Свобода вибору

«Якщо свобода взагалі означає бодай щось, то це право казати людям те, чого вони не бажають чути», – Джордж Орвелл

25 жовтня ми маємо зробити вибір. Вибір, від якого залежатиме наше щоденне життя: заробітні плати, садочки для дітей, дозвілля, комфорт та перспективи. Здається, що тут немає нічого складного. Але цей вибір буде одним з найважчих для людей. Бо не вийде потім сказати, що винен хтось. Тепер ми будемо бачити наслідок голосування щодня, куди б не пішли, а не тільки на вечірніх ток-шоу, як зараз. Та точно знатимемо, хто ухвалює рішення і хто винен.

Якщо сприймати свободу тільки як можливість говорити про все, що хочеш, то ми точно одні з перших у світі. І для більшості українців свобода – це саме можливість висловити свої думки без покарання. СРСР вже немає 29 років, а наслідки ще досі відчуваємо. І йдеться не тільки про тих, хто пам’ятає країну рад, а й їхніх дітей. Виховання дало своє.

Маючи можливість говорити, ми мало звертаємо увагу на інші можливості свободи. Одна з ключових – це свобода вибору. І тут мова не тільки про вибори, а й про звичне життя: відмова від вищої освіти, переїзд, звільнення з роботи, де некомфортно, відмова від одруження чи кар’єри.

Попри всі прогресивні прагнення ми й надалі залишаємося у своїй бульбашці та зоні комфорту, не бажаючи робити різких рухів, щоб наше життя не зазнало сильних змін. Розмірене життя комфортніше, ніж непередбачуваний розвиток.

Звичайно, що відсоток людей, які мислять і діють по-іншому, в категорії до 25 років буде дуже великим. Але вони залишаються на периферії всіх важливих подій у громаді. Частково це спричинено їхнім небажанням, бо політика (politics) чи політики (policy) вважаються брудною справою. Частково – це вина політиків, які усвідомлено усувають цю категорію населення від життя громад. А хтось відверто заявляє, що орієнтується на категорію 35+, бо молодшим «весело» і їх «не турбують сімейні клопоти».

Місцеві вибори ніколи не відзначалися високою явкою, а партії ще й намагаються її зменшити. Залякування ковідом та постійні розмови про перенесення виборів, навіть за кілька днів до них, – це спроба дезорієнтувати виборця і зробити все, щоб той, хто не визначився чи сумнівається, не прийшов та не проголосував. Ця категорія електорату не передбачувана, а отже може несподіваним чином вплинути на результат. Згідно з результатами опитування соціологічної групи «Рейтинг», проведеного 16–19 жовтня, 40% респондентів не визначилася, кого підтримати. Це саме ті люди, яких партії не хочуть бачити на виборах.

Також замість пояснити, як працює виборча система, партії розказують про фальсифікації і складність голосування. Чи можна за два місяці пояснити людям, як голосувати? Так, можна. Чи робили це партії? Дуже мало і дуже обмежено. Тому не дивно, що 76% українців переконані, що на місцевих виборах будуть фальсифікації (те саме дослідження «Рейтингу»). Нам нав’язують думку, що ми нічого не можемо вирішити, обмежують свободу вибору та тиснуть, погрожуючи життям і здоров’ям.

Ми любимо говорити про свободу під час кожного суспільного збурення. Кожен майдан приносив її нам більше. Тому логічно, що її має бути дуже багато. Але ми її сакралізуємо, а всі проблеми з її обмеженнями пов’язуємо тільки з центральною владою.

Проте ці вибори вчергове показують, що й на місцях ми не хочемо свободи, ми намагаємось її обмежити та контролювати думки інших. Партії ставлять ультиматуми виборцям, погрожують катастрофами, боргами і проблемами. Нам нав’язують думки партійних лідерів та відкидають будь-яке інше мислення як провокацію.

Майдан – це не свобода. Це бажання її отримати. Показником її отримання є не втеча дискредитованого керівництва держави, а наша готовність брати на себе відповідальність. Як показали останні шість років, тих, хто готовий, стало більше, але не настільки, щоб з’явилася критична більшість. Тож можна багато говорити про революції та майдани, але, поки не станемо відповідальними, ми не отримаємо свободи.

Наразі ми, послуговуючись радянським світобаченням, намагаємося збудувати демократію та отримати свободу. Говорячи про свободу і її розуміння, потрібно від чогось відштовхуватися. Бо для когось достатньо, аби після роботи можна було дивитись і слухати бажані програми, а іншим подавай можливість впливати на рішення міської ради. І кожен з нас використовує одну з рольових моделей, які нав’язані суспільством або обрані нами особисто.

Якщо узагальнити, то в нас є дві моделі поведінки і розуміння свободи. Перша – це трошки більше дозволеного, ніж було СРСР. Роблю, що хочу, не беру на себе відповідальності, а влада має про мене дбати. Друга – це так, як у Європі і США. Готовий брати на себе відповідальність та ухвалювати рішення, долучатися до роботи на благо громади та вимагати зменшення впливу органів влади на своє життя. Фактично у нас протистояння відповідальних та безвідповідальних людей.

Тому коли партії говорять про здобуту свободу за останні шість років, а потім пропонують нам ідеологію «традиційних цінностей», яка закладає обмеження прав жінок, дітей, та визначення суспільних ролей для кожного з нас, то це бажання схрестити жабу з гадюкою. Не можна говорити, що наша ідеологія така ж, як у Німеччині, Англії чи США, а потім накладати її на звичаєве право і традиції, нав’язані окупантами. «Традиційні цінності», які пропонують партії, – це про втрату свободи вибору. Це бажання загнати нас у межі чужого світогляду.

Якщо ми хочемо свободи, то маємо виховувати відповідальних громадян. Але наразі партії роблять все, щоб демотивувати активних та освічених людей брати участь у виборчому процесі. Їхня головна мета – обмежити наш вибір між професіоналами і «проффесіоналами». Проте немає своїх, чужих, професійних чи патріотичних політиків. Є ефективні або ні. Якість ухвалених рішень та запропонованих кроків для розв’язання проблем чи пришвидшення розвитку має бути єдиним мірилом, кого підтримувати. І навіть ОПЗЖ треба сприймати із цього погляду. Так, вони проросійські. Але, акцентуючи на цьому, ми звертаємося до емоцій, а не раціонального мислення. Їхнє світобачення не дає нічого позитивного для розвитку країни, а значить вони – неефективні. І про це треба говорити насамперед.

Не можна бути трішечки вільними, не можна отримати свободу тільки в окремих питаннях. Ми маємо зрозуміти, що відповідальні за свою громаду. І навіть наш один голос може вплинути на її розвиток.

Наразі багато людей досі не розуміють, що свобода вибору – це наша відповідальність. Ми намагаємося перекласти відповідальність на партійних лідерів. Тому орієнтуємось саме на них, і всі претензії потім також висловлюємо саме до них. Але ні Зеленський, ні Порошенко, ні Палиця чи Тимошенко не розв’язуватимуть проблем ОТГ на Житомирщині чи Львівщині. Тому потрібно розуміти, хто тут на місці просить нас про підтримку і чи зможуть ці потенційні депутати розвивати громаду. Здійснювати вибір треба, розуміючи свою відповідальність перед собою, сім’єю та громадою.