Про що не люблять говорити українські москвофіли та євроінтегратори?

Учасники суспільно-політичних дискусій, обговорюючи певну проблему, дуже часто ставлять економічний чинник вище за соціокультурні та морально-етичні проблеми. Проте саме ці проблеми народжують всі зовнішні політико-економічні форми.

Але мало хто хоче звертати на це увагу. От і сьогоднішня загальнонаціональна дискусія на тему того, з ким Україні по дорозі – з Росією чи Європою, проходить переважно в тому ж дусі. Українські агітатори союзу з РФ та інтеграції до Євросоюзу, як правило, приділяють головну увагу потенційним економічним вигодам. А за кадром часом залишаються серйозні суспільно-моральні проблеми та загрози, які сьогодні розхитують соціальний фундамент і в Росії, і в Європі. І багато з цих питань пов'язані зі стратегічною основою будь-якої політики й економіки – темою демографії, сім'ї та дітей. Тому варто уважніше розглядати основні негативні вияви цієї теми і в Росії, і в ЄС, не забуваючи про те, в якому демографічному та морально-етичному стані перебуває українське суспільство.

Незручні проблеми для вітчизняних москвофілів

Останнім часом у Росії обговорюється проект Концепції державної сімейної політики РФ на період до 2025 року. Ця програма відштовхується від того, що наш північний сусід сьогодні переживає глибоку кризу сім'ї, і про це свідчать багато фактів.

Відбувається рівень розпаду російської родини. Кількість шлюбів скорочується, але при цьому більшає розлучень. Скорочується чисельність дитячого населення. Так, 2000 року в Росії налічувалося 34,5 мільйона дітей, 2007 – 27 мільйонів, а 2008 – вже 26,4 мільйона. Зростає соціальне сирітство. Практично не скоротилася кількість установ для дітей-сиріт та дітей, котрі залишилися без батьківського піклування.

Середній вік початкового вживання наркотиків за останні десятиліття в Росії впав від 18 до 14 років, алкоголю – від 16 до 13 років, тютюну – від 15 до 11 років. Людей частіше позбавляють або обмежують у батьківських правах. Наприклад, 2007 року батьківських прав було позбавлено 65 585 осіб, у котрих було відібрано 77 416 дітей. Збільшується кількість дітей, народжених поза шлюбом. Зростає популярність незареєстрованих шлюбів, у них народжується кожна третя російська дитина.

Малодітність у Росії стає провідною моделлю репродуктивної поведінки через залежність добробуту сім'ї від кількості дітей. За результатами статистичних розробок бюджетів сімей з дітьми, народження другої дитини погіршує ситуацію вдвічі, третьої – вчетверо, якщо порівнювати з однодітними. І не в останню чергу звідси зберігається високий рівень штучних переривань вагітності. За даними Міністерства охорони здоров'я РФ, 2007 року в Росії було зареєстровано 1 мільйон 302 аборти. Фактично на одну тисячу жінок припадає більше 40 операцій зі штучного переривання вагітності.

До слова, у недавньому інтерв'ю російський богослов Андрій Кураєв, відповідаючи на запитання, чи є сенс критикувати консюмеризм у сучасній Росії, де нібито людям не дають споживати нічого хорошого, зауважив: «... Якщо подивитися на загальний моральний клімат у суспільстві, то треба сказати, що ми не за гріхами нашими добре живемо. Країна, що є чемпіоном світу за кількістю абортів, просто не має права жити так жирно».

Небажані теми для українських євроінтеграторів

У дослідженні Фредеріка Нербранда з банку HSBC, про яке пише The Economist у статті «Виклик для багатих країн: зниження продуктивності праці та старіння населення» (переклад iPress.ua), зазначено, що без масової імміграції робітників у багатьох європейських країнах відчутно поменшає протягом наступних 20 років. Більшість розвинених держав зіткнеться з проблемою старіння робочої сили, що може призвести до зниження продуктивності праці. Нербранд вважає, що до 2030 року в Західній Європі буде вдвічі менше випускників, ніж бабусь.

Ще в середині «нульових» комісія з демографії Ради Європи прогнозувала, що населення європейських країн через 50 років знизиться майже удвічі від загальної кількості людства. Експерти ватиканського агентства Fides пов'язують ці тенденції з розпадом інституту шлюбу та збільшенням кількості абортів. «Аборт, який поза законом тільки в трьох європейських країнах, є головною причиною смертності в Європі. Він забирає більше життів, ніж хвороби, дорожньо-транспортні пригоди, алкоголь і наркотики», – підкреслюють дослідники Fides.

А президент італійського руху «За життя» Карло Казіні зауважує, що важко сподіватися на демографічне відродження Європи, поки «вільні союзи» без шлюбу та дітей будуть вважатися нормою.

У цьому контексті інформаційно-аналітичний центр Info-Light підкреслює, що світові тенденції протягом останніх кількох десятиліть у питаннях існування інституту сім'ї прямують до поширення громадянських шлюбів, а також народження дітей поза шлюбом. Щодо «старої Європи», то відносні показники, що характеризують це явище, не є «класичними». У багатьох країнах Єврозони частка народжених поза шлюбом перевищує частку народжених у шлюбі (більше 50%). Зважаючи на надзвичайно високі європейські показники народжуваності поза шлюбом, напрошується висновок, що інститут сім'ї на континенті втрачає позиції.

Європейсько-російсько-українська єдність з великим знаком мінус

Тепер наведімо приклад того, як ЄС, РФ та Україна можуть знаходити порозуміння між собою в найбільш загрозливих тенденціях, пов’язаних з темою дітей.

У червні минулого року Верховна Рада ратифікувала конвенцію Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства. За ратифікацію проголосували 394 народні депутати. Російська Держдума ратифікувала цю конвенцію 26 квітня 2013.

Щодо цієї Конвенції виникає два питання. Перше: як вона поєднується з недавнім рішенням нідерландського суду про зняття заборони з діяльності фонду Мартейна, який відкрито заявляє про те, що є «майданчиком для обговорення педофілії»? Друге ж питання стосується шостої статті Конвенції – про просвітництво дітей:

«Кожна Сторона вживає необхідні законодавчі або інші заходи, спрямовані на забезпечення включення до програми початкової та середньої шкільної освіти інформації для дітей про небезпеки, пов'язані із сексуальною експлуатацією та сексуальним насильством, а також інформації про способи захисту себе, адаптованої до їхніх здібностей. Така інформація, за необхідності, у взаємодії з батьками, дається в більш широкому контексті статевого виховання (виділено автором), і в ній особлива увага приділяється ситуаціям підвищеної небезпеки, особливо пов'язаним з використанням нових інформаційних і комунікаційних технологій».

Ці слова виділені у зв'язку з тим, що в Європі існують «Стандарти сексуальної освіти», розроблені Європейським бюро Всесвітньої організації охорони здоров'я та Федеральним центром просвіти в сфері охорони здоров'я (Кельн, Німеччина). Ці правила розроблені для осіб, що визначають політику, керівників і фахівців у галузі освіти та охорони здоров'я. На сторінці 46 документа «Стандарти сексуальної освіти» читаємо:

«У віці від 0 до 4 років необхідно надавати інформацію про різні види любові, про відчуття радості та задоволення від дотику до власного тіла, мастурбації в ранньому віці, про насолоду від фізичної близькості...».

На сторінці 48-50 продовження:

«У віці 4-6 років необхідно надавати інформацію про відчуття радості та задоволення від дотику до власного тіла, мастурбації в ранньому віці, про значення та вираження сексуальності, про сексуальні відчуття, дружбу та кохання до представників однієї статі, різних концепціях сім'ї...».

Чи насправді саме до таких стандартів бажає йти Європа, а за нею – Росія та наша Батьківщина? Якщо це так, то виходить, як у тій трагікомічній фразі: зупиніть Землю – я зійду…