«Реквієм для греко-католика»

Іван Лучук, 11 червня 201251327
«Реквієм для греко-католика»

Назва нової поетичної збірки тернополянина Бориса Щавурського «Реквієм для греко-католика» є настільки вдалою і влучною, що її захотілося винести у назву цього сюжету.

Реквієм мав би бути скорботно-патетичним, а в збірці патетика сливе відсутня, зате скорбота виразно домінує. І не лише скорбота, а й туга, розчарування, відчай, безнадія – вельтшмерц, одним словом. Похмурі провіщення для себе, голосіння над собою.

Із більшістю текстів збірки, окрім перекладів, я був ознайомлений вже раніше. Вірші з першого розділу не так давно друкувалися в журналі «Кур’єр Кривбасу» (у липнево-серпневому числі за 2010 рік), вірші ж із другого розділу публікувалися у попередніх збірках Щавурського. Та коли я прочитав збірку «Реквієм для греко-католика» повністю, комплексно, то мав дуже неоднозначне враження. Одне з головних завдань поезії – впливати на емоції людини. Так-от, поезія Щавурського і тепер на мене вплинула, – після читання його збірки я був як прибитий, у якомусь пригніченому настрої, роздушеному стані. Мені стало моторошно, та й під час самого читання мурашки часто по шкірі бігали.

Це однозначно свідчить, що Борис Щавурський володіє мистецтвом поетичним настільки, щоб воно впливало своєю потугою на реципієнта. З-під його пера вступало в інтертекстуальний діалог із іншими текстами, постатями, масивами. Зрозуміло, що у Щавурського окремішній, самобутній голос, але у збірці вчуваються нотки з Ігоря Римарука, хоча орієнтири є тільки на Василя Герасим’юка (одне зазначення під першою «Баладою про золотих» – «З Василя Герасим’юка», а теж один епіграф з нього). Є ще відсилання до Василя Махна, якому присвячено цикл із семи творів «Жменька елегій до приятеля у Нью-Йорку».

Борис Щавурський займає в українській поезії свою власну нішу, має свій упізнаваний тембр. Я намагався деякі риси його сильветки означити ще 2007 року у «дивопортреті» до його добірки в моїй антології української поезії ХХ століття «Дивоовид»: «У похмурих візіях з’являються апокаліптичні нотки. У візіях радісних зблискують євангельські істини. Дуалізм світовідчуття прагне одного виміру, проте двоїстості важко позбутися, ба навіть – неможливо. І не треба, адже на цих двох крилах можна майже безболісно долати повітряний океан поезії, без видимого ризику зірватися у піке. Та й, зрештою, Пегас є двокрилим. Проте така двоїстість для цього поета є все ж другорядною, а першорядним є постійно вдалий результат полювання за словами, які віршовано складаються у вишукані трофеї».

Поетична біографія Щавурського не надто рясніє збірками, він доволі стриманий у промоції власного слова. Дебютував збірочкою «Мідяки» (1992), а майже через десятиліття видав під такою ж назвою «спробу вибраного» (2000), у міжчассі ж вийшла лише «збірка в збірці» – «…Правий берег сумної ріки» в однойменному з назвою поетичної групи троїстому збірнику «Західний вітер» (1994). Потім була ще збірка «Вірші срібні та золоті» (2003), вибране з попередніх збірок із влиттям нових віршів, і от минулого року вийшла збірка «Реквієм для греко-католика», яка на добру третину є теж вибраним.

Збірка складається з трьох розділів: «З нового», «З давнішого», «З перекладеного». Троїстість часто має певний сакральний сенс чи підтекст, присутній він і тут, либонь. Але конотації його часто можуть бути аж надто прихованими, скритими в авторовій голові, затиснутій долонями. Перший же твір першого розділу «Маленька галицька елегія» задає камертон цілій збірці. Ось початкові рядки цієї елегії:

