Свіжі кольори Краматорська
IQ

Свіжі кольори Краматорська

Місто стало одним з головних пунктів у війні на сході України

Володимир Молодій, 17 грудня 201419081

Окупація Краматорська російськими солдатами і терористами "ДНР" з 12 квітня по 5 липня — черговий етап, який довелося подолати українському суспільству після Майдану. Зараз на вулицях Краматорська багато української символіки: прапорців, трафаретів з "вишивкою" на стовпах, патріотичних графіті, що не особливо властиво для східного регіону. Краматорськ нагадує неслухняну дитину, яка вийшла на мороз роздягнутою, застудилася й обморозила кінцівки, тому тепер панічно кутається у теплий одяг і понаднормово заливається гарячим чаєм.

Сьогодні у третьому за кількістю населення місті Донеччини і  машинобудівельному центрі України спокійно. Від бойових дій залишилися тільки шрами: сліди від куль та заштукатурені вибоїни у стінах будинків, понівечені балкони, недавно вставлені замість вибитих нові вікна. Гірше – у ближніх селах: там трапляються цілі вулиці, ніби суцільні рани: будинки зі знесеними дахами, обвугленими стінами, зсунутими фундаментами. На подвір'ях можна побачити оперті об стіну будинку, ніби звичайні сільськогосподарські інструменти, частини від снарядів "граду".

Порахувати жертви серед мирного населення з квітня по липень дуже складно. Насамперед тому, що незрозуміло, кого вважати мирними, а кого ні. Чіткої офіційної статистики немає. На думку журналіста Сергія Андрієвського, редактора газети "Новости Краматорска", людей, які загинули через обстріл маршрутки, були вбиті у парку чи в будинку, – загалом десь біля двох десятків. Інших, які загинули, наприклад, нібито прогулюючись біля блок-посту, значно більше, проте у їхній мирності, за словами журналіста, є великі сумніви.

Один із інтернет-мемів в українській мережі є російське слово "поребрик". За ним у квітні ідентифікували російських солдатів при захопленні міськвідділу МВС Краматорська. Місцеві журналісти переконані, що без втручання росіян ситуацію минулої весни у їхньому місті не вдалося б розгойдати до масштабу війни. Навіть попри те, що підґрунтя для конфлікту місцева влада готувала давно. Греко-католицький священик Василь Іванюк, який служить у Краматорську і навколишніх населених пунктах, уже більше двадцяти років говорить, що термін "новоросія" тут чути було вже давно, як і видно відповідну символіку.

Розмірковуючи про причини весняно-літніх подій, редактор "Краматорської правди" Віра Шелест говорить про впевненість у наявності зовнішніх впливів. Вона каже, що населення сходу України є дуже повільним у суспільних реакціях. "Щоб підняти схід, його потрібно дуже довго розгойдувати. Думаю, якби не було зовнішнього підштовхування, то до всього цього не дійшло б", – вважає журналіст. За словами Сергія Андрієвського, увесь час української Незалежності на сході люди жили із проросійськими настроями. Проте, акцентує журналіст, при цьому ніхто і ніколи не говорив про приєднання до Росії. Андрієвський каже, що найбільше боятися "бендерівців" у Краматорську почали десь у посередині Революції гідності.

Тим, хто намагався розгойдувати антиукраїнські настрої на Донбасі, Майдан дуже посприяв — це чітке переконання краматорських журналістів. Завдяки подіям у Києві і західних областях східні регіони країни таки вдалося підбурити. Вирішальними, на думку Віри Шелест, стала Ніч гніву і поява на телеекранах Сашка Білого, якого російська пропаганда демонізувала до рівня абсолютного зла.

На Донбасі проживають сто тридцять різних націй, каже отець Василь. У такій різноманітності населення і відсутності домінантності жодної з національностей священик вбачає причину того, чому регіон не має проукраїнської позиції. Внаслідок змішування багатьох національностей і культур на сході утворилося щось на зразок народу в народі, те, що називають "донбаською ідентичністю". І справді, якщо проаналізувати контент медіа, реклами чи промов політиків у східних областях, то досить часто помітні посили, які сприяють утвердженню у свідомості Донбасу як окремого регіону: "индустриальная жемчужина", "донецкий народ" тощо.

Причину того, що у квітні терористи, захоплюючи Краматорськ, практично не відчули опору місцевого населення чи міліції, Віра Шелест бачить у відсутності потреби опиратися "своїм" значної частини краматорчан. Тема Європи, за її словами, завжди була для сходу неактуальною. Більшість промисловості орієнтована на Росію, а потреби в європейських цінностях, які люди не знають і не сприймають, у них, відповідно, немає. Тут усі орієнтуються на "братський" народ. Крім того, каже журналіст, інертність людей можна пояснити ще й тим, що центральна влада не показала здатності вирішувати питання захоплення міста терористами. Для населення, яке звикло поважати силу, це було важливо, і відсутність рішучості та жорсткості спрацювала різко проти офіційного Києва. "Схід схильний вирішувати конфлікти силою. Були місцеві люди, які зверталися за допомогою ледь не до всіх органів влади у Києві й готові були відстоювати своє місто зі зброєю, але їм відповідали: “Вам, донецким, веры нет”".

Відразу після того, як місто захопили терористи, місцеві міліціонери почіпляли на форму георгіївські стрічки, каже отець Василь. "Коли ми молилися на центральній площі, то всі міліціонери, які нас охороняли, були зі стрічками. І коли ми збиралися на молитву, то починалося найвеселіше: набігали бабусі і починали кидати в нас яйцями, борошном і прокльонами", – розповідає священик.

Прошарок тих, хто брав участь у "ДНР", є дуже різним, каже Віра Шелест. Там були і нормальні, звичайні люди, які повірили, що "бендерівці" прийдуть вирізати їхні сім'ї. Були і кримінальні елементи. Наприклад, начальником міліції поставили кримінального авторитета на прізвисько "Шкрок", який свого часу очолював чи не найжорстокіше бандитське угрупування в країні. Були там, звісно, і люмпени, алкоголіки та наркомани.

Після того, як українська армія вибила терористів з Краматорська, чи багато містян переосмислили свої погляди і змінили думку про "ДНР"? Сергій  Андрієвський відповідає на це запитання ствердно. Він порівнює Краматорськ з іншими звільненими містами і каже, що найбільші переміни у настроях сталися саме в його місті. "Наприклад, у сусідньому Слов'янську, незважаючи на те, що там населенню дісталося значно більше, все одно більшість з нетерпінням чекає приходу “наших”", – каже журналіст. Причину того, що краматорчани у цьому плані дещо відрізняються від інших мешканців Донбасу, журналіст бачить у спеціалізації міста. Оскільки Краматорськ є містом машинобудівельників, то тут навіть простому робітнику, який працюватиме біля станка, потрібно мати освіту. За словами Андрієвського, в місті є заводська інтелігенція, якій властиве дещо вибагливіше ставлення до життя, аніж людям у шахтарських містечках. "Більшість населення Донецької і Луганської областей – це шахтарі. А праця й життя шахтаря дуже прості і зрозумілі: забій, пиво, борщ, секс, футбол і спати. Багато шахтарських містечок живуть лише за таким розкладом", – стверджує Сергій.

Віра Шелест пригадує, що у 1990-х і початку двотисячний місто мало значно багатше культурне життя, ніж за час влади Партії регіонів. І наголошує на тому, що у Краматорську на всіх виборах мав найбільший у регіоні відсоток тих, хто голосував за опозиційні і проукраїнські партії. "Якщо в середньому по області було 2-3%, то Краматорськ давав 10%", – каже журналіст. Але до твердження про те, що місто є "свідомішим" за інші саме через великий відсоток технічної інтелігенції, журналіст ставиться скептично. "Якщо в плані свідомості позиції населення Краматорськ порівнювати з іншими містами Донеччини, то це порівняння не завжди буде на нашу користь", – каже редактор "Краматорської правди". Вона наводить приклад шахтарського містечка Добропілля, яке є сусіднім районним центром. "Тоді як Краматорськ здався без бою, у Добропіллі місцеві шахтарі вийшли з битами і просто прогнали будь-які сепаратистські ініціативи. Вони розганяли проросійські мітинги і не давали будувати блок-постів. Як виявилося, цього було достатньо, щоб дати відсіч терористам і не дозволити зробити в місті переворот", – розповідає журналіст.

Які справжні настрої людей у Краматорську зараз? Чіткої відповіді не дає ніхто. Її, мабуть, бути й не може. З періоду окупації міста минуло надто мало часу. Та й війна триває зовсім поруч: з Краматорська до Донецька менш ніж сто кілометрів.

Логічно припускати, що після періоду "ДНР" суспільні погляди у людей Краматорська змінилися. Проте Віра Шелест вважає, що багато таки не змінили позиції, у них радше увімкнулося раціональне мислення, мовляв, нехай і "хунта", але хоч мирно, не стріляють і платять пенсії. Журналіст гадає, що пропорції проукраїнськи налаштованих краматорчан і їхніх опонентів приблизно однакові. У відсотковому відношенні це приблизно 30 на 30. Їхні переконання, ймовірно, вже не зміняться хоч би там що, каже журналіст. Всі інші, на її думку, це ті, хто примкнуть до переможців. Але таке бачення ситуації є ще оптимістичним. Часто у розмовах в Краматорську на цю тему чути  думки лише про 10% патріотів.

"Ніхто не хоче відкрито виявляти свою позицію через загальну недовіру", – каже отець Василь. Справжні свої думки люди висловлюють тільки на сповіді, додає він, а детальніше говорити про це відмовляється. Та ділиться спостереженнями, що люди почали активніше помагати українським військовим, побільшало волонтерів.

Щоб якось схиляти населення на бік України, інформаційна політика центральної влади повинна ґрунтуватися на реальних вчинках, вважає Віра Шелест. Людям на сході конче треба бачити, що міліціонери, які здали Краматорськ терористам, відповідають за це, як і журналісти, що в своїх матеріалах розпалювали ворожнечу.

Серед усього, чого не зробила українська влада за роки Незалежності, найгірше, на думку краматорчанки Віри Шелест, – це відсутність послідовної патріотичної політики у галузі освіти. Наслідком цього є те, що  багато молоді воює зараз не на боці України.

Журналіст висновує: "Етнічно Донбас не буде українським, бо тут дуже багато національностей. Не буде таким він і за мовою. А от за політичним вибором українським Донбас ще може стати".

На виїзді Краматорськ своїм синьо-жовтим миготінням нагадує ще й розгублену дитину, яка може відповісти: "Тебе" кожному, хто запитає її: "Кого ти більше любиш?".

Містяни кажуть, що у них дуже гарно, бо росте багато зелені, проте брудно. Переконатися в цьому поки неможливо, адже зараз дерева голі і лежить сніг.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 1

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук