Реформа ГПУ: чи можна переробити "законника" Пшонку?

IQОлександр Косвінцев, 2 травня 2013395570
Реформа ГПУ: чи можна переробити "законника" Пшонку?

Щоб Україна змогла стати асоційованим членом Євросоюзу, вона має, крім іншого, провести реформу Генеральної прокуратури (ГПУ). Про це нещодавно заявив голова Комітету у закордонних справах Європарламенту Ельмар Брок.

Але чи розуміють у ЄС, наскільки глибоко треба перетворити українське наглядове відомство, щоб воно відповідало європейським нормам?

Прокурори покривають садистів у погонах

Для початку – випадок до теми. Мешканець Маріуполя О.Попов відвів синочка до школи і вирішив піти провідати свою матір. Раптом поряд із ним зупинилася машина, з неї вискочили двоє осіб у цивільному одязі. «Ми з міліції», заявили вони і накинули чоловікові на голову мішок.

Зупинилася машина в лісі. Там, згадує Олександр, "правоохоронці" накинули на нього ще один мішок, поверх першого. Ноги йому зв'язали мотузкою. Стопи намочили водою і витягли електрокабель.

«Через мене пропускали електрострум протягом кількох годин, міняючи напругу і чергуючи стопи і мізинці рук, розповідав журналістам Олександр. Запитували про деяких моїх знайомих. Я відповідав по кілька разів на одні й ті ж питання. А вони продовжували катувати мене струмом, душити і тиснути на очні яблука. Я кілька разів втрачав свідомість... Мене відливали водою... Обіцяли, що вб'ють. І мені іноді здавалося, що я вже помер...»

Пізніше з'ясувалося, що правоохоронці "взяли" не того. Здавалося б, Донецька прокуратура мала рвати й метати: потерпілий звернувся в наглядове відомство зі скаргою, до якої було додано переконливий акт медиків. Але законники довго відмовчувалися. Кримінальну справу відкрили тільки тоді, коли долучилися столичні журналісти і на ТБ пройшов шокуючий сюжет. І що характерно: справу порушили не за фактом застосування тортур, а за «перевищення службових повноважень». Та і її прикрили через чотири місяці.

Не найбільш моторошна історія, до речі. У ній немає вирваних ніздрів, відбитих нутрощів, порваних перетинок і зламаних кісток... Можна було б розповісти і такі випадки з життя українських правоохоронців, і навіть ще серйозніші. Але ж шкода читача! Якщо все представити так, як є насправді, міліції не довірятиме навіть той 1% населення, який їй, згідно з даними соціологів, поки ще довіряє.

Як же дивиться на таке беззаконня прокуратура? Цілком лояльно. Як повідомив координатор кампаній Amnesty International в Україні Макс Такер, 2012 року до органів прокуратури України надійшло 114 474 скарги на протизаконні дії міліції. І тільки 1750 з них були розслідувані. За підсумками слідства порушено 320 кримінальних справ щодо 438 правоохоронців – крапля в морі від числа постраждалих, котрі шукають захисту від міліцейського свавілля у прокуратурі.

При цьому варто враховувати, що скаржитися в прокуратуру йде тільки той, хто вже не боїться міліції. «Правоохоронні органи в Україні продовжуватимуть застосовувати тортури доти, поки вони будуть впевнені, що це не спричинить для них серйозних наслідків, – заявив у Києві заступник директора програми Amnesty International у Східній Європі та Центральній Азії Давид Діаз Жожекс. – Прокуратура ж демонструє з року в рік, що вона не зацікавлена створювати такі наслідки. Ефективно розслідувати такі злочини могло б національне бюро розслідувань, створення якого передбачено вашим законодавством. Така модель запобігання тортурам в міліцейських дільницях не нова, вона використовується в багатьох країнах світу, зокрема у Європі».

Збіговиська морально розкладених особистостей

Якщо кількість порушених справ проти міліціонерів за тортури становить лише 0,28 відсотка від загальної кількості заяв, поданих до органів прокуратури, значить наглядове відомство країни не просто хворе, а хворе дуже серйозно. Може здатися, що природа цієї недуги має організаційно-правовий характер. Ймовірно, не без цього. Але ось такий факт. У січні 2013 року Уповноважена ВР з прав людини Валерія Лутковська внесла міністру юстиції подання про припинення використання міліцейського спецназу на території виправних колоній і в'язниць.

«З метою забезпечення конституційних прав людини на життя, особисту недоторканність і гідне поводження під час перебування осіб у пенітенціарних установах вжити заходів щодо припинення функціонування підрозділів спецпризначення в структурі Державної пенітенціарної служби України до остаточного вирішення питання про нормативно-правові підстави їхньої діяльності», - зажадала омбудсмен.

Тут варто взяти до уваги дві обставини. По-перше, як неодноразово повідомляли правозахисні організації, спецназ у "зони" нерідко вводили без особливої потреби, заради тренувань. Під час них засуджених жорстоко били, піддавали витонченим приниженням. Друга обставина полягає в особистості пані Лутковської. Бо, за великим рахунком, ця жінка – вельми сумнівна правозахисниця. Як нещодавно запевняла народний дупутат О.Кужель, нинішнього омбудсмена "нелегітимно обрано у Верховній Раді".

«Людина, професійно непридатна, котра порушує закон про корупцію, тому що вона була вчителькою, а стала заступник міністра тільки тому, що є сестрою дружини Лавриновича – міністра юстиції, після того була відряджена до Європи, а після того корупційно призначена уповноваженим з питань захисту прав людини»,  ‒ заявила нардеп у прямому ефірі на телеканалі Інтер. І цієї заяви ніхто не спростував.

До речі, про роботу Лутковської в Європі, точніше, в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ). Там вона виступала... проти українців, права яких порушили державні відомства і чиновники. Чи може яструб відразу перетворитися на голуба? Не впевнений. Чудес не буває.

Нагадав про все це ось до чого. Якщо вже навіть "правозахисницю", нав'язану фракцією ПР, в якій є не менше півтора десятка колишніх і чинних "авторитетів" (дані генерала міліції, нардепа Г.Москаля), обурили дії силовиків у місцях позбавлення волі – значить, там справді творилися справжні звірства: лилася кров, тріщали кістки... Десятки, якщо не сотні людей стали жертвами садистів у погонах. Ці дії треба ретельно розслідувати хоча б за останні років десять: без цього від "ракової пухлини садизму" у МВС та ДПтС не позбутися. Зі зміною влади, до слова, Грузія пішла на такий крок. Чим Україна гірша за цю невелику кавказьку країну? Чи ж не тим, що український президент проходив тюремні "університети"?

Але повернімося до наглядового відомства. ГПУ і її структури на місцях, звичайно ж, знали про безчинства під час "тренувань". Знали, але не припиняли свавілля. Своєю бездіяльністю законники фактично заохочували застосування протиправної і нелюдської практики. Навіть якщо не згадувати корупцію, яка вразила правоохоронні відомства, можна сміливо робити висновок: багато органів прокуратури в Україні перетворилися на збіговиська людей, для яких загальнолюдські цінності та моральні норми – порожній звук. Не кажучи вже про дух і букву закону.

З історії "хвороби"

Моральне розкладання, яке впадає в очі, – не єдина хвороба наглядового відомства. Наприклад, ні для кого не секрет, що останніми роками в Україні з'явилися політв'язні. Це підтвердили і ЄСПЛ, і структури Євросоюзу і міжнародні організації. Але чомусь усі розцінюють цей факт тільки як викривлення внутрішньої політики президента Віктора Януковича – не найгуманнішої і принизливої для українського народу. Все це так. Водночас є й інший бік медалі. Згідно з чинним законодавством, в Україні не має бути політв'язнів, а оскільки вони все ж існують, значить, можна говорити про професійну неповноцінність ГПУ на чолі з Віктором Пшонкою.

Бути чи не бути політв'язням в країні – це вирішує глава держави, і тут все залежить від виховання і людських рис. Але професійний генпрокурор має уберігати президента від таких устремлінь. Або – йти у відставку. Якщо справжній професіонал, звісно.

Тож сьогоднішню ГПУ, крім того, що вона волею-неволею заохочує злочини проти людяності (тортури до них належать), можна сміливо зараховувати до напівпрофесійних структур, а в окремих випадках – до дилетантських. Якщо, звичайно, під фаховістю розуміти не тільки знання статтей кодексів.

Справедливості заради варто сказати, що падіння ГПУ "нижче плінтуса" почалося не за Пшонки. Так, в часи сидіння в кріслі генпрокурора скандально відомого Олександра Медведька стався дикий, з точки зору цивілізованих країн, випадок: всупереч волі суду в Російську Федерацію екстрадували пітерського підприємця О.Кузнєцова, що отримав в Україні статус біженця за політмотивами.

Історія повчальна. Російська влада звинувачувала Кузнєцова в руйнуванні авіагіганта "Клімов" і вимагала його екстрадиції. Сам Кузнєцов вважав, що довкола підприємства йшла звичайна господарська суперечка і що з ним хочуть звести порахунки. Він звернувся у Держкомнацрелігій України із заявою про надання притулку. Відомство, вникнувши в нюанси конфлікту і врахувавши особливості "правосуддя" в РФ, надало росіянину статус біженця.

Винен був Кузнєцов у руйнуванні підприємства чи ні – ​​це мало другорядне значення після надання йому Україною міжнародного захисту. Якщо хтось із цим був не згоден, то потрібно було звертатися до суду. Генпрокуратура на чолі з Медведьком спочатку так і зробила: у Шевченківський райсуд столиці пішов прокурорський протест. Проте суд його відхилив, фактично визнавши законність надання Кузнєцову притулку.

Здавалося б, якими мають бути подальші дії фахових правоохоронців? Будь-який студент юрфаку скаже: звертатися до суду вищої інстанції. Проте "професіоналам" з ГПУ такий шлях видався довгим і важким, а догодити російським колегам, мабуть, дуже вже хотілося. Пан Медведько – або хтось за нього – подумав тиждень, а потім просто взяв та й... видав темної ночі біженця сусідньому режиму. Одним помахом руки невибагливого "законника" було перекреслено міжнародні зобов'язання України щодо шукачів притулку, а головне – в багнюку втоптали суд.

Звідки беруться до ГПУ такі "юристи"? Тут, очевидно, треба дивитися на главу держави. Зв'язку цю можна вважати двостороннім "лакмусовим папірцем", а саме: який президент – такий і генпрокурор, і навпаки.

Згадайте, яким президентом був Віктор Ющенко. Слабким, недалеким і ненадійним. А під кінець каденції він взагалі відверто зрадив ідеали Майдану, почавши прислужувати одіозній політсилі й людині зі сумнівним минулим. Кого такий діяч міг привести на верхню посадову сходинку ГПУ? Тільки такого ж не надто сумлінного "фахівця".

Не варто, до речі, думати, що попередні голови ГПУ були набагато ліпшими за "суперпрофі" Медведька. Всі вони нічого або майже нічого не зробили, щоб діяльність ГПУ відповідала вимогам цивілізованих країн. Ось і доводиться зараз Євросоюзу ставити умову: або реформуйте цю одіозну структуру – або... давай, до побачення.

Як "реформувати" Пшонку?

Нинішній господар ГПУ до потрапляння у найвищу ланку наглядового відомства працював прокурором Донецької області. Залишимо без уваги той факт, що його називали кумом Віктора Януковича. Зрештою, кумівство – візитка політикуму України. А ось те, як ідентифікували українські журналісти діяльність пана Пшонки в шахтарському регіоні, на негласні традиції «еліти» не спишеш.

Звірство – так одним словом описують атмосферу, що панувала в органах прокуратури Донецької області за часів Пшонки, місцеві журналісти. До того часу в краю териконів закінчився "бандитський" період первинного накопичення капіталів і почався "прокурорський"...  Весь період перебування Пшонки на посаді прокурора Донецької області супроводжувався скандалами. Про розгул беззаконня, про атмосферу вседозволеності, що панувала в органах прокуратури області, досі з обуренням згадують правозахисники.

‒ писав 2011 року відомий київський журналіст-розслідувач Олег Леусенко.

Цієї інформації ніхто не спростовував, вона перебуває у відкритому доступі. Як і те, що під час перебування Пшонки прокурором Донбасу тамтешні правоохоронці намагалися всіма силами зам'яти і скерувати хибним шляхом розслідування справи про вбивство журналіста-правдолюба Ігоря Александрова. Судячи з усього, без прокурорських тут не обійшлося. Ця справа вимагає нового і ретельнішого розслідування, цим могла б зайнятися, наприклад, опозиція.

Вивчаючи інформацію про минуле нинішнього генпрокурора, починаєш розуміти, чому пан Янукович поводиться у країні, як слон у посудній крамниці, і чому Україна за три роки перетворилася з вільної на невільну, згідно з ранжиром Freedom House.

Очевидним стає і те, що реформа ГПУ від регіоналів буде половинчастою. Адже про що зараз дискутують? Куди має входити прокуратура – до Мін'юсту чи в систему судової влади? Чи зберігати так званий "загальний нагляд"? Чи залишати за прокуратурою ще якісь повноваження, крім підтримання держобвинувачення в суді? Які форми прокурорського реагування залишити, а які скасувати? Хто має наглядати за дотриманням законності в місцях позбавлення волі? Залишати райпрокуратури чи заснувати окружні? Чи зберігати галузеві прокуратури? Скорочувати вдвічі чисельність наглядового відомства, щоб стало "як у Європі", чи ні? Як вибудувати прокурорську вертикаль і в якому вигляді – усно чи письмово – вищі прокурори мають давати вказівки підлеглим? Як зробити так, щоб прокурори не парилися в одній сауні з суддями?

Питань, звісно, більше. Але немає серед них найголовнішого: чи зможе прокурорське відомство України хоча б віддалено нагадувати аналогічні структури Європи за тої кількості "кадрового накипу", що в ньому накопичився – завдяки повальній корупції – за роки правління комуністичних кланів, причетного до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе Кучми, недалекого слабака Ющенка і стурбованої збагаченням "сім'ї" Януковича?

Нині багато відповідальних посад у прокуратурі, судах і силових структурах займають або нащадки "правоохоронців", або їхні друзі та однокашники, або люди з таким презирством до права, яке продемонстрував під час суду над екс-прем'єром Юлією Тимошенко суддівський кар'єрист-початківець Родіон Кірєєв. Те, що всередині правоохоронної системи панує атмосфера брехні і колінопреклоніння перед начальством, ламає і відлякує порядних людей, не дає їм просуватися по службі. Найболючіше це вдарило по суспільству з боку органів прокуратури.

«20 років система прокуратури в Україні використовується як система тиску на політичних опонентів чи бізнес-конкурентів. Якщо цього не припинити, це буде тривати вічно. Треба реформувати не тільки законодавчу базу, а й філософію діяльності прокуратури», ‒ вважає директор Українського інституту публічної політики Віктор Чумак. Потужно сказано! Додам, що нову "філософію" прокуратури варто було б підкріпити кадровим очищенням, і рівень його має бути високим.

Допомога Євросоюзу тут була б безцінною. Богу дякувати, що й початок зроблено, щоправда американцями. Як повідомлялося, США анулювали візу заступнику Пшонки ‒ Рінату Кузьміну, діяльність якого також викликає чимало запитань. Аналогічні й серйозніші заходи ЄС міг би вжити – з подачі Об'єднаної опозиції – щодо всіх тих українських прокурорів, силовиків і суддів, які причетні до порушень прав людини, вибіркового правосуддя, гоніння на політопонентів. Це значно підвищило б шанси на успішність реформ в Україні.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 70

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Дни-пров 9 травня 2013, 00:08

    Затаенная злоба твоя понятна, Федя.. Сломать физически можна любого. Беда экс-совковых стран в том, что многие люди там "ломаются" по собственной воле. Не знаком (к сожалению!) с Косвинцовым, но его статьи на сайте вызивают уважуху. Дух не сломлен. Дай Бог чтоб побольше было таких людей на Украине! - победим любую янычарщину!!!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Федя 8 травня 2013, 21:00

    А він сам переробиться,як тільки рік відсидить у таборі ви його не впізнаєте.Їсти з рук буде.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук