Смертельна загроза Центральній Європі
IQ

Смертельна загроза Центральній Європі

Суть російської політики щодо колишнього комуністичного блоку

Любко Петренко, 15 червня26312

До теми

«Якби я народився на 30 років раніше, то 1956 я б узяв автомат і пішов відстрілювати російських солдатів», – запевняв мене мій однокурсник Золтан після довірливої пивної вечірки в гуртожитку. Він приїхав до Львова студіювати у Політехнічному ордена Леніна інституті ім. Ленінського комсомолу за студентським обміном. Окрім нього на нашому факультеті електрофізики навчалося ще з десяток мадярів, фактично всі вони були відвертими антирадянцями й не надто приховували свої політичні преференції.

Хоч був тоді щойно 1985 рік. Юрій Андропов відійшов у кращий світ, а чого очікувати від «юного» Михайла Горбачова – ще ніхто до пуття й не знав. Термін «Перебудова» мало хто сприймав серйозно. Для пересічних людей це було щось на зразок «Продовольчої програми» Леоніда Брежнєва» чи хрущовського «комунізму у 80-х роках», тобто політичними штампами без жодного реального навантаження.

Так-от, мадяри, котрі не люблять росіян… Хоча ще більше мене здивували болгари, вони теж за студентськими програмними обмінами навчалися на нашому факультеті, щоб стати фахівцями для комп’ютерної фірми «Правец». Нагодований ідеологічними міфами, я був певен, що братушкі просто «души нє чают» в росіянах, котрі їх двічі звільняли – то від турків, то від німців. «Сподіваюся, того Альошу колись приберуть з мого рідного Пловдиву», – зненацька поділився своїми мріями зі мною мій одногрупник-болгарин Іван. Мова йшла про 12-метрову скульптуру радянського вояка з автоматом, споруджену ще у 1950-х роках на пловдивському пагорбі Бунарджик.

Отакої, виявляється, болгари лишень вдають любов до Москви… А що вже казати про поляків, чехів, німців (з НДР). Вся Східна Європа тоді жила мрією звільнитися з братських обіймів. І, як ми знаємо, незабаром їхня мрія здійснилася.

Але що відбувається нині? Болгари без жодних докорів сумління обирають президентом Румена Радева, котрий робить політичну кар’єру на гаслах любові до Росії, заявляє про потребу зняття антиросійських санкцій. А потім ще виявляється, що його кампанію Кремль і фінансував.

А що сталося з прогресивним, проєвропейським рухом FIDESZ в Угорщині після того, як він перетворився на партію і прийшов до влади. Я ще добре пам’ятаю, як 1989 року хлопці з FIDESZ приїздили до Львова ( це теж були колишні студенти Львівської політехніки) й консультували нас, як боротися з диктатом Москви, з комуністичною системою. Тепер же лідер цієї партії, прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан заграє з Владіміром Путіним і теж закликає зняти санкції з Росії.

Як могла Чехія, котра пережила 1968 рік, толерувати у своїй країні президента, котрий ледь не обожнює Путіна? Не можна не погодитися з американським істориком чеського походження Ігорем Лукешем (Igor Lukeš), котрий в інтерв’ю виданню Lidovky.cz застеріг: «Чехи досі не зрозуміли, що загравання з Росією рівносильні смертному вироку. А про це ж ще писав Палацький у листі до Франкфурта в 1848 році». Уточнимо, що Франтішек Палацький, котрий вважається «батьком чеської історіографії», застерігав від Росії не лише чехів, а всі «малі народи Центральної Європи».

За два століття ситуація зі східною загрозою для цих народів не змінилася. Але лише держави Балтії її усвідомлюють, адже надто близько пізнали «кремлівську ніжність». Нині литовці, латиші й естонці горою стоять за Європейську Унію й за НАТО, усвідомлюючи, що лише ці структури зможуть їх оберегти від російського реваншизму. «Там давно усвідомлюють загрозу, що виходить від Росії, і діють відповідним чином. Наприклад, Естонія б'є на сполох і волає: «Ми тут. Не забудьте про нас. Ми в НАТО. Ми – інтегрована в західні структури країна. Надішліть до нас своїх солдатів». У Чехії заплановано проїзд декількох бронетранспортерів, а парламент нескінченно це обговорює, ніби ми надаємо комусь велику послугу за те, що платники податків США готові платити за національну безпеку таких країн, як Чеська Республіка чи Естонія», – зазначає Ігор Лукеш.

Росія навіть не докладає зусиль, щоб приховати свій ревізіонізм. Вона спрямовує агресію на конкретних сусідів, прагнучи то територіальних захоплень, то насильницької федералізації, то, принаймні, розширення сфери впливу з використанням гасел «русского міра». Невже після відкритої агресії в Грузії, Україні, а ще раніше в Молдові, після кремлівських економічних і пропагандистських воєн у європейського політика (якщо, звісно, в нього немає проблем зі здоровим глуздом) виникне надія напоумити чи принаймні дипломатично умиротворити Москву?

Якщо хтось думає, що руки Кремля дотягаються виключно до країн колишнього СРСР, той жахливо помиляється. Варто пригадати найсвіжіші приклади зі спробою державного перевороту в Чорногорії чи організації безладів у Македонії. А фінансування ультраправих і ультралівих партій у країнах Європейської Унії…

Як стверджує народна російська приказка, «не мытьём, так катаньем». Тобто, хай не вдалося Кремлю домогтися свого шляхом путчу, то є в арсеналі й інші види зброї. Є ще ідеологія, агенти впливу, є ще пропагандистська преса, кремлівські тролі й хакери, є «Газпром» врешті-решт. Не забажали, приміром, чорногорці отямитися, утриматися від вступу до НАТО, навіть запобігли перевороту, то отримайте з Кремля кампанію дезінформації, активізацію антиурядових сил тощо.

У кремлівських завсідників є ідея-фікс – дезінтегрувати Європу. Саме тому в Москві так тішилися рішенню британців щодо Brexit, так підтримували ті ідеологічні сили у Франції, Німеччині чи Нідерландах, котрі виступають з євроскептичними гаслами.

Лише цьогоріч європейці навчилися протистояти дезінтеграційному тиску Кремля – біда навчила. І виявилося, якщо докласти зусиль, то російського ведмедя можна подолати. Можна, як у Франції, обрати президентом молодого євроентузіаста Емманюеля Макрона, котрий, сподіваємося, надасть нового імпульсу і своїй країні, і ЄУ загалом. Можна, як у Нідерландах, не допустити до влади ксенофобів з Партії свободи на чолі зі Ґертом Вілдерсом, котрий обіцяв розвалити Унію. Можна, як у Німеччині, усвідомити, що зусилля на підтримку єдиної Європи дають не лише духовні, а й матеріальні бонуси, тож відмовитися від підтримки євроскептиків і повернути у лідери політичних симпатій Анґелу Меркель…

Хоча та ж Франція, Німеччина чи Нідерланди дала б собі врешті-решт раду й у випадку, якби було реалізовано гірший сценарій. Дали б раду навіть тоді, коли б Кремль, використовуючи платних агентів та «корисних ідіотів», зумів розвалити ЄУ. А от для країн Центральної Європи, котрі ще три десятиліття тому молилися на інтеграцію зі Заходом, а тепер крутять носом на згадку про ЄУ й НАТО, такий сценарій став би фатальним.

Найсмішніше в цій історії те, що нині найбільшими апологетами Путіна в Європі є найрізноманітніші націоналісти на зразок «Національного фронту», «Партії свободи» чи «Йоббіка». Адже вони трактують шефа Кремля як шанувальника традиційних цінностей, котрий нібито допоможе їм захистити національно-тестаментальне від космополітичного розмивання на тлі глобалізації. Насправді ж, як це не парадоксально, ці «корисні ідіоти» в кінцевому підсумку послаблюють власну національну незалежність на радість Росії, котра аж ніяк не відмовилася від ідеї геополітичних зон впливу і, зрештою, політики реваншизму.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

До теми

Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук