Чи можна називати трипільців батьками українців? Як виглядали їхні міста, житла та храми? Що відбувалося в цей час у світі? Чи існував зв’язок між Трипіллям і древніми державами Шумер та Араттою?
Довкола цієї теми багато міфів. Спростувати їх у «Без брому» запросили одного із найавторитетніших дослідників Трипілля Михайла Відейка – археолога, доктора історичних наук, професора Києво-Могилянської академії.
Програма «Без брому» – спільний проект ZAXID.NET та журналу «Локальна історія», в якому щотижня обговорюються складні історичні теми.
Пане Михайле, доброго дня. Дякую, що завітали до нас. Історія України пронизана безліччю міфів. Один із них – про золотий вік українства за часів Трипілля. Зважаючи на те, що українці загалом зле знають історію, тим паче, давні етапи, чому цей міф Трипілля так міцно і тривко засів у нашій суспільній свідомості?
Мабуть, тому що все це лежить ще глибше. Ви будете здивовані: міф про ту епоху, коли існувала Трипільська археологічна культура, – а це епоха в часи освічених еллінів і римлян, – вже тоді розглядалась як золотий вік. Українці не перші, хто на це звернув увагу. Легенди про золотий вік – це античність, це класичні твори, які всі колись мусили вивчати.
Зрештою з кінця XIX століття і впродовж ХХ археологи натрапили на епоху, яку цілком можна було зіставити. Бо які були уявлення у еллінів? Що були часи, коли всього було багато, коли всі жили в мирі, було тотальне процвітання, боги спускалися на землю, їх вшановували, наливали їм пива, вони потім пишались один перед одним: «Мої вірні варять найкраще пиво в світі».
От міф про Осіріса. Його, власне, ми на що впіймали? Він вирушив на війну, справа була в Єгипті, приблизно те саме було всюди. І він пішов на вечірку, де його напоїли і потім з ним розправилися, – все почалося з пива. А це, вибачте, легенди про V-IV тисячоліття. Якщо перекласти на історію, що таке V-IV тисячоліття до Різдва Христового? Це Трипілля.
Ми можемо синхронізувати в часі.
В часі це дуже цікаво. Бо це у світовому масштабі час формування міфів про золотий вік. Навіть Китай, який далеко, у якого теж дуже цікава стародавня історія. Отой міф про Жовтого імператора – він цілком співвідноситься з часами культури Яншао, який люблять порівнювати з Трипіллям. Бо в обидвох мальований посуд. Але зараз з’ясовується, що там не тільки справа в мальованому посуді, а там іде розвиток суспільства. Людство щось дізналося, зробило відкриття, всі ці аграрні технології, фермерство… І на підставі цього дійсно кардинально змінилося людське життя. Бо порівняно з тим, як жили перші поселенці Європи, які ганяли мамонтів, бізонів, північних оленів… Це ж тривало десятки тисяч років. Бо в Європу заселялися homo sapiens десь 40 тисяч років тому. І от лише останні десь 7, можливо, 8 тисяч років – людство живе, і то не по всій Європі, більш-менш осіло, їсть хліб, м'ясо, ну принаймні їсть вдосталь.
А не бігає.
Бігає – це гучно сказано. Бо якщо північні олені влітку йдуть на Північ, то ви йдете за ними, полюєте. Влітку вони підуть до ворогів, умовно, до Чорного моря, десь на широту сучасної Кіровоградської області, – і ви мусите з Волині йти за ними, бо інакше взимку вам не буде чого їсти. І тут десятки, сотні поколінь, уявляєте! А потім усе раптово міняється. Не тільки у нас, у багатьох країнах Європи, поступово. І не дивно, це було сприйнято і закарбовано у пам’яті, у міфах, у тих, які записані. Месопотамія, клинопис...
У нас ще люблять згадувати про Гільгамеша, що все бачив, полював, теж веселий хлопець був.
А ще є у них, зараз навіть перекладені українською, поеми про створення світу. І там розумні люди питають (така класика жанру стародавньої балади, вона складається з запитань і відповідей на них) – коли було створено світ? Світ було створено тоді, коли всі речі отримали свої імена. Спочатку було Слово, це зрозуміло. А коли це сталося? А це сталося тоді, коли люди почали пекти хліб і плавити метал.
Але це все залежало від того способу життя, який вони почали провадити.
Зрозуміло, так. І вони запам’ятали, що був момент, коли щось змінилося, але кожен його бачив по-своєму. А стосовно хліба – запам'яталося. І в різних частинах світу воно відбувалося в різний час. Усі ці міфотворення подібні, бо повсюдно людьми вже тоді сприймалося як щось особливе. І те, що українці починають шукати свої корені у цій епосі, – це не випадково. У більшості європейських народів їх можуть знайти. Чому?
Тому що перед тим можемо собі уявити Європу від Британії і сюди далі, в якій мешкає менше як мільйон людей. Менше, ніж нині у Києві на Лівому березі. У Києві зараз живе людей в три-чотири рази більше, ніж тоді в усій Європі. А потім щось змінюється, і саме завдяки тому відкриттю населення подвоюється – на початок IV тисячоліття до Різдва Христового лише на теренах України і лише трипільців кількість доходить до півмільйона. Надзвичайні цифри.
Ця демографія спричиняє дуже багато суспільних змін, бо виявляється, що добрих місць для проживання не так вже й багато. Ідеальних, скажімо так. Доводиться за ці місця боротися. І ви б’єтеся не просто за те, хто буде полювати на стадо оленів, тут ставки більші і людей більше втягнуто. Люди починають домовлятися, створюються колективи, з'являються нові типи поселень, їх починають укріплювати. Тобто світ змінюється, причому назад ходу немає. Якщо ви хочете повернутися до випасання оленів, у вас є шанс – кочуйте собі в Якутію. Цим можна було там спокійно займатися, поки у XVIII столітті не припхалися росіяни. А дехто займається цим і досі.
Спробуймо ad fontеs – від джерел розглянути Трипілля. Я буду ставити вам банальні питання, але на які, напевно, банальних відповідей не буде. Звідки прийшли трипільці?
Цей процес у давні часи – поява якоїсь людності на якійсь території – міг відбуватися кількома шляхами. І це виглядало інакше, ніж картини міграції, до яких ми звикли за історичними матеріалами. Пригадайте, що людей жило дуже мало. Шансів, що велика група людей звідкілясь прийде, майже не було.
Що було буденним явищем для давніх часів (ми говоримо про другу половину VI тисячоліття до Різдва Христового, тобто понад 7 тисяч років тому) – у Європі вже було багато хліборобів, особливо у центральній та південно-східній.
До речі, і в Україні було багато хліборобів – та ж буго-дністровська культура.
Узагалі-то дослідники кажуть, що вони жили біля хліборобів, а самі навряд чи займалися хліборобством. Швидше за все, збиральництвом. Прямих свідчень про це немає.
Нещодавно перевірили всі запаси кераміки буго-дністровської культури, які є у сховищах Інституту археології, – там жодного відбитка культурної рослини. Причому перевіряли наші дослідники з японськими, знімали відбитки. Тільки дикоростучі рослини. Правдиве хліборобство починається з культури лінійно-стрічкової кераміки – зараз відомо понад 100 пам'яток, переважно на заході України, але є навіть на Одещині.
Це перед Трипіллям, так?
Так, кілька століть перед Трипіллям. З іншого боку, у нас є давній ареал поширення хліборобства на Лівобережжі – Запорізька, Донецька області, там, де вони виходять до Азовського моря, – Північне Приазов'я. І туди хліборобство потрапляє раніше, ніж на Правий берег.
А шлях був із Кавказу?
Для тих, хто мешкає в Анатолії, у тих краях, де зараз йде азербайджано-вірменська війна, і навколо, там хліборобство виникло на декілька тисячоліть раніше, ніж у Європі. І поступово для людей гірські долини стали затісними. В усьому світі хліборобство поширювалось саме з гірських районів. Чому? Тому що дикі злаки найкраще ростуть у горах, от не люблять вони рівнин – тут їх ковила забиває. Тобто у нас кілька шляхів.
Також зараз надибали один дуже цікавий шлях. Виявляється, існували племена рибалок, які тисячоліттями рибалили, ловили щось у морі – Чорному, Середземному. Зараз цього ніхто не практикує, але після винайдення хліборобства таке диво могло ще бути. Вони по узбережжю кочували, де краще ловилося. Але в якийсь момент ознайомились із хліборобством.
Як вони працювали? Якесь поле на березі засіяли, пішли, потім повернулися, зібрали врожай і пішли далі. До нас такі приблуди прийшли з Середземномор’я по узбережжі Чорного моря, через Болгарію, Румунію, і добралися до узбережжя України. І от поява, до речі, хліборобства біля буго-дністровської культури пов'язана саме з цими людьми. І таких хвиль було кілька.
Потім була група людей, яка прийшла з Анатолії в Європу (більшість із них подалися у Південно-Східну, Центральну Європу, але частина вздовж узбережжя до нас теж придибала). Яка тут проблема: узбережжя тоді мало трохи інший вигляд. А на шляху з Європи є одна перешкода – дельта Дунаю. Її подолати і зараз складно. Тільки тепер відкривають прямий прохід до Румунії – або поромом, або через Молдову треба їхати. Це зараз є різні технологічні можливості, а тоді це дуже серйозно ускладнювало рух людей.
Хоча й тоді вони проривалися і з часом заселяли Одещину, територію, що називають Бессарабією. Там наприкінці VI – на початку V тисячоліття з’являються перші хлібороби. Їхніх слідів мало знаходять, але вони якось через усі ці острови, через цю всю «Венецію» туди продерлися і там осіли. А чому? Там проходять торговельні шляхи на Схід.
Тут дуже цікаве помітили археологи, що вивчали регіони, де виникло хліборобство, – воно поширювалось по торговельних шляхах. І Україна, мабуть, не була винятком. І якщо ми промалюємо зараз шляхи, якими воно йшло, то відтворимо торговельні шляхи, яким тисячі років, а, можливо, і більше. Це дуже цікаве спостереження.
До нас ці хлібороби потрапляли у дуже обмеженій кількості. Але в Європі у VI тисячолітті змінилася погода. От тепер повінь у Румунії, повінь в Угорщині – приблизно те саме там відбувалося у VI тисячолітті до Різдва Христового. Уявіть – цілі долини Тиси, і все плаває. Там гине безліч народу, а хто вцілів, шукає, де краще жити.
А краще, виявляється, по цей бік Карпат. Причому вони проминають Прикарпаття, де і зараз відбувається те саме, що й на тому боці. Далі вони рухаються у Подністров’я. А у Подністров’ї вже є місця, куди ви не потрапите.
Там, між Карпатами і Дністром, ці біженці і місцеве населення починають формувати нову культуру. Власне, європейські археологічні культури так і створювалися. Десь люди тихо жили: кожна долина, як на Кавказі, – свій народ, своя мова, своя археологічна культура. Потім стався якийсь катаклізм, їх мало залишилося, щоб вижити, – і вони домовляються з сусідами.
Чому про Трипілля таке можна сказати? Коли починають вивчати найдавнішу трипільську кераміку, яка походить з цього регіону (а це Прикарпатська Молдова, Румунія, район Сучави, Чернівців), виявляється, що там були найдавніші поселення.
Найдавніші в принципі?
Так, найдавніші в принципі. Румуни їх називають Прекукутень, ми їх називаємо Трипілля А – це найдавніші.
Тобто прабатьківщину Трипілля ми можемо доволі чітко означити?
Так, між Карпатами і Дністром, десь там починається формування нової спільності. У тій кераміці, яку там знаходять, є риси культури лінійно-стрічкової кераміки, і культури Тиси, і культури Вінча. Там цілий список – від п’яти до семи, хто що бачить.
Власне, Трипілля – це яскравий приклад співжиття. Причому впродовж майже всієї історії. Всі ці кліматичні зміни, зіткнення якихось племен, які змушені шукати собі місця. І весь час іде приплив людності – що в цей бік, що в той. Але виявилось, що ці хлібороби мають перевагу, – вони чисельні і їм шматочка Румунії, шматочка Молдови і шматочка України не вистачає, тож вони вирушають у свій похід. Через тисячу років їхні поселення з'являються на Дніпрі.
А тисяча років – це ми можемо конкретно окреслити?
Навіть менше – через 800 років. Десь за 4200-4300 років до РХ вони вже добігають до Дніпра. Причому розвідники дістаються туди раніше. Ми маємо на поселеннях місцевої неолітичної людності трипільську кераміку. От поселень немає, а кераміка – є. Або ті ходили на захід і там спілкувалися, або розвідники сюди потрапляли, щось з собою приносили. Тут багато можливостей.
А потім кілька сотень років – і вони тут вже є. Причому якраз Подніпров'я – це класичний приклад міграції, заселення, не формування чогось з якихось уламків, а поселення, яке дало назву археологічний культурі – Трипілля.
Тобто Подніпров'я заселене вже шляхом міграції. Їх прийшло багато. Трипілля – це кілька тисяч людей. Ми можемо зараз приблизно цей шлях намалювати – він проходив через район Фастова, по верхів’ях Стугни, далі у Вінницьку область, можливо, на захід Черкаської – і звідти вони реально прийшли до Дніпра.
В Росії, особливо в радянській, був популярним мем «Росія – батьківщина слонів». Дуже часто в нас говорять, що Україна, зокрема, умовно, трипільська спільність, – це батьківщина Шумеру. Наскільки розвиток Трипілля досягав рівня, який ми можемо окреслювати як цивілізацію чи протоцивілізацію?
Тут кілька аспектів. Спочатку розберімося з «батьківщиною слонів». Це спадщина «залізної завіси», коли у нас все мало бути найкращим, найдавнішим. Це одна зі складових міфу, з якого ми починали. Міф можна будувати різними шляхами, бо зараз виявляється, що Трипілля – це частина величезної території в Європі, яка була заселена давніми хліборобами і східні кордони якої сягали Дніпра – трохи заходило на Лівий берег, до Броварів. Далі на захід сягали, скажімо, долини річки Сена. Все, що далі, було поза межами первісного розселення давніх хліборобів.
Щоб ви уявляли, давні хлібороби з'явилися на теренах Британії через 400-500 років після того, як вони оселилися на Дніпрі. Тобто у тих краях, які зараз вважають одними з найрозвинутіших, не знали слова «хліб» у той час, коли на Дніпрі його вже вирощували. Був такий короткий епізод.
Це з одного боку, з іншого боку – чого досягли? Це момент, коли існує величезна спільність європейських хліборобів, яка налічує на своєму піку до трьох-чотирьох мільйонів населення. Як на ті часи – шалені цифри. Це охоплює частину територій Німеччини, південну Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Румунію, Сербію, Хорватію, частину Італії, Франції. Тобто Балкани, які зараз є синонімом занепаду, у ті часи були центром європейської цивілізації, де розробляли нові технології, гірничу справу, металообробку, де обробляли більше золота, ніж у Єгипті.
Де з'являються ідеї, які поширюються...
З'являються ідеї, релігія давніх хліборобів, яка охоплює всю Європу і на якій потім будується все, до християнства включно. Ось чому референс до золотого віку. Бо він дійсно таким був, коли все це відбувалося трохи інакше, ніж буде відбуватися пізніше.
Що в цей момент відбувається в Шумері? Справа в тому, що Шумер пройшов