Публічний суд: за чи проти?

У ніч на “криваву суботу” беркутівець бив фотографа Глєба Гараніча кийком по ногах і камері, а інші силовики розбили йому голову. За декілька днів відшукали не лише ім’я і прізвище беркутівця-нападника, а і його родину та номер телефону. Світлина з дружиною і сином швидко шириться Інтернетом, але чи варто публічно засуджувати рідних винуватця? Чи повинні близькі нести відповідальність за його дії? Це питання породило дискусію на Фейсбуку – і думки розділилися.

Студентка Ірина з Києва приходить на Євромайдан щодня від самого початку. Їй пощастило - під час розгону Беркутом вона була вдома і про жахливі події тієї ночі дізналася вже з Інтернету. Засуджує дії беркутівців , але їхні  сім’ї вважає невинними. Так само думає і про близьких “садиста” - як назвали ФБ-користувачі сумнозвісного беркутівця.

- Ніхто не знає долі тої жінки, яка живе з садистом. Її вже життя покарало, суспільство може їй тільки поспівчувати. А дитина взагалі ні в чому не винна. Україна хоче в Європу. Давайте пам'ятати помилки історії і не повторювати їх навіть у трансформованому вигляді, навіть у випадку з садистами. - І в цьому апелює  до часів Радянського Союзу, коли за дії батьків розплачувалися не лише діти - уся родина відчувала гніт. - Зараз 21 століття, кожна людина - особистість, яка сама будує своє життя, - переконана вона.

Її думку поділяє і львівський блогер Петро Нек, який також апелює до того, що кожен відповідає за свої вчинки самостійно. А притягування до відповідальності членів родини нагадує часи СРСР, коли всіх родичів оголошували ворогами народу. Його підтримує і Денис Казанський, блогер з Донецька, який наголошує:

- Я проти того, щоб чіпати членів родин. Треба бути моральнішими за цих потвор.

20-річна Тетяна певний час стояла осторонь Євромайдану. Але після побиття її знайомих долучилася до масових протестів, адже вважає:

- Це вже не питання євроінтеграції. Вирішується наша роль у суспільстві та можливість впливати на зміни у ньому.

Її позиція щодо співпричетності родини "беркутівця" радикальна:

- Антонов Євген Федорович (чи вони "Фьодиричі" всі такі?) є доблесним "героєм" у всіх сенсах. Поглянемо на ситуацію не з "беркутівського" боку. Зайдемо трохи далі. Чи може людина, здорова морально, чинити такі дії проти мирних, беззахисних дітей? У свою чергу випливає логічне питання: кого цей чоловік може виховати? Що за стерв’ятник вилетить з його гнізда? Наскільки мені відомо, Антонов є батьком двох дітей. Отже, варто зупинити зло ще до того, як воно пустить свої метостази.

Особливо делікатним є питання, чи доречно втягувати до обговорень суспільної проблеми дітей.  Іван Дюлай, активіст ужгородського Євромайдану, вважає, що повісити в школі фотографію сина беркутівця з підписом «Мій батько б’є дітей», - можна.

- Чому б і ні, - каже Іван. - Це жорстоко? Так, проте непорівнювано з вчинком батька.

Львів’янин Дмитро, який був скептично налаштований стосовно євромайданівських мітингів, теж почав відвідувати протестні акції саме після побиття студентів:

- Це вже стало не смішно. “Беркут” має відповісти за свій аморальний вчинок, як і його сім’я. Сумніваюся, що дружина чи діти не знають про “доблесну” працю свого чоловіка та батька. І в той же час вони продовжують жити з ним під однією стріхою, готувати йому обід та вчити разом уроки. Навіть якщо він є зразковим сім’янином, родина закриває очі на його насильство стосовно інших. Як вони сплять ночами?! Але тут варто розділяти різних членів родини: син не міг обрати собі батька, а от дружина чоловіка - так, і саме вона несе цю відповідальність разом з ним.

Анна, студентка одного з київських університетів, репресій міністерства не боїться. Тому, на відміну від кількох своїх друзів, приходить на Майдан, не маскуючи обличчя. Вважає, що публічний осуд близьких беркутівця виправданий:

- Тільки так можна змусити "беркутівців" зрозуміти те, що відчувають матері тих дітей, дружини тих жуналістів, що зараз з важкими травмами у лікарнях та слідчих ізоляторах. Потрібно вести розмову зрозумілою для них мовою. Якщо комусь не хочеться, не перепощуйте, Вас же не змушують, можете ще й сказати що "правильно засудили хлопців з Банкової, котрі були не причетні до силових дій".

Учасники Євромайдану наполягають на збереженні мирного характеру протестів навіть за межами площі. Ольга Іжик, випусковий редактор «Ранку на 5 каналі», переконана, що зло злом не перемогти:

- Мені здається, найважливіше зараз ідентифікувати цих садистів. Щоб вони розуміли - за каскою не сховаєшся. а їхні сім'ї й так уже достатньо постраждали. Хоч дитина і повинна знати, чим саме на роботі займається її батько, але до вдаватись до погроз на адресу членів родини вже є зайвим.  

Засновник харківського видання “Медіапорт” Зураб Аласанія пропонує альтернативний варіант:

- Раджу непоганий метод осмислення ідеї з усіх сторін: довести думку до абсурду і подивитися, що вийде. У нашому випадку: пропоную прихильникам тези повісити не лише рідню, а й всіх сусідів. Непогано було б також розстріляти увесь район, а ще краще - залити напалмом все місто, а в ідеалі - скинути пару термобаричних зарядів на область. Щодо країни - так вже і бути, хай поки поживе.

Віце ректор УКУ, політичний в’язень радянських таборів Мирослав Маринович вважає, що такі заклики і можливі дії громадськості є дуже небезпечними, «на емоціях натовпу можна переступити межу допустимого». Водночас правозахисник зазначив:

- Усвідомлюю, що є відповідальність також і родини за те, як ведуть себе ці люди. Я не думаю, що діти чи дружина, скажімо, якогось керівника держави чи міліціонера не повинні йому говорити про те, що їм соромно. Певний сімейний тиск повинен бути, і це добре. Але, з іншого боку, не людям з майдану тиснути на них настільки, щоб це перетворювалось на радянське «член родини ворога народу».

Школа журналістики УКУ