Профанація Майдану
IQ

Профанація Майдану

Чому нині на головну площу України соромно приходити навіть найвідданішим учасникам Революції Гідності

Сергій Шебеліст, 15 липня 2014 2413 4

Питання про те, доки стоятиме Майдан, було на порядку денному ще від самого початку Революції Гідності. Уже тоді для багатьох людей стало цілком очевидно, що народне повстання проти злочинної влади президента Віктора Януковича просто так не розсмокчеться і може затягнутися надовго.

Разом і до кінця

За даними опитування, проведеного 7-8 грудня 2013 р. Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», абсолютна більшість учасників Майдану (74%) була готова піти звідти лише в разі виконання всіх вимог протестувальників. Так само більшість респондентів (72%) відповіли, що стоятимуть на Майдані стільки, скільки буде треба. На той час список їхніх пріоритетів мав такий вигляд: звільнення заарештованих учасників Майдану, припинення репресій (82%), відставка уряду Миколи Азарова (80%), відставка Януковича і проведення дострокових президентських виборів (75%), підписання Угоди про Асоціацію з ЄС (71%), заведення кримінальних справ на винних у побитті демонстрантів на Майдані (58%), розпуск Верховної Ради і призначення дострокових парламентських виборів (56%).

Вимоги майданівців практично не змінювалися протягом революції, хіба що збільшувалася значущість окремих питань: наприкінці грудня 2013-го прагнення відставки уряду і президента вийшли на перші позиції. Із наростанням конфлікту між владою та протестувальниками останні швидко позбувалися ілюзій щодо мирного врегулювання ситуації, радикалізувалися і не збиралися залишати барикади. Підсумовуючи низку досліджень, експерти «Демініціатив» ще на початку лютого 2014-го зауважили: «Рішучість учасників Майдану, більшість з яких витримала іспит морозами, «стояти до кінця» (а більшість із них перебуває на Майдані ще з минулого року) не дає підстав сподіватися, що Майдан якось сам собою «розтане, наче сніг по весні». А спроби розігнати Майдан силою, очевидно, наразяться на таку саму силову відсіч».

Цей прогноз, як потім ми переконалися, справдився майже зі стовідстоковою точністю. Щоправда, тоді далеко не всі могли передбачити, скількома життями доведеться заплатити за перемогу Революції Гідності над кривавою диктатурою Януковича, посіпаки котрого навіть у день національної жалоби продовжували розстрілювати протестувальників на вулиці Інститутській. І напевно, так само ні проникливі експерти, ні найактивніші мітингувальники не могли уявити, на що перетвориться легендарний Майдан після повалення сумнозвісної банди.

Уже наприкінці лютого, під час фінального народного віча, було відчуття, що намети і барикади в центрі Києва пора розбирати й повертатися до мирного життя, адже основні вимоги протестувальників було виконано. Наділені на той час найбільшою у країні легітимністю парламентарі відсторонили від влади президента-втікача, обрали нового спікера Олександра Турчинова, повернули у дію Конституцію 2004 року, переформатували більшість, утворили Коаліцію європейського вибору і, найголовніше, призначили дострокові вибори глави держави на 25 травня. Також доволі оперативно було затверджено уряд Арсенія Яценюка, сформований не лише за квотами партій-переможниць революції, але й з урахуванням думки активістів Майдану. Вони мали своїх фаворитів (наприклад, лікаря Ольгу Богомолець, котра в останню мить відмовилась від портфеля гуманітарного віце-прем’єра) і за потреби могли забракувати неприйнятні кандидатури (скажімо, сама думка про одіозну Ірину Фаріон на посаді міністра освіти і науки викликала рішучу незгоду). Це вперше в історії України персональний склад Кабміну спочатку був презентований суспільству на Майдані й лише опісля схвалення громадою – із незначними поправками – проголосований у парламенті.

Відтак довгоочікуваний процес повного перезавантаження влади в центрі й у регіонах, як і вимагали мільйони людей, нарешті розпочався (хоча його перебіг об’єктивно ускладнений російською окупацією Кримської автономії та дестабілізацією на Донбасі). Але попри це, частина протестувальників ще тоді заявила, що не піде з центру Києва. Свою позицію вони аргументували тим, що Майдан, як контролюючий орган громадянського суспільства, має стояти до завершення президентських виборів і підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, аби не дати колишній опозиції, а нині владі, зрадити ідеали революції. Інакше народ також їх «винесе», як попереднього гаранта. Після травневої перемоги «своїх хлопців» (Петро Порошенко став президентом України, а Віталій Кличко – київським міським головою) козирів у руках професійних майданців стало менше. Уже й договір з ЄС підписали. Однак люди не поспішають іти з головної площі країни та за інерцією щонеділі проводять кількатисячні громадські віча. На цих зібраннях сотники, священики й інші активісти пафосно побиваються, що в державі нічого не змінилося, представників «папєрєдньої» влади їхні демократичні наступники не люструють, винні у переслідуваннях і вбивствах революціонерів не знайдені та не покарані. Словом, «нас зливають, стара система досі працює, тому, товариство, стоїмо». Як мінімум – до проведення дострокових парламентських виборів, які, можливо, відбудуться у жовтні.

Протест маргіналів

Розійтися по домівках майданців закликали і Юлія Тимошенко, і Кличко, і легендарний сотник Володимир Парасюк, який за власним прикладом порадив протестувальникам демонструвати патріотизм не в безпечному центрі Києва, а на буремному Сході України, де нині відбувається справжня війна за її незалежність і територіальну цілісність. Чи принаймні у тилових об’єднаннях волонтерів. Утім, сьогоднішні мешканці наметів на Майдані не виявляють палкого бажання записуватися у добровольчі батальйони Міноборони і МВС, куди за покликом серця пішли чимало справжніх членів Самооборони Майдану. Натомість із набагато більшим запалом вони самовдоволено вештаються столицею у камуфляжному одязі (іноді у бронежилетах), вдаючи із себе поважних захисників народу, наділених монопольним правом на уособлення і захист ідеалів Майдану. Але насправді лише девальвують і профанують його здобутки, причому настільки, що нині на «такий» Майдан соромно приходити навіть найвідданішим учасникам Революції Гідності. Тому що Майдан вироджується. За даними липневого дослідження Київського міжнародного інституту соціології, 82% киян негативно ставляться до знаходження наметів у центрі міста.

Мало не щодня мас-медіа й дописувачі соціальних мереж повідомляють чергову історію про п’яного «революціонера», який напав на «знахабнілого» журналіста чи «не такого» перехожого, або про сумнівних «активістів», котрі продовжують канючити гроші «на потреби Майдану» чи «на АТО». За словами генерального прокурора Віталія Яреми, з кінця лютого на Майдані Незалежності, прилеглих територіях і в будинках, захоплених так званими майданівцями (інакше й не скажеш) скоєно 158 злочинів, зокрема йдеться про тілесні ушкодження зі смертельними наслідками, розбійні напади і крадіжки. «Також мають місце численні факти незаконного заволодіння транспортними засобами, шахрайства, виготовлення наркотиків, незаконного поводження з вогнепальною зброєю», – додав генпрокурор, який сам пройшов через горнило Майдану.

Донині активісти займають 12 будівель, зокрема й адміністративні. Деякі невгамовні «борці з режимом» не звільнили приміщення Головпошти, Українського дому, Жовтневого палацу, готелів «Козацький» і «Дніпро», що змушені оплачувати проживання непроханих гостей. Частина з них переїхала подалі, у Київську фортецю.

Не надто високої думки про сучасний Майдан і один з його колишніх комендантів, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. У нещодавньому інтерв’ю програмі «ТСН. Тиждень» він заявив, що те, що відбувається на Майдані, – це дискредитація його сенсу і продаж України вроздріб. Незрозумілих людей на головній площі країни Аваков назвав «проектом російської ФСБ і маргінальних партій, які пішли в минуле». Порівняння з агентурою ФСБ навряд чи припаде до душі мешканцям наметів і готелів. Але свідомо чи несвідомо їхня поведінка грає на руку антиукраїнській пропаганді, насамперед російській, котра ще з помаранчевих часів переконувала в тому, що Майдан – то збіговисько проплачених маргіналів, нероб і пияків, а Євромайдан – так і поготів, бо про це навіть українські ЗМІ повідомляють.

Саме тому дедалі більшої актуальності набуває питання згортання наметів, проти чого категорично виступають професійні майданівці. На мирні вмовляння Кличка очистити центр Києва найбільш знахабнілі мітингувальники погрожують йому спалити будівлю столичної міськадміністрації чи загасити мера порошковим вогнегасником, як це хтось зробив у січні під час зіткнень на вулиці Грушевського. На громадському вічі 13 липня один сотник звинуватив владу в тому, що вона спеціально ліпить з Майдану образ мародерів, і пригрозив, що в разі силового розгону протестувальників, про можливість якого заявив Ярема, військові прийдуть розганяти вже саму владу. Увірувавши у власну значущість, майданівці вимагають введення воєнного стану на Донбасі, ратифікації парламентом Угоди про Асоціацію з ЄС і навіть створення єдиної помісної православної церкви (щоб домогтися виконання останнього пункту, на Майдані треба буде простояти не одне десятиліття, зважаючи на особливі темпи змін у церковному житті). За потреби протестувальники вигадають нові вимоги і далі спекулюватимуть на них.

Але Майдан не може тривати безкінечно. Тим більше, такий карикатурний Майдан, що перетворився на джерело провокацій і злочинів, здійснюваних «іменем революції». Якщо «сотні» не розійдуться по-хорошому, доведеться застосувати силу, але, звісно, не в такий звірячий спосіб, як це робила попередня влада. Шеф МВС Аваков заявив, що його відомство має «красивий і гуманний» план відновлення ладу на Майдані. «Сила, застосована до бандитів, буде схвалена, а тим, хто помиляється, буде добре слово», – запевнив міністр. Переконати людей самостійно звільнити центр Києва може «добре слово» справді авторитетних учасників Революції Гідності (політиків, сотників, громадських активістів). Однак це ще питання, чи хтось захоче їх слухати і, найважливіше, почути. В іншому разі протестувальники відчують «красу і гуманізм» плану правоохоронців, адекватні й обов’язково акуратні дії яких суспільство сприйме з розумінням, бо такий (анти)Майдан Україні не потрібен.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук