозуміло як – спробував би, користуючись президентським статусом, «наварити» собі за час президентства якомога більший прибуток.

Отже 25-го травня минає рік і вже можемо робити якісь висновки.

Важко назвати діяльність Порошенка за цей рік однозначно позитивною. Його кроки далеко не завжди нагадують вчинки державного діяча, котрий прагне ввійти в історію своєї країни як видатна особа. Він призначав на ключові державні посади цілком не відповідних людей і зволікав призначати на посади, критично потрібні у час війни. Зокрема місяцями пустують десятки вакансій послів у дуже важливих для України країнах. В той же час призначені міністр оборони Гелетей, генеральний прокурор Ярема, голова нацбанку Гонтарєва та десятки менш важливих діячів демонстрували "лакейський синдром", а деколи і чудеса  некомпетентності, що граничили із зрадою національних інтересів. Окрім того, на важливі державні посади призначалися люди не лише із сумнівною чи геть поганою репутацією, а й колишні служаки злочинного режиму Януковича. Це при тому, що ніхто достеменно не знає, чи сьогодні число агентів Москви в Міноборони, СБУ, МЗС та інших відомствах все ще вимірюється тисячами, чи вже тільки сотнями осіб?

Якби ж то був мирний час і управлінські провали спричинили б лише спад економіки, розгул корупції та розкрадання національних багатств, до чого ми і так звикли протягом останніх 20-ти років. Але ж іде війна, і, окрім корупції та крадіжок, ми платимо за помилки влади життями наших кращих громадян.

Щораз більше людей навідує відчуття, що слова Президента не зовсім співпадають із його діями та інтересами. Що його серце не цілком належить Україні та її громадянам. Адже Святе Письмо (Мт, 6:21) каже: «Бо де скарб твій – там буде і серце твоє».

То де ж насправді перебуває матеріальний і ментальний скарб (і серце) нашого президента? Принаймні частково пролити світло істини на поставлене питання допоможуть дві недавні події.

По-перше, Фірташ у Відні під присягою повідомив про своєрідний «договорняк» між ним, Кличком і Порошенком. Таким чином інтереси громадянського суспільства були підпорядковані інтересам олігархів. Чи правду сказав Фірташ – не відомо. Але навколо цієї справи кружляло ще багато іншої, офіційно не підтвердженої інформації про врахування інтересів олігархів, а також інтересів Росії майбутнім президентом. Дуже кволе очищення влади, відсутність кримінального переслідування злочинців-регіоналів та безтолкове ведення війни зумовлюють підозру, що існують вагомі тіньові домовленості як із ключовими представниками попереднього злочинного режиму, так і з російською владою. Які саме – заледве чи колись довідаємося.

По-друге, окрім інтересів України, президент не забуває про інтереси власної кишені. Порошенко є власником корпорації «Рошен» (на 95%) та багатьох дрібніших активів. На початку травня генеральний директор корпорації повідомив, що єдиним потенційним покупцем цієї шоколадної імперії є швейцарська фірма «Nestle SA», яка готова заплатити $1 млрд.

"Переговори тривають, але попит тут не те що поганий. Він дуже поганий ", - висловився з цього приводу глава Адміністрації президента Борис Ложкін. Краще би промовчав, бо який стосунок адміністрація президента має до його бізнесових інтересів? Ця репліка є ще одним підтвердженням того, що президент і його команда докорінно змінити корумповану систему влади не зможуть, і навіть не прагнуть. Бо власне ця система їх виростила і зробила успішними.

Отже, за рік урядування президент так і не виконав обіцянки продати свою власність, даної перед виборами.

Але це ще не все.

Агентство Bloomberg, окрім новини про фірму «Nestle SA», повідомило також, що президент Порошенко хоче за корпорацію «Рошен» отримати аж $3 млрд! Пригадаймо, що все його багатство на час виборів оцінювалося в $1,3 млрд., і окрім корпорації «Рошен» в суму цієї оцінки входила ще купа всякого іншого добра. Тобто, використовуючи свій президентський статус, Порошенко прагне в час війни отримати за своє майно у 2-3 рази більше, ніж воно вартувало до виборів. Отже він вважає, що перебування на посаді президента повинно зробити його мінімум вдвічі багатшим, ніж до обрання.

Ось де насправді «перебуває його серце», виходячи із вище цитованої біблійної мудрості. Марно сподіватися, що інтереси держави та її народу цей чоловік ставитиме однозначно і безумовно вище від власної особистої вигоди.

На оправдання президента можна використати популярний аргумент, що він за цей рік посивів і щодня працює до пізньої ночі. Але як тут не посивієш, коли вже стільки часу доводиться, так би мовити, «сидіти на шпагаті», роздираючись між особистими майновими інтересами з одного боку - і реальною ситуацією в державі, яку нищать війна та глибока криза?

Який висновок? Напевно не варто приєднуватися до екстремістів, які закликають іти на Київ і скидати всю владу. Бо Росія про такий бунт тільки мріє. А от тиснути на президента всіма засобами громадянського суспільства, вимагаючи проведення реформ і дотримання своїх обіцянок таки варто. І на майбутніх виборах треба добре думати, кого обираємо. Дослідити, чи здатна ця людина бути альтруїстом щодо власних інтересів і декілька років при владі думати виключно про інтереси держави.

Напевно в Україні є достатньо багато відповідних кваліфікованих і моральних людей. От лише шлях до влади їм блокують олігархи та політичні аферисти, оберігаючи цю закриту і корумповану систему. У час кризи у римському сенаті постійно звучало: «Карфаген потрібно зруйнувати!». Так і ми постійно усвідомлювати і працювати маємо на те, щоб існуюча в Україні пост-радянська система влади була докорінно зруйнована і замінена на цивілізовану, європейську.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук