Про рейдерство, церкву і дорогу сихівську землю
IQ

Про рейдерство, церкву і дорогу сихівську землю

Що робити, коли інтереси громади та інтереси парафії не збігаються?

Назар Кісь, 30 листопада 2015 8850 22

Так вже склалося, що Львів є  містом, в якому церква претендує на важливу роль у творенні громадського життя і, відповідно, публічного простору. Досить згадати історію із побудовою пам’ятника митрополитові Андрею, щоб зрозуміти вплив УГКЦ як однієї з найчисельніших у місті конфесій. Схожі ситуації регулярно трапляються в інших місцях, не потрапляючи, щоправда, на перші шпальти видань та в ефіри новин.

Один з останніх прикладів – на Сихові (спальний район Львова – Z). На вулиці Чукаріна, позаду церкви Введення в храм Пресвятої Богородиці (УГКЦ), ініційовано побудову катехитичної школи. Все було б спокійно, якби не одне «але»: школу планують будувати не на подвір’ї церкви, а на місці існуючого (фактично, але не формально) скверу, зрізавши частину дерев. Спочатку частина мешканців вирішила боронити територію загального користування від забудови, але коли настоятель храму продемонстрував документи про землевідведення (на які, за дивним збігом обставин та завдяки далекоглядності пароха і його вмінню вичікувати, вже сплив термін оскарження), запалу відчутно поменшало.

Наразі ситуація далека від вирішення, адже частина мешканців налаштована опротестовувати рішення міської влади або хоча б не допустити будівництва і вирубки дерев. Тим часом на парафії відбуваються цікаві речі.

По-перше, діалогу, до якого закликали обидві сторони протистояння, не могло виникнути в принципі. Адже коли з одного боку лунає «вкрав землю» (це про настоятеля), а з іншого – «безбожники проти церкви», знайти точки дотику не так уже й просто. Ситуація складна ще й тому, що тут не діють стандартні штампи «громада проти забудовника». Хто його знає, де тут громада, якщо в церкві одна громада, а під церквою – інша.

По-друге, не забули учасники протистояння пригадати і старі конфлікти. Настоятелю нагадують історію з побудовою самої церкви. За словами противників будівництва, кілька років тому парох з’явився з ініціативою побудувати «невелику капличку», яка в процесі забудови виросла до розмірів церкви.

Хоча, справедливості заради, говорити про те, що хтось на Сихові місцевий, а хтось – «зайда», не зовсім коректно. Все-таки 20 років проживання не робить людину «автохтоном» з особливими правами.

По-третє, дискусія (якщо потік взаємних звинувачень можна так назвати) вже давно вийшла за межі свого предмету. Доля дерев і земельної ділянки відходить на задній план, коли одна сторона говорить про шум від музичних колонок під час відправ, імовірну руйнацію сусідніх будинків, а інша – про діточок, яким ніде навчитися катехизму. Очевидно, і одне, й інше є перебільшенням.

Зі слів пароха, він організував і провів усі необхідні процедури задля узаконення землевідведення і початку будівництва: до міської влади звернулися мешканці та парафіяни, відбулися громадські слухання, зібрано підписи. І про все це було заздалегідь поінформовано сусідів з навколишніх будинків. Може й так, але в такому разі ці оголошення явно були не такими ефективними, як повідомлення про освячення квартир на Йордан (не побачити які справді неможливо) чи реклама туристичного оператора «Паломницький центр Рафаїл».

Так чи інакше, ця ситуація неприємно вдарить по місцевій і церковній владі. До першої є питання, чиї інтереси вона відстоює (чи всіх мешканців, чи лише деяких), до другої – яка мета діяльності церкви на парафії?

Залишаються відкритими чимало інших питань, актуальних для міста. Наприклад, про прибудинкову територію. Адже вартість комунальних послуг ніхто не перераховував. Відповідно, мешканці продовжують оплачувати за прибирання землі, яка вже передана в користування іншому суб’єкту. Або питання «виділення» землі. На підставі чого? Хто має на неї більше прав? Є якісь визначені пріоритети, за якими катехитична школа важливіша за сквер, а сквер важливіший за МАФ чи навпаки?

До церковного керівництва – питань ще більше. Адже зрозуміло, що за діями одного настоятеля судитимуть про всю організацію. Чи варто робити богоугодну справу такими «підприємливими» методами? Чим поведінка людей церкви у даному конкретному випадку відрізняється від поведінки власників кіоску з «Родинною ковбаскою», які вночі встановили будку неподалік, а голоси обурених сусідів перекричали за допомогою трьох жіночок, які не відходили від будівельників, волаючи про зручності такого сусідства? Що робити, коли інтереси громади та інтереси парафії не збігаються? І коли люди говорять «церква», вони в цьому випадку мають на увазі громаду вірян чи інституцію?

Зрештою, про який міжконфесійний діалог у ХХІ столітті може йти мова, коли з тих самих музичних колонок лунають слова, що людей «підбурює якась баптистка»? Очевидно, що користі від будівництва катехитичної школи у такій ситуації буде не так багато, як довготривалих іміджевих втрат для церкви.

І, до речі, про дерева. Є ж приклад «Скверу Гідності» в районі Санта-Барбари, де дерев не було, а будівництво не загрожувало ніякою вирубкою. Там будівництво заморозили, а на новостворений сквер виділили кошти з міського бюджету, хоча ділянки скверу і підприємця є сусідніми, а не перетинаються.  Але нема класового ворога, бо ж підприємець – це одне, а церква – це зовсім інше, принаймні на вигляд. Тому активісти, волонтери, політики, чиновники і журналісти воліють не помічати ситуації на Чукаріна.

Хоч би скільки повторювали, що церква має об’єднувати людей і залишатися осторонь політики, фактом є її суб’єктність як організації і вплив на політичне та економічне життя. Від цього не втечеш. І тут ми переходимо до питання про політичну роль церкви, про що мова йтиме в наступній публікації.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук