Путін у ролі Кучми

Свого часу в таку ситуацію потрапив Леонід Кучма, коли ще був президентом України – ситуацію цілковитого міжнародного нерукоподавання. Пригадуєте, як на Празькому саміті НАТО у листопада 2002 року американський президент Джордж Буш-молодший і прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер наполягли на тому, щоб для розсаджування гостей за круглим столом було використано не англійську, а французьку мову. Таким чином глава Білого Дому і мешканець лондонської резиденції на Давнінг-стріт, 10 убезпечили себе від того, щоб табличка «United States» і «United Kingdom» стояла поруч з «Ukraine», а вони відповідно сиділи б по-сусідству з тодішнім главою Української держави.

Несподіваний спалах любові американця й британця до неанглійської мови нікого тоді не здивував. Після загибелі Гії Гонгадзе, придушення вільної преси в Україні, скандалу із нібито продажем українського зенітного комплексу «Кольчуга» Іраку, Кучма перетворився на такого собі міжнародного страхопуда. А Україна – на державу-парію.  

У Празі Бушові вдалося заховатися за табличкою «Etats-Unis» й насолоджуватися за столом саміту сусідством з іспанцями (Espagne), а Тоні Блеру – за табличкою «Royaume-Uni» з Румунією. Здається це був перший і останні раз використання французької абетки на заході Північноатлантичного Альянсу. Хоча мова Мопассана й Рабле має в НАТО такий самий статус, як і мова Шекспіра та Діккенса.

Нині вже мало в кого викликає сумнів, що операція з міжнародної ізоляції України тоді була проведена під чуйним керівництвом новоспеченого глави російської держави – Володимира Путіна. Останньому було вкрай необхідно, аби Україна позбулася західного вектора розвитку й могла плекати міжнародні контакт лише в східному напрямку.  За іронією долі, нині в ситуації нерукоподавання перебуває сам Путін, причому завдяки власним же кадебістським операціям.

5-6 червня Франція запросила лідерів багатьох країн (передовсім учасників антигітлерівської коаліції) на урочистості з нагоди 70-ї річниці висадки союзників в Нормандії й відкриття Другого фронту. Тож, на жаль, був туди запрошений і Володимир Путін. А що вдієш Росія як правонаступниця Радянського Союзу була 1944 року союзником західних держав у боротьбі з гітлерівською Німеччиною.

Скасувати запрошення шефа Кремля вже якось не випадає. Сам він навряд чи відмовиться, навіть попри те, що може наразитися на дипломатичний конфуз. Бо, як стало відомо німецькій газеті Bild(а це видання, попри свою бульварність, володіє надзвичайно потужною мережею інформаторів на всіх рівнях), західні лідери один за одним домагаються від французьких господарів зустрічі таких місць на церемонії, які б були максимально віддалені від російського колеги.

Відомо, що таке побажання вже висловили президент США Барак Обама і королева Великої Британії Елізабет II. Навіть канцлерка Німеччини Анґела Меркель, попри позірну приязнь до Москви, теж натякнула на своє бажання триматися від російського гостя подалі.  

Глави демократичних держав вважають для себе неприйнятним ближче контактувати з людиною, котра не лише відповідальна за анексію Криму й провокацію заворушень на Сході України, але й за руйнування цілої глобальної архітектури безпеки, так старанно вибудуваної світом після Другої світової війни. Значно охочішою для них стала б компанія новообраного українського президента Петра Порошенка, котрого президент Франції Франсуа Олланд встиг запросити на святкування. Тож не виключено, що західним лідерам доведеться тягнути жереб: кому випаде нещастя опинитися поруч з Путіним на спільній знимці.