Quo vadis, українська Церкво?

13 березня було обрано нового папу Римського Франциска. Обравши собі ім’я на честь святого Франциска Ассізського, покровителя бідних та смиренних, папа визначив пріоритети своєї праці в майбутньому.

У першій проповіді він зосередився на захисті довкілля, дітей, людей похилого віку та бідних. А під час першої аудієнції для журналістів заявив, що хотів би бачити Католицьку церкву "бідною Церквою для бідних".

Як і годиться, український інтернет-простір заряснів новинами та коментарями з приводу вибору нового папи. Різного штибу «експерти» та «релігієзнавці» почали повторювати за своїми західними колегами тези про «непрості часи для католицизму» (ніби під час Авіньйонського полону пап, Французької революції чи репресій тоталітарних режимів в середині минулого століття вони були легкими), про «зменшення впливу Католицької церкви на тлі зростання ролі протестантських рухів» (так, ніби й не було Реформації, а протестантизм виник кілька років тому), про «малу кількість католиків у світі» (ніби колись католики становили більшість на цій планеті). Особливо безапеляційно виглядають коментарі, які стосуються так званого консерватизму папи Франциска, його ставлення до одруження священиків, розлучень, абортів тощо. Після ознайомлення з такими "експертизами" у читача може скластися враження, що «прогресивна частина людства»  вже давно дала однозначні відповіді на всі дражливі питання, і тільки Церква в особі нового папи до цього «ще не дозріла». Тут варто було б нагадати, що Церква не є політичною партією чи комерційною структурою, відповідно її завданням не є збільшення кількості прихильників, вловлюючи «кон’юнктуру ринку». А щодо впливів католицизму у сучасній Європі або ж «непростих часів», то варто лише заглянути в історію християнства, поцікавитися перебігом релігійних війн, щоб зрозуміти, що все пізнається в порівнянні.

Стосовно ж конкретно української ситуації, то складається враження, що для наших коментаторів найважливішим було наголосити на тому, що новий папа є «вихованцем» українського священика Степана Чміля, має до Української греко-католицької церкви певні сентименти та знайомий із нашим східним обрядом. Топ-заголовком для українських новин стало твердження про шанс для УГКЦ отримати статус патріархату. Такий висновок «експерти» зробили на основі заяв блаженнійших Святослава (Шевчука) та Любомира (Гузара). Перший заявив:

Він добре знає наш обряд і навіть пам’ятає нашу літургію. Востаннє я його відвідував, коли прощався з Аргентиною, від’їжджаючи до України, і просив, щоб він дав свої свідчення для беатифікаційного процесу о. Степана Чміля, на що він радо погодився. Отож, Святіший Отець дуже добре знає і про нашу Церкву, і про нашу літургію та обряд, про нашу духовність. І я, як молодий єпископ, робив свої перші кроки в цьому служінні під його оком та з його допомогою. Тому, я гадаю, ми справді будемо мати в його особі того Святішого Отця, який дбатиме про нашу Церкву. І я сподіваюся, що з тим папою нас чекають дуже гарні події в майбутньому.

Блаженнійший Любомир висловив припущення, що теперішній предстоятель УГКЦ Святослав може підіймати перед новообраним папою Римським Франциском питання щодо запровадження патріархату УГКЦ:

Я думаю, що зі сторони нашої Церкви, що ми дозріли, чи вже дозріваємо до високого ступеня, до здійснення патріархального строю. Це є спосіб життя. Сьогодні, я думаю, після тих 50 років, після першого певного процесу, кращого розуміння, про що йдеться, Церква краще підготовлена, щоб жити патріаршим строєм. Папа, який, я думаю, мав нагоду зблизька бачити українську громаду в Аргентині, і, я думаю, що це є передумовою свого роду зрозуміння наших потреб, можливостей. І я думаю, що справа патріархату, про що ми і далі стараємося і робимо заходи, щоб ця форма була визнана як традиційна для східних церков.

Справді, як співається в популярній пісеньці, «і кожен робить висновки свої». Головним для нас, якщо вірити новинам, є шанс отримати статус патріархату (про що сам папа не обмовився й словом). Натомість звернення про бідність, захист довкілля, про жінок і дітей – питання третьорядні. Навіть розмови про участь Католицької церкви у вирішенні проблем країн третього світу у нас сприймають так, ніби це нас аж ніяк не стосується. Ніби питання справедливого розподілу суспільних багатств актуальні виключно для Латинської Америки, а в Україні ця проблема давно вирішена.

Папа у своїх перших публічних виступах ні разу не згадав про те, як добре він знає східну Літургію, він не говорив також про особливі сентименти стосовно українських греко-католиків. Він не закликав усіх інших католиків брати з нас приклад, бо кількість священиків в УГКЦ росте з кожним роком стахановськими темпами. Натомість папа Франциск закликав творити «бідну Церкву для бідних», стати смиренними.

Хочеться вірити, що попри нашу стовідсоткову готовність до проголошення патріархату, УГКЦ зверне також увагу, наприклад, на захист довкілля. А це передбачає, як мінімум, що під час Різдвяних свят будівлі церков не будуть обставлені по зовнішньому і внутрішньому периметрах свіжозрубаними ялинками, а на Зелені свята – кленами та березами. Вартувало б також потурбуватися про боротьбу з бідністю не лише серед духовних осіб, але й серед простих прихожан. Воно зрозуміло, що дружба з багатими прихожанами є набагато цікавішою: там краще пахне, смачно годують та й пожертви солідніші. Але якщо керуватися такою логікою, то коло гідних уваги Церкви прихожан може звестися до купки владоможців та олігархів. До слова, стосунки Церкви із великим капіталом, який часто є головним спонсором нашого «духовного відродження», заслуговують на окрему сумну розповідь.

Справді, «з тим папою нас чекають дуже гарні події в майбутньому». Питання лише, як тут розуміти слово «нас». Що вважати Церквою: спільноту чи інституцію? Бо «гарні події» можуть виявитися кардинально різними для отця на багатій парафії і його безробітних парафіян.

Реакція православних достойників на обрання нового папи Франциска також не особливо відрізняється від думок згаданих "експертів". В одній із телепрограм, відповідаючи на питання глядача, чи готовий патріарх УПЦ КП Філарет за прикладом папи Римського відмовитися від автомобіля представницького класу і пересісти на маршрутку, той заявив:

Я не схвалюю такі поступки. Не схвалюю. Тому що це праця напоказ. А треба бути скромним в житті перед Богом, а не перед людьми. І тому, коли ми читаємо Євангеліє, то Господь як каже? Не творіть милостині вашої перед людьми. І не показуйте свою скромність перед людьми, а будьте скромними всередині, а не на показ.

І не зважаючи на додаткове роз'яснення офіційного веб-сайту УПЦ КП, що у своїх висловлюваннях патріарх ні разу не згадав папу, тобто він ніби не його мав на увазі, коли говорив про показуху, хотілося б все-таки довідатися у патріарха, чому він думає, що Франциск поводиться нещиро? Замість підхопити дії нового папи, як шанс для очищення усіх церков, ми почули "розмірковування" про те, що православним ієрархам для здійснення духовної опіки над своїми вірними вкрай потрібні найдорожчі автомобілі.

Особливо потішили коментарі ще одного офіційного українського церковного діяча: відомого "аскета", "безсрібника" і просто монаха – митрополита УПЦ (МП) Павла (Лебедя). Ані присутність на інтронізації нового папи патріарха Константинопольського, ні привітання від патріарха Московського Кирила не збили з пантелику цього борця за православну віру, за наш святий східний обряд:

С экранов телевизоров твердят: «Мы выбрали папу! У нас есть папа!» У них, может, и папа, а у нас – блаженнейший митрополит Владимир. Поэтому не надо заявлять, что «мы выбрали» от имени всего народа. Они говорят, что новый папа любит Украину. Все папы любят Украину, потому что она – православная, а они хотят сделать ее католической.

Ось де справжня самостійність. Де захист і плекання свого, рідного. Дійсно, хто такий папа для митрополита Павла. У нього навіть «мерседеса» немає, не говорячи вже про приватні заміські резиденції. А якщо йому Господь таких благ не послав, то й говорити нема з ким. Нехай любить свою Аргентину, а Україну є кому любити.

Не оминув владика Павло нагоди спрогнозувати стосунки УГКЦ із іншими українськими церквами східної традиції. Він сподівається, що новий папа продовжить щодо греко-католиків політику свого попередника:

Дай Бог, чтобы его политика церковного управления продолжила дела его предшественника Бенедикта XVI, который, я бы сказал, был благосклонен к православной церкви. При нем в Украине поутихли захваты храмов и, хотя греко-католики никогда не были искренними, и от них можно ожидать чего угодно, но все же, мне кажется, предыдущий Папа их сдерживал.

Чи не про патріархат мова?