Путч аля-Кравчук???

На кількох телеканалах засяяв лик Леоніда Макаровича Янає ... перепрошую Кравчука. Він на губах побренькував щось схоже на «Лебедине озеро». Правда сам – без Пуго і пугоподібних. Хоча, щоб вчути за його словами звуки тієї ж музики, що прикрашала слух телекартинку від 19 серпня 1991 року, потрібно дещо напружити уяву.

Але вібруючий голосок тепер уже за словами пріснопам'ятного Ткаченка (правда про себе коханого), якщо «не першого, але і не другого» Президента, аж надто нагадував звернення не менш пріснопам'ятного Янаєва. Зважаючи на вік громадянина Кравчука, починаєш задумуватися про те, що людина, якщо вона раб за психотипом, то вона у будь-якому віці залишається рабом. Навіть не рабом, а дрібничковим офіціантом. Вічно сервільним типом. Вічно найманим. Але не народом. Для таких - бути найнятими народом на служіння народові все одно обертається на служіння хазяїнові.

А хто ж тепер посмикує за ниточки Макаровича? Ну, обличчя і герої все ті ж. Усі «юлефанські», тобто Тимошенколюбні заяви і вияви з боку Кравчука останніх місяців свідчать лише про одне - союз Тимошенко з Медведчуком такий же міцний, як і кумівство Медведчука з російським  Медведєвим. Тобто роль Медведчука у налагодженні контактів Тимошенко з російським істеблішментом є такою ж ключовою, як і в перетворенні Тимошенко у ворога всього українського приблизно такого ж рівня, як Симоненко. Питання - чому саме у кастингу на кандидата Кремля у президентіаді-2010 перемогла Тимошенко? Та тому, що так іти по трупах, як може іти Тимошенко, на жаль чи на щастя, Віктор Федорович не вміє чи не хоче. Для нього і його політичних парнерів втрата державності - це не лише втрата статурності, а й втрата капіталів і ринків. І нічого святого, крім УПЦ. І то для ритуалів.

Стає зрозумілим, що мета Медведчука на перетворення України в таке собі російське генерал-губернаторство стала також і метою Тимошенко. Вона прекрасно розуміє, що президентом країни їй ніколи не стати, тому варто піти заради президентства на зміну статусу держави. Ну не вона ж, Тимошенко, лежала заради Незалежності на майданному граніті. І не Кравчуковими зусиллями здобувалася ця свята Незалежність. І не Медведчуковими зусиллями.

Чому ж вони саме зараз пішли у фактично психічну атаку? Відповідь лежить на поверхні - Тимошенко, як прем'єр, свій потенційний кабмінівський виборчий майданчик із тріском  програє, але доки ще президентський рейтинг її не встиг розтанути разом із першим весняним сонцем остаточно й безповоротного, Медведчук розпочав свою операцію «Порятунок рядового Раяна» - тобто кандидата Тимошенко. І тому, доки амбіції Тимошенко остаточно не випалили рейтингу БЮТ, ситуація може розвиватися у двох напрямках - спробувати дострокові парламентські вибори зв'язати з достроковими президентськими, а якщо не вдасться - знайти політсилу, руками і діями якої дострокові парламентські вибори всеж можна буде організувати. Не забуваймо про крапленого туза у рукаві Тимошенко - КПУ. Там деяким молодим батькам дуже вже потрібно «дєтішкам на молочішко». А втім - їм завжди на щось потрібно.

А щодо Кравчука-Янаєва, то згадався анекдот, який з'явився в Україні після трагічного нью-йоркського 11 вересня. Це коли два куми сидять на копиці сіна - дивляться, а тут «кукурузник» у сусідню копицю ба-бах! І втаранився. І тут кум робить висновок: - Яка країна - такі й теракти!

Який Кравчук - такі й заколотники. Навіть його символічний ресурс не належить йому самому, навіть на схилі віку. Панові Кравчукові, напевне, не варто надалі називатися першим президентом України, адже Конституція прийнята вже не за його часів, тим більше, що до становлення жодного державного інституту в нього або руки не дійшли, або часу не вистачило. Пригадується, за часів президентства Кравчук - це така собі навіки перелякана людинка, що боїться за будь-що взяти на себе відповідальність. За часів Кучми - Леонід Макарович - «мілєйшей душі чєловєк», жодного антикучмівського прояву не спостерігалося.  Зате тепер звідкись взялася сміливість за будь-який крок покусувати Президента Ющенка, і найголовніше - вистачає часу бути адвокатом антиукраїнської шантрапи.

Тому так на часі - «перезавантаження» чи «перевстановлення» країни, кажучи комп'ютерною термінологією. Переінсталяція. Адже як може себе поважати країна, котра встановлена людьми, що самі себе не поважають. А те, як на старості літ, на присмерку віку, допалює рештки свого сумнівного авторитету Леонід  Кравчук, є цілком логічним і виключно повчальним прикладом,  особливо для молодих політиків.

Але достатньо прикрим загалом і для країни, і для нації.