Рускій Мір і Станіслав Лем

Європа вперше побачила "Рускій Мір" у 1945-му

БлогиБогдан Панкевич , 27 червня 20161521 2
Богдан Панкевич
Громадський діяч

«Рускій Мір» в його чистому вигляді (без камуфляжу аристократичної влади і духовенства) вперше у всій красі проявився у жовті 1917 року в захопленому Зимовому палаці Сан-Петербурга. Рабоче-крєстьянскоє бидло понищило унікальні твори мистецтва, навалило купи екскрементів у старовинні китайські вази, на столи, килими та на все інше, що своїм виглядом денервувало їхні азійські душі. Всі наступні прояви вандалізму та невситимої жадоби крові невинних людей, які попросту стояли на вищому від них щаблі розвитку, ретельно приховувалися радянською владою. А «корисні ідіоти» із числа відомих європейських інтелектуалів та діячів культури, що відвідували СРСР в час голодомору, не зауважували нічого поганого, бо вірили байкам влади під щедрі застілля з ікрою.

Європа побачила у себе цей «Рускій Мір» у всій красі, коли у 1945-му він затопив Німеччину. Це було настільки жахливим, що ніжні душі європейців приклали максимум зусиль для забуття неймовірного кошмару. І, не осмисливши цього досвіду та не пам’ятаючи реалій, знову опинилися в полоні Путінських ілюзій, втратили імунітет спротиву Злу, яке не вкладається в жодну логіку чи аналітику цивілізованого світу. Зараз це Зло буяє на сході України. Мільйони азіатів, заселених сталінським режимом у хати і квартири знищених українців, вважають тепер, що це їхня земля. І Європа вимагає шанувати їхні права та задовольняти претензії. Замість допомогти Україні поставити непроникний бар’єр, вони стараються наблизити цей «Рускій Мір» до своїх кордонів. Нехай би почитали Станіслава Лема – може хоч кілька путінофілів би отверезіло чи задумалося. Бо з часів 1917-1933-1945 років «Рускій мір» по суті своїй не змінився.

Станіслав Лем у листа до Майкла Кендла, американського перекладача своїх творів англійською мовою, написав з Берліна 6 травня 1977 року:

"[...] Властиво, усе те, що слід було би сказати про совєтів, уже багато разів, виразно й докладно сказано, написано й опубліковано. Тут [у Берліні] я, природно, читаю книжки, яких не можу роздобути в Польщі, в т.ч. приватні спогади німців, по яких прокотилася лавина Червоної Армії в році поразки Гітлера, 1945, переважно мемуари з Померанії (Pommern). Нотатки одного лікаря, зрештою, графа, людини віруючої, який пережив оте пекло, бачив усе, на що здатні росіяни, сформовані тією потворною системою, отож, ці спогади були для мене подекуди формулюваннями моїх власних думок і суджень, які я хіба що на папері не зафіксував. Хоча я не бачив нічого з того, що бачив він.

Жорстокість німців, які входили до окупованої країни за часів Гітлера, НЕ ПОРІВНЯЛЬНА за своїм досвідом і вшир, і вглиб із совєцькою. Німці – спершу банальності – були методичними, планомірними, дотримувалися наказів знеособленим і взагалі механічним чином; вони вважали себе Вищою Расою, а нас, євреїв, – Ungeziefer, приреченими на винищення паразитами, паразитами НАСТІЛЬКИ підступними, обдарованими такою хуцпою, що ці паразити насмілилися завдяки лобуряцькій мімікрії набути схожості, достоту дивовижної схожості на Людину. Натомість, росіяни були кодлом, яке усвідомлювало свою підлість і ницість безсловесним, глухим, здатним на будь-яку розпоясаність чином; отож, ґвалтуючи 80-річних бабусь, роздаючи смерть від нехоті, побіжно, між іншим, валячи, руйнуючи й нищачи усі ознаки достатку, ладу, цивілізованої заможності, демонструючи в безкорисливості цього нищення чималу Завбачливість, Ініціативу, Увагу, Зосередженість, Напруження Волі – завдяки цьому вони мстилися не лише німцям (врешті, – ІНШИМ!) за те, що німці влаштували було в Росії, а й мстилися усьому світові поза межами своєї в’язниці помстою, найпідлішою з можливих: адже вони обсирали все – жодні тварини не демонструють подібної, так би мовити, ЕКСКРЕМЕНТАЛЬНОЇ ЗАПЕКЛОСТІ, яку демонстрували росіяни, забиваючи й наповнюючи своїми екскрементами розгромлені салони, шпитальні зали, біде, клозети, серучи на книжки, килими, вівтарі; у цьому сранні на увесь світ, який вони тепер МОГЛИ, яка ж це радість! скОпати, стовкти, обісрати, а до всього ще й зґвалтувати й убити (вони ґвалтували жінок після пологів, жінок після важких операцій, ґвалтували жінок, які лежали в калюжах крові, ґвалтували і срали; а крім того вони МУСИЛИ красти наручні годинники, і коли якийсь їхній малий бідачисько-солдафон не мав уже на це шансів серед німців у шпиталі, бо його попередники забрали все, що можна було забрати, він РОЗПЛАКАВСЯ з жалю і водночас вигукував, що коли негайно не дістане НАРУЧНОГО ГОДИННИКА, то застрелить трьох перших стрічних).

Якось у Москві, в [19]61 році, я навідався після 12 ночі, приїхавши просто з летовища, до ресторану "ексклюзивного готелю" (на вулиці юрба інших охочих ЗАБАВИ марно добивалася до готельних дверей) – і хоча там ніхто нікого не ґвалтував, не убивав і не обсирав, я бачив ТЕ САМЕ, і це справило на мене незабутнє враження, я назвав їх збожеволілою отарою, позаяк вони не вірять у БОГА, тобто, я бачив людей, яким відтято Вартості, тотально ампутовано етику; це було справді огидне видовисько.

Ці історії, ці діагнози відомі, а наша цивілізація чинить, що лиш може, щоб їх приховати, затоптати, поховати, не зауважувати, не зізнаватися в цьому, а якщо не вдасться, то explain away [пояснювати якомога простіше]. Совєтська система, як вияв corruptio optimi pessima [зіпсованості того, що найкраще] de facto є системою плекання усіляких отих рис, на які взагалі здатна спідлена людина. Зрада найближчих, видавання на муки приятелів, брехня на кожному кроці, життя у фальші від колиски до могили, потоптання традиційних вартостей культури й бетонування певних формальних аспектів цієї культури; адже ж ясно, що оте ґвалтування, мордування і обсирання є одним боком монети, а інший її бік – це совєтське пуританство, вікторіанство, "вітчизняність", патріотизм", "комуністична моральність" тощо. Що тут писати, що тут можна додати! І радикальному невіруючому, такому, як я, думка про те, що Бога мабуть і немає, проте сатана МАБУТЬ усе ж є, КОЛИ існують совєти, – ця думка достоту нав'язливо повертається знову й знову.

Велетенська наддержава зі сфальшованою ідеологією (ніхто в неї не вірить), зі сфальшованою культурою, музикою, літературою, шкільною освітою, громадським життя – все сфальшоване від A до Z настільки сумлінно, під таким тиском репресій, під таким поліцейським наглядом, що ця думка народжується наче сама собою: КОМУ то все може служити краще, ніж Володареві Мух [Вельзевулові]??? Я знаю, що його немає – і в ПЕВНОМУ сенсі це навіть ще гірше як діагноз, через відсутність Негативного Полюсу Трансцеденції. [...]"

Перекладено Андрієм Павлишиним за: Lem S. Listy, albo opór materii, Kraków: W-wo Literackie, 2002, s. 261-263.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук