Російські найманці в Білорусі
IQ

Російські найманці в Білорусі

Чи треба голосувати за Лукашенка, бо «Путін нападе»?

Любко Петренко, 30 липня 1

У середу, 29 липня, світ нівроку шокувала новина з Білорусі. Тамтешній спецпідрозділ КДБ схопив три десятки російських найманців. Згодом з’ясувалося, що це були ті самі бойовики зі сумнозвісної приватної військової компанії «Вагнера», котрі прославилися своїми «подвигами» на сході України, у Сирії, Лівії тощо. Білоруське телебачення продемонструвало кадри затримання хлопців спортивної статури в санаторії «Белорусочка» під Мінськом. Їх хапали уночі в ліжках, в одних трусах, надягали на руки кайданки.

Що робили 32 російські головорізи з ПВК «Вагнера» в мирній і братській Білорусі? Тамтешня влада запевняє, що прибули вони для «дестабілізації ситуації в період виборчої кампанії».

Президент Білорусі Олександр Лукашенко ввечері того ж дня провів у Палаці незалежності – своїй офіційній резиденції – термінову нараду з членами Ради безпеки. Те, що сталося, він назвав «надзвичайною подією» і заявив, що вже встиг оцінити реакцію російської сторони. «Вони вже, виправдовуючись, говорять, що мало не ми їх самі сюди завезли. Ясно, треба ж якось виправдати свої брудні наміри. Тому дуже просив би, щоб в цій ситуації і з цим фактом було все гранично відверто і чесно. Якщо це російські громадяни (а я так розумію, їх допитали), значить, треба звернутися негайно до відповідних структур Російської Федерації, щоб вони пояснили, що відбувається», – заявив Лукашенко.

У цьому контексті варто нагадати, що білоруський бацька говорив кількома днями раніше про ПВК, «майдани» і «майданутих» під час робочої поїздки в Мінську область. «Держсекретар (США Майк Помпео. – ZAXID.NET) правильно сказав, що всякі війни зараз розпочинаються з вуличних протестів, демонстрацій, потім – "майдани". На "майдан", якщо своїх немає – у нас замало "майданутих" – їх підтягнуть зі сторони. Це професійні військові, бандити, які спеціально готуються, в основному в рамках ПВК (!) по всьому світу, і заробляють великі гроші на провокаціях в тих чи інших державах», – застеріг Лукашенко.

Отже, заледве він згадав про найманців з ПВК, котрі за плату влаштовують провокації й «майдани» по цілому світу, як – вуаля: маєте найвідоміших чи радше найсумнозвісніших головорізів-вагнерівців. Котрі намагалися вдавати зі себе російських туристів, але невдало, бо, як повідомляють білоруські ЗМІ, «не вживали алкогольних напоїв, не відвідували розважальних закладів, трималися відособлено». На цьому й попалилися.

Чи дійсно вагнерівці приїхали до Білорусі «з брудними намірами» і прагнули «дестабілізації ситуації в період виборчої кампанії», влаштування «майданів» та інших заворушень? Ця теза виглядає дуже сумнівною. Бо якби вже вони мали лихі наміри, то, очевидно, не трималися б таким великим гуртом, не носили б «одноманітного одягу в стилі мілітарі». Думаю, не проблемою було б для них хильнути й повештатися злачними місцями.

Утім, як стверджують білоруські експерти, вагнерівці й не думали ховатися і прикидатися. Ба більше, Білорусь і конкретно Мінськ віддавна слугували для них перевалочною базою – транспортним хабом. Звідти вони вже вилітали до Африки чи на Близький Схід. Причому влада Білорусі, її спецслужби про це чудово знали. Можна припустити з високою долею ймовірності, що між Москвою і Мінськом існувала домовленість щодо цього, хоча б неформальна.

Цього разу російські найманці, найімовірніше, готувалися вилетіти до Судану (принаймні частина з них). На кадрах із затримання, продемонстрованих білоруським телебаченням, видно банкноту номіналом 20 суданських фунтів і телефонну картку зі зображенням мечеті Хатмія в суданському місті Кассалі.

На користь суданської версії говорить і той факт, що з літа 2018 року там працює компанія Meroe Gold, яка займається золотодобуванням. Її очолює колишній комісар прокремлівського руху «Наши» Михайло Потьопкін. Але що цікаво: Meroe Gold пов'язана з кількома структурами, до яких має стосунок російський підприємець Євген Пригожин. Так-так, той самий «кухар Путіна», котрий, власне, опікується, фінансує і віддає накази ПВК «Вагнера».

Окрім того, летовище столиці Судану – Хартуму – ПВК «Вагнера» використовує як ще один транспортний хаб. Звідти наземні конвої найманців вирушали в сусідню Центральноафриканську Республіку.

Чи не знали цього білоруські спецслужби? Смішно навіть таке припускати. Тож з імовірністю 99% можна стверджувати, що затримання в санаторії було нічим іншим, як спектаклем, зрежисованим білоруською владою. Можна будувати свої припущення тільки щодо того, як у білорусів піднялася рука на вагнерівців, котрі перебувають під опікою Головного управління Генштабу ЗС Росії (колишнього ГРУ).

Існує версія, що хтось з близького кола Путіна вирішив послабити позиції конкурента – Пригожина. Відтак пообіцяв Лукашенкові прикрити арешт вагнерівців перед російським лідером.

Хоча, можливо, Лукашенко домовився безпосередньо з Путіним і шеф Кремля сам дав добро на всю цю виставу. Після оприлюднення «плівок Деркача», на яких у найгарячішу фазу війни на Донбасі 2014 року президенти Росії та України мило бесідують, «жмуть руки», «обнімають», така версія виглядає цілком природною. На публіці вдавати непримиренних ворогів, а в конфіденційних розмовах по-дружньому фамільярничати.

Третя версія пов’язана з прикрим рейтинговим становищем Олександра Лукашенка. Від безвиході він вдався до такого відчайдушного кроку, не особливо зважаючи на наслідки. Головне – втриматися при владі.

Наше видання вже писало про те, наскільки низько впала народна підтримка Лукашенка останнім часом. Що до нього аж прилипло прізвисько «Саша-три-відсотки» з натяком на такий його «кефірний» рейтинг. Хоча насправді аж так зле з народною підтримкою для білоруського лідера не є. Але все ж його перемога викликає надзвичайно великі сумніви. І вже точно відомо, що в першому турі йому не вдасться переобратися.

Лукашенко вже встиг за цю кампанію зробити чимало відчайдушних кроків. Передовсім це стосується зняття з перегонів головних конкурентів. Ідеться про колишнього генерального директора «Белгазпромбанку» Віктора Бабарика, блогера Сергія Тихановського і дипломата-айтішника Валерія Цепкала.

Соціологія пророкувала їм високі результати, всі вони могли стати не просто гідними суперниками, а й навіть могильниками політика Лукашенка. Тож бацька вирішив не ризикувати і дав вказівку ЦВК жодного з них не реєструвати кандидатом у президенти, попри те, що вони назбирали підписів значно більше, аніж було потрібно для реєстрації.

Проте операцію нейтралізації конкурентів уже не можна було проводити просто так, без прикриття, оскільки такі дії влади починали чимраз більше збурювати білоруське суспільство. Доходило до масових акцій протесту, котрі переростали навіть у жорсткі сутички з міліцією.

Тож проти двох з претендентів – Бабарика і Тихановського – були відкриті кримінальні справи. А ще почалася кампанія дискредитації всіх трьох як «агентів Москви». За українським прикладом (дарма що невдалим) Лукашенко почав прозоро натякати, мовляв, голосуйте за мене, а то Путін нападе.

Але спробуймо розібратися, чи дійсно вказані кандидати мають стосунок до Путіна, Росії, «руского міра». У цьому аспекті вони дійсно не без гріха – хто більшого, хто меншого. Всі троє виступають за розвиток співпраці з Росією, за налагодження білорусько-російських взаємин, які останнім часом підпсував бацька Лукашенко.

От, приміром, Бабарико. Він 20 років очолював банк, афільований «Газпромом», тобто перебуває під безпосереднім контролем Кремля. Чи міг би Бабарико залишатися на своїй посаді, не демонструючи лояльності до вищого російського керівництва. Дуже сумнівно. Так, він більше не є керівником газпромівського банку, але це зовсім не означає, що він розірвав зв’язки з російським керівництвом.

Далі – Цепкало. Той ніби й репрезентує себе людиною західного світу. У 2004 році він ініціював створення Парку високих технологій в Білорусі за зразком Кремнієвої долини в Каліфорнії, де він неодноразово бував, працюючи послом Білорусі в США. Але не слід забувати, що 1994 року він був одним з керівників штабу першої президентської кампанії Олександра Лукашенка. А цю кампанію, як відомо, активно підтримував Кремль, його політтехнологи і російські спецслужби.

Досить дивними є його виборчі меседжі. Наприклад, його привітання білорусів зі звільненням Мінська від німецьких окупантів 3 липня. Проголошено воно було з так званої «Лінії Сталіна», на тлі танка Т-34. Вбраний Цепкало у радянську гімнастерку часів Другої світової. У його промові лунає вихваляння сталінської економічної системи, сталінського керівництва, яке «створило умови для самореалізації та економічної ініціативи радянських людей».

А ще красномовнішим стала еміграція Цепкала до Росії. До Москви він переїхав, забравши своїх дітей. Аргументував цей крок нібито наміром білоруської влади арештувати його, та ще й використати дітей для тиску на нього.

«Останні виступи Цепкало просто феєричні: надія на Росію в підтримці правопорядку в Білорусі, тепер ось схиляння перед сталінською системою. Таке відчуття, що він готується до виборів в російську Державну Думу або Думу Союзної Держави», – написав про нього у фейсбуці незалежний білоруський аналітик Павло Усов.

І нарешті – Сергій Тихановський. Блогер-аматор, котрий ще рік тому не був нікому відомим, зненацька став народним трибуном. За чиї, питається, гроші, завдяки чиїй підтримці? Принаймні російські ЗМІ доволі прихильно ставилися до Тихановського. І було за що.

Нині Сергій намагається вже не нагадувати цього, але ще кілька років тому він був ватником-рускомірівцем на всю голову. Зокрема, постив у соцмережах фотографії з Путіним у позитивному ключі. Яро критикував Америку, жартував про «веселі іскандери», ядерний вибух на Мангеттені, про «ворожий Захід». А в Україні він мав навіть не просто тісні, а дружні контакти з православними антимайданівцями. Такими «упоротими», що після перемоги Революції гідності їм не залишалося нічого іншого, як втекти до окупованого Криму. І Тихановський їх неодноразово там відвідував. Горланив разом з ними «Крим – наш», «хоть камні с нєба».

Так, до виборів Тихановського не допустили, але кандидаткою зареєстровано його дружину Світлану, котра також стрімко набуває популярності. Чи вона – теж з «ватників»? Аж так сильно, як чоловік, вона дискредитувати себе не встигла. Хоча в її кампанії відчувається, що Росія, «рускій мір» їй не чужі. Чого варта бодай агітка, де Світлана Тихановська зображена як батьківщина-мати з плакату 1941 року. А от чогось білоруського в її кампанії абсолютно не помітно.

Так, Лукашенко вже до огиди набрид білорусам. Уже давно час його змінити на когось прогресивнішого. Але хотілося б, щоб усвідомлення прогресивності політика у свідомості білорусів поєднувалося зі західним вектором, з національним відродженням, а не тиканням пальцем у небо. Бо досить швидко цей палець схопить рука Кремля. І тоді навряд чим білоруси стануть щасливішими в Білорусі без Лукашенка.

P. S. А тим часом білоруська влада попереджає, що зловмисники готують в країні чергові провокації. Зокрема, можуть вдертися й інші «групи бойовиків». А тому білоруси вже мусять терпіти посилення заходів безпеки під час передвиборчої кампанії. Ідеться навіть про ймовірне відімкнення інтернету.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук