Три нові небезпеки для України

Після повалення Януковича, який, судячи з усього, був у змові з Кремлем, в Україні стало набагато більше визначеності у тому, в якому напрямі іти далі. Європейський вектор розвитку нині, здається, ніхто з українських громадян всерйоз не оспорює, за винятком кількох маргіналів. Проте наразі в країни з'явилися нові ризики.

Відразу зауважу, що не буду зараз глибоко зачіпати питання про казнокрадство та корупцію. Вони є, на думку багатьох експертів, головними перешкодами для розвитку України. Але ж це старі й досить вивчені болячки – за них треба системно братися і наполегливо лікувати. І, здається, розуміння цього і в низах, й у верхах українського суспільства вже досягнуто. Чого не скажеш про нові небезпеки для країни, три з яких просто кидаються в очі.

Круті бійці проти «тилових щурів»

Наприкінці минулого тижня українські ЗМІ вибухнули несподіваною новиною: п'ятничного вечора у Києві побили відразу шістьох суддів Печерського суду. Того самого, де неправедно судили Юлію Тимошенко і який має в народі славу збіговиська хабарників. Щоправда, п'ятничний інцидент може мати іншу природу. Є припущення, що побиття пов'язане з рішеннями про відсторонення від посад керівників «Беркута», яких підозрюють у силовому розгоні Майдану. За іншою неофіційною версією, це може бути помстою «майданівців» за винесені неправомірні рішення.

Будемо сподіватися, що пінкертони з ГПУ і МВС України не підведуть і розставлять всі крапки над «i». Але вже зараз можна сміливо сказати: здійснено дуже зухвалі злочини, які становлять велику небезпеку для правопорядку і громадського спокою. Хоч би якими продажними були деякі люди в мантіях, для правової держави абсолютно неприйнятний самосуд. Існують легальні способи їх усунення від посад.

На жаль, політики, що прийшли до влади після трагічної Революції Гідності, діють повільно і незграбно. Нікого за вбивства учасників Євромайдану після майже цілого року ще не засудили. Корупція в країні не зменшується – навпаки, деякі чиновники наживаються навіть на війні. Реформа суду не проведена. Ціни підскочили. Вищі чиновники, немов ловлячи момент, гарячково влаштовують на хлібні місця своїх родичів і друзів...

Все це викликає роздратування у чималої частини населення. Активісти в столиці та низці інших міст застосовували до представників «п'ятої колони» і чиновників, котрі скомпрометували себе, не дуже коректні, з точки зору закону, методи «виховання». Наприклад, занурювали їх у сміттєві баки. Вимащування у бруді їхніх вбрань та облич, звісно, викликало втішання громадян. Але це нервовий сміх: всі серйозні люди, напевно, розуміли, що такі способи «покарання» зволікачів, корупціонерів і зрадників можуть завести зовсім не туди. З такими варварськими звичками у Євросоюзі нікого не чекають.

Зараз ця проблема стає особливо актуальною, тому що дуже скоро, вже навесні, в українські міста і села з Донбасу повернуться фронтовики, які підлягають ротації та демобілізації. На думку волонтера Олексія Мочанова, з їхнім поверненням Україна може зіткнутися з невідомою країні досі проблемою.

«Соціальна температура підніметься, коли навесні повернуться 50 тисяч людей, котрі пройшли через горнило війни, у яких низький поріг терпимості, загострене почуття справедливості й зміщені моральні орієнтири. Для них скрутити голову – це як убити комара», – таку думку активіст висловив в інтерв'ю для ЗМІ.

Він вважає, що «чиновників і корупціонерів почнуть просто викидати з вікон офісів, бо не витримають ці хлопці сидіти годинами в черзі, коли прийом здійснюється по блату і за попереднім записом».

Хоч би яким натягнутим здавалося це застереження, відмахуватися від нього не варто. Адже, якщо навіть за відсутності людей з травмованою війною психікою в країні спостерігаються факти самосуду (зокрема над представниками органів юстиції), то що буде з їхньою появою? До повернення бійців із зони АТО владним та громадським структурам варто готуватися завчасно: налагоджувати зручніші графіки прийому громадян, спрощувати процедури отримання документів, довідок, допомог і консультацій. І взагалі, повертати всю бюрократичну машину обличчям до людей.

Захід може розчаруватися в Україні

Хвиля невдоволення громадян владою в Україні, на щастя, поки що незначна, але вона вже починає підніматися. Так, минулими вихідними на Майдані в Києві відбулося Народне віче солдатів-добровольців. Бійці батальйонів вимагали імпічменту президента Порошенка і введення воєнного стану. Люди у камуфляжній формі стверджували, що у загонів нібито немає фінансування і їм не вистачає озброєння.

«Ми закликаємо всіх командирів підніматися і починати скидати владу. Батальйонне братство починає народний трибунал», – заявив, як передавали київські ЗМІ, один із мітингувальників з трибуни.

Повідомлялося, що протестувальники (їх було всього близько п'ятисот) вимагали, щоб глав Міноборони, РНБО, Генштабу та Генпрокуратури звільнили. Вони також висловили бажання, щоб бійці самі вибирали керівників силових відомств і мали право бути присутніми на засіданнях їхніх колегіальних органів. На завершення було оголошено про створення громадської організації «Всеукраїнське батальйонне братство» і намір провести акції протесту під стінами ГПУ й АП.

Такі інциденти ще не загрожують безпеці влади. Але вони свідчать про ненадійність роботи державної машини під управлінням панів Порошенка, Яценюка і Гройсмана. Реформи в країні йдуть дуже повільно, якщо взагалі йдуть. У зв'язку з цим навіть почали хвилюватися закордонні друзі України, про що, зокрема, свідчить інтерв'ю для преси американського дипломата, посла США в Україні в 2003-2006 роках Джона Гербста. Він вважає, що «єдиним на сьогодні ключовим пунктом для зближення з Заходом і подальшого отримання допомоги є серйозні й системні реформи в Україні: боротьба з корупцією, соціальна та енергетична сфери тощо».

«Спираючись на відкриті дані про бюджет (України, – авт.) на цей рік, скажу так, що документ міг би бути більш професійним. Адже у більшості випадків, наприклад, пільги чиновникам ніхто так і не скасував. Разом з тим, весь тягар податків лягає на звичайних громадян. Тому, враховуючи ситуацію, що склалася, бюджет міг бути набагато ретельніше опрацьований», – заявив дипломат, який добре знає Україну.

Американець фактично викрив коаліцію в Раді, яка оберігає від матеріальних труднощів колишніх і чинних чиновників, перекладає тягар реформ на плечі простих громадян. За його словами, на виправлення помилок в українського уряду залишилося всього два-три місяці. Якщо цього не буде своєчасно виконано, рішення про видачу чергового кредитного траншу МВФ опиниться під питанням. У такому разі і дефолт неминучий, і серйозні соціальні негаразди.

Нинішній американський посол в Україні Джефрі Пайєтт вторить колезі. Говорячи про потребу реформ, він заявив: «Ми дуже чітко висловили свою позицію: якщо ви будете проводити серйозні реформи, то Сполучені Штати будуть серйозно вкладатися у ваш успіх. Але якщо реформи загальмуються, то дуже складно розраховувати на підтримку і з боку нашого конгресу, і з боку ваших європейських партнерів». Грошей, коротше, не буде.

Таким чином, перед парламентською коаліцією, Кабміном і президентом України стоїть завдання не тільки запобігти соціальним хвилюванням і виступам фронтовиків, але й виконати вимоги західних партнерів. Ризик, що вони можуть не впоратися з цим триєдиним завданням, поки що досить великий. І пов'язаний він, швидше за все, зі стародавньою звичкою багатьох українських політиків: «Спочатку подбати про себе і своїх кумів, а вже потім – про народ».

У всьому винні журналісти?

Авторитетна міжнародна організація Freedom House, яка займається захистом демократії та прав людини у світі, днями зачислила Україну до «частково вільних країн». До приходу до влади Януковича, нагадаю, країна була «вільною». Начебто нинішніх чиновників цей провал не стосується. Однак повалений тиран вже рік як ховається в путінській Росії, а рейтинг України поки що не виправляється. Головна заклопотаність правозахисників пов'язана з війною на Донбасі, але не тільки з нею. Останнім часом претензії до країни виникли й у царині свободи слова.

Звичайно, рік, що минув після Євромайдану, був не найгіршим для українських журналістів: якихось надмірних наїздів на ЗМІ в країні (порівняти з тією ж путінською Росією) не відбувалося. Але без тертя в Україні теж не обійшлося. Наприклад, багато редакцій висловлювали подив у зв'язку зі створенням Міністерства інформаційної політики. Його навіть порівнювали з Орвелівським «міністерством правди», здатним народжувати тільки брехню.

Не залишилося непоміченим нововведення і для зарубіжних спостерігачів. Генеральний секретар організації «Репортери без кордонів» Крістоф Делуар заявив: «У демократичному суспільстві діяльність медіа не повинна регулюватися владою. Створення міністерства інформації – найгірша з усіх можливих відповідей на ті серйозні виклики, з якими стикається уряд».

Але чому у переможців Революції гідності виникла така дивна ідея? Головний редактор тижневика «Дзеркало тижня» Юлія Мостова в інтерв'ю для видання «Гордон» зазначила, що «поки це виглядає як заготовка для того, щоб виправити прикрі, очевидно, на думку Петра Олексійовича, помилки, допущені його командою під час виборів, коли він розраховував на власну більшість у парламенті, але вийшло інакше». Відомий тележурналіст, творець інтернет-видання «Білоруський партизан» Павло Шеремет у Facebook написав, що «є багато інформаційних моментів, які треба вирішувати, але це ніяк не перетинається з бюрократичними іграми».

Схожих коментарів було чимало. Але команда Порошенка фактично відмахнулася від критики. При цьому українська влада не полишає спроб прилаштувати інформаційний простір під своє бачення. У Верховну Раду, зокрема, внесено поправки у закони, суть яких приблизно така: не ЗМІ, глядачі та читачі вирішуватимуть, що їм дивитися і читати, а якісь експерти. Для України, яка отримала ще після Помаранчевої революції щеплення свободою слова, це здається диким, небезпечним і непотрібним. Це тільки розпалить інтерес до заборонених видань та каналів.

А владі, здається, і цього мало: одним із законопроектів авторства депутатів від «Народного фронту» запропоновано фактично заборонити роботу всіх українських ЗМІ, де засновниками будуть іноземці. Мабуть, «фронтовиків» надихнув схожий досвід кадебешної влади Росії.

Деякі ЗМІ не втрималися від насмішок. «До такого навіть Жириновський, Пушков і Зюганов не додумалися, – коментував київський інформресурс «Подробности-ТВ». – Але якщо в Росії Путін хоч рік журналістам дав, мовляв, якщо серед ваших засновників є іноземці – попросіть їх з речами на вихід, – то наші депутати куди крутіші. Навіть відстрочки не дали».

Дарма сміються колеги. Путін – дрібний шахрай, котрий волею випадку дорвався до влади. А нинішні керівники України зійшли на владний Олімп як переможці однієї з найяскравіших у світі національних революцій. Є чим загордитися, чи не так?