І я прожив життя своє, і ось,

громадянин нелюбої країни,

немов останній рахівник колгоспний,

який сидить в засидженій конторі

за рахівницею нещасною, забувши

про все на світі, я отак сиджу

біля вікна високого, як небо,

на галицьких околицях, де світло

замішане дбайливо на пітьмі…

Стиль поетичного письма Щавурського вібрує від розлогої оповідальності (як-от у щойно цитованій елегії та більшості нових віршів) до лапідарної афористичності (як-от у коротенькому вірші «Слова – як потоки, / а мови – як ріки, / а небо – високе… / І – слава навіки!» чи фрагментах із давніших віршів). На тематичному рівні ставлення Щавурського до «описуваних» тем, явищ і подій вібрує від ніжної любові (до рідного міста в елегії «Вічна станція Тернопіль», чи до хатньої тваринки у вірші «На смерть хом’яка») до знеохочення, резиґнації чи й легкої ненависті (у диптиху «Дні» чи у титульному вірші «Реквієм для греко-католика»).

Серед віршів другого розділу «З давнішого» є кілька, скажімо так, хрестоматійних, попри навмисну неафішованість, або ж не автоафішованість самого автора. Це хоча б вірші «Пізнє бароко», «Ті, що ідуть», «Так буде, бо має так бути мені…». Або от хоч цей, від спокуси процитувати якого не можу втриматися:

Нехай чорніє, наче чорнослив,

нехай гірчить та гіркота вродлива.

Я тій любові ще не все простив,

і ще не все вона мені простила.

Я ту любов відбілю, відперу

і заховаю за дроти, за мури.

А час прийде, то мовчки заберу

в історію літератури.

У третьому перекладному розділі присутні інтерпретації англомовної та російськомовної поезії. Серед англомовних авторів є представники Англії, Шотландії, Ірландії, Сполучених Штатів Америки. Англію представляють Волтер де ла Мар, Відфред Оуен, Безіл Бентінґ, Філіп Ларкін, США – Елізабет Бішоп, Ґвендолін Брукс, Ґертруда Шнакенберґ, Шотландію – Дуґлас Данн, Ірландію – Майкл Донаґі. Езра Павнд теж начебто потрапив до збірки, бо один із двох віршів Б. Бентінґа називається «На форзац "Кантосів" Павнда», а вірш Е. Бішоп «Відвідини лікарні св. Єлизавети» навіяний візитами авторки до Павнда, який лежав у цій психіатричній клініці у Вашингтоні з 1946 по 1958 рік. Слід відзначити один ґендерний нюансик – можливо, задуманий Щавурським, а можливо, й випадковий – З’єдинені Стейти Америки представлені трьома жінками, поетками. Російську поезію представляють Осип Мандельштам, Микола Заболоцький, Сергій Наровчатов, Юрій Левітанський, Наум Коржавін, Євгеній Рейн, Олег Чухонцев, Григорій Кружков, Іван Жданов, Ольга Сєдакова, Віталій Кальпіді. Вірш О. Мандельштама «Поки цівкою з пляшки текли золотаві меди…» наче дихає еллінською Тавридою. То ж, мабуть, невипадково і збірка надрукована саме в сімферопольській друкарні «Таврида». Вірш М. Заболоцького «Некрасива дівчинка» з мене витиснув скупу чоловічу сльозу. Один із двох циклів О. Сєдакової має назву «Елегія з переходом у реквієм», – це один із останніх творів збірки, першим твором якої є вже згадана «Маленька галицька елегія». Це не може бути випадковістю – це, радше за все, такий авторський архітектонічний хід, який підкреслює і світоглядний вектор: перехід від елегійності до реквіємності.

Борис Щавурський не є надто відомим чи популярним поетом, йому цього не потрібно. Його можна зарахувати до самозаглиблених, позбавлених ілюзій, аскетичних самітників нашої поезії. Він має тихий, але потужний поетичний талант.

Щавурський Б. Реквієм для греко-католика : вірші та переклади / Борис Щавурський. – К. :Гамазин, 2011. – 164 с. – (Серія «Зона Овідія»).

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 7

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • vvvv 18 липня 2012, 07:55

    Аферист Юрій Петров відмиває гроші Укрпатенту піднімаючи зарплатню та виплачуючи величезні немотивовані премії своїм ставленикам. Читайте на: http://bit.ly/OleNvH

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Гість 16 липня 2012, 12:37

    Сравните оригинал:
    “Золотистого Меда Струя Из Бутылки… Текла”

    И "пэрэклад":
    “Поки Цівкою З Пляшки Текли Золотаві… Меди”

    Неужто нельзя было сделать достойный, певучий перевод, а не такое гавканье?

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Гість 4 липня 2012, 20:50


    Про причини смертності в Ауштвіці ХХІ ст. (тобто в Україні):

    65-70% з усіх померлих помирають від хвороб спричинених серцево-судинними захворюваннями (в СРСР таких було 6-%);
    12% від онкологічних захворювань (раніше таких було 2-3%);
    5% від туберкульозу;
    9% через так звані “зовнішні причини”, серед котрих найбільше помирають від отруєння неякісними продуктами харчування (причому, хто протягнув у лікарні місяць після отруєння, той вже вважається як померлий від онкології чи серцево-судинних хвороб, а не від отруєння, коли такому до 60 років, або таким, що помер власною смертю, коли йому за 60 років.

    Тобто в Україні максимум кожен двадцятий йде з життя природнім шляхом, по-старості. Ще 15 років такого не було. Вважається, що 80% хвороб спричинені неякісними продуктам харчування, тобто харчовими отруєння, що принаймні з 2008 року стало масовим явищем в Україні. І це явище масового отруєння українців має усі ознаки геноциду народу Русі-України, бо чи не усі несловянські і нехристиянські діаспори на Русі-Україні перед тим чомусь масово відновили, вже давно забуту у нас, кашерну практику харчування.

    Найбільше руйнують здоров'я українців узаконені МОЗ-овськіми кашерниками-антихристами так звані харчові добавки в продуктах харчування, різного роду хімічні замінники натуральних продуктів (ролинної олії, цукру, молочних виробів...) і фальсифікат в торгових мережах.
    А на ринках загрозою є торгаші перекупники, котрі бадяжать усе придбане ними у селян і навіть умисно труять, як і їх братки по вірі аптекарі.

    Величезне поширення безпліддя пояснюють здебільшого неправильним лікуванням антибіотиками, але сьогодні і в продуктах харчування достатньо антибіотиків. І не тільки антибіотиків.
    Що стосується простатиту то я ще не зустрічав аби тим хворів той хто не користується презервативами. Мабуть якість і безпечність презервативів ніхто не контролює в Україні. Тим більше, що тепер в злочинців вже є отруйні речовини котрі здатні проникати через шкіру. Целофанова упаковка презервативів для таких ядів не є перешкодою і їх можна нанести й під час продажі в аптеці. Або таким ядом можна обробити звичайну лавочку, сівши на котру можна собі "придбати" не лише простатит.
    Я вже тут на сайті якось запитував, у котрій львівській аптеці не промишляють різного роду нехорошими справами, але відповіді так і не отримав. Купляю в аптеках наразі лише йод, зеленку, активоване вугілля, бинт і вату, але і з тим виникають чомусь великі проблеми (найчастіше з безпечною придатністю активованого вугілля) і очевидно не через виробника.


    Недавно ВРУ за рекомендаціями ВООЗ-у і лобіюванням якогось “благодійного фонду” прийняла зміни до закону про боротьбу з захворюванням на туберкульоз, згідно котрих МОЗовські терористи-отруйники зможуть запровадити в тубдиспансер любого неугодного громадянина України. Позов медиків, котрий суд зобов'язаний розглянути (проштампувати) протягом 24 год. і ви в'язень тубдиспансеру; карально-бандитська психіатрія буде відпочивати як невинне ягнятко. В місцях ув'язнення ці антихристи в халатах вже давно мають право на примусове "лікування" і як результат більшість в'язнів отримали там хронічно хворі органи дихання. Коли ці зміни наберуть чинності, то вже так мабуть буде з усіма українцями в Україні.


    Хай те плем'я антихристів, нацистів, вбивць, наклепників і кашерників (котре організувало сучасний геноцид народу Русі-України) буде прокляте, разом з їх друзями, слугами і халуями!!!


    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук