Шевченківський день Королевської у Львові

IQДанило Мокрик, 19 вересня 20128341130
Шевченківський день Королевської у Львові

Похід у політику колишнього футболіста Андрія Шевченка – одна з безумовних топ-подій цьогорічної виборчої кампанії. Його конкретна мотивація і причини вибору саме на користь партії «Україна – вперед!», щоправда, залишаються не до кінця зрозумілими, зате цілком зрозуміло, навіщо він партії Наталії Королевської. Візит партійної делегації до Львова 18 вересня це продемонстрував дуже чітко.

Найбільш помітний нюанс – зустріч Королевської, Шевченка та сьомого номера у партійному списку Євгена Суслова зі студентами в актовій залі Львівської Політехніки. Чи, точніше, те, як її анонсували. Біля входу до головного корпусу «Політеху» красувався плакат, на якому великими літерами повідомлялося, що 18 вересня о 15:30 відбудеться зустріч саме з Андрієм Шевченком, і лише нижче малопомітним шрифтом додано, що під час зустрічі також відбудеться презентація програми партії «Україна – вперед!».

 

Єдина державна

Те, що студенти прийдуть на зустріч зовсім не з Наталією Королевською, а з Шевченком, було зрозуміло заздалегідь. Саме його присутність зібрала майже повні актові зали і  в Медуніверситеті, і  в Політехніці. Тільки його прізвище, оголошене ведучими зустрічей, зривало бурхливі й тривалі аплодисменти і щирі вигуки із залу. Навряд чи лідер партії відчувала якийсь дискомфорт чи заздрість, коли її вітали значно стриманіше – зрештою, як вже було сказано, володар Золотого М’яча потрібен їй у партії саме для того, щоб слугувати атракцією.

На жаль, атракція витримала свій лоск недовго. Коли Андрій Шевченко повторив з трибуни у Медуніверситеті кілька завчених фраз українською про те, що він усе зробив для України у спорті й тепер хоче зробити, що може, у політиці, зал ще був щасливим. Але коли через кілька хвилин на перше ж запитання він почав відповідати російською мовою, то студенти почали голосно обурюватися і шуміти. Спершу колишній футболіст навіть не зрозумів, що відбувається.

- У чому справа?– поцікавився з очевидним здивуванням той, кого ті самі люди щойно захоплено вітали.

Коли йому пояснили, що молодь бажає почути від нього українську, другий номер списку партії Королевської спробував віджартуватися, заговоривши італійською. Виглядало це непереконливо. Але ще менш переконливо виглядало, коли він таки пішов публіці назустріч і перейшов на українську. Мова а-ля Азаров з фразами на зразок «я хочу бути полізним» (sic) викликали приглушений, але все-таки добре чутний сміх.

Помилки з російською мовою Андрій Шевченко вже не повторив у Львівській Політехніці, де відбулася наступна зустріч – там він одразу відповідав українською. Щоправда, знову не без «азаровщини» - тим самим приглушеним сміхом студенти зустріли розповідь колишнього футболіста про те, що він «грав на чемпіонатах миру і Європи».

Розрядка для колишнього футболіста настала лише на прес-конференції, яка відбулася після зустрічей із студентами. Там він, вибачившись, відверто попросив у журналістів дозволу відповідати російською, і, отримавши його, заговорив значно впевненіше – ніби з його язика спала гора.

Звісно, хтось може поставити Андрієві Шевченку в плюс те, що він взагалі намагався говорити українською, хоч би якою слабенькою вона була. Такий аргумент навіть можна було б ліберально прийняти, якби під час зустрічі у Політехніці Наталія Королевська у відповідь на запитання про своє ставлення до мовного закону під бурхливі аплодисменти не запевнила:

- Наша партія вважає, що в Україні має бути єдина державна мова!

Такі заяви накладають відповідальність. Зокрема очікувалось би, що перший і другий номери партійного виборчого списку досконало цією єдиною державною володітимуть. А цього ж не скажеш не лише про Андрія Шевченка, а й про саму Наталію Королевську, яка азаровськими словечками теж сипала, не шкодуючи молодих західноукраїнських вух. Наприклад, учасники зустрічі у Медуніверситеті могли довідатися, що мама у неї – «вчителка».

Хіба що, звісно, Наталія Королевська мала на увазі зовсім іншу державну мову, промовляючи цитовану фразу…

Когось може в принципі здивувати, що в розповіді про партійний візит Королевської до Львова стільки уваги приділено мові Шевченка. Насправді дивного тут мало: за великим рахунком, майже нічого іншого із тих зустрічей з молоддю просто не запам’яталося. Лунали тільки загальні агітаційні фрази про «нову економічну модель», неприпустимість союзу з регіоналами, тощо.

Однак за сильного бажання Андрія Шевченка все-таки можна згадати і в іншому ракурсі. Нехай його профіль – не лінгвістика, а спорт. Саме для розвитку спорту і фізкультури він і йде в політику. Він добре знає, як його розвивати. У разі проходження до парламенту партія боротиметься за те, щоб Шевченко очолив спортивний комітет. Це все – слова Наталії Королевської.

Водночас, як виявилося у Львові, Андрій Шевченко навіть не знає, що стадіоном «Арена Львів» відає не Львівська міська рада, а держава. Відповідаючи на прес-конференції на запитання, як він бачить вирішення проблеми Арени, на якій ніхто не хоче грати, володар Золотого М’яча сказав:

- В першу чергу цей стадіон має використовувати місто, тому що там можна проводити концерти, можна зробити певну інфраструктуру і проводити конференції…

 

Синдром незнання

Втім, Андрій Шевченко таки був не єдиною цікавинкою партійного візиту до Львова. Скажімо, інтерес автора цих рядків викликало ще й питання, на яких умовах Наталії Королевській і її соратникам надали для проведення зустрічей актові зали двох університетів. Сама Королевська на пряме запитання на прес-конференції відповіла:

- Давайте ви краще це питання поставите штабу. Я не знаю, чесно кажучи. Коли ми плануємо візити до того чи іншого міста, ми багато запрошень отримуємо від молоді, від студентів, від спортсменів, тому що є, безумовно, бажання зустрітися з легендою українського спорту Андрієм Шевченком.

Працівники штабу Наталії Королевської, з якими вдалося поспілкуватися, також нічого не змогли відповісти на це запитання – мовляв, цим питанням займався хтось інший. Відтак довелося звертатися до ректора Львівської Політехніки Юрія Бобала. Той пояснив, що актовий зал вже надавали раніше і Віталію Кличку, й іншим діячам, і що для цього існує конкретний порядок: слід написати листа на його ім’я з гарантією оплати.

На запитання, скільки ж коштує таке задоволення, як оренда університетського актового залу, Юрій Бобало сказав, що про це краще знають у бухгалтерії. Поговоривши з бухгалтером, ректор сказав, що той не може зараз назвати конкретної ціни, але загалом оренда залу на 8 годин коштує 1,5 тис. грн. Відповідно, за його словами, за одну годину партійний штаб мав би заплатити одну восьму.

Для протоколу: одна восьма від 1,5 тис. грн становить 187 грн 50 коп. Зовсім недорого не лише для партії, яка на свою передвиборчу агітацію вже витратила мільйони, а й для цілком пересічного львівського політика.

Ще одне, на що неможливо було не звернути увагу, - це те, що деякі запитання і відповіді на двох зустрічах з львівськими студентами повторювалися майже слово в слово. Стверджувати, що всі зустрічі були повністю агітаційно-постановочними, не можна, бо ж і автор цих рядків, не будучи учасником жодних сценаріїв, в Медуніверситеті отримав можливість поставити своє запитання. Але відчуття, що певний елемент постановки таки був, завдяки цьому copy-paste не зникало.

Вже після зустрічі у Політехніці, говорячи про це з однією колегою-журналісткою, не вірити якій немає жодних підстав, я довідався від неї, що двоє молодих людей, які задавали запитання-повтори з різних кінців залу, знайомі між собою. Мовляв, коли вони йшли разом на другу зустріч  Королевської зі студентством, один із них сказав:

- Сподіваюся, це вже буде остання зустріч.

Однак про це, либонь, ані сама Наталія Королевська, ані її штабісти теж нічого не знають.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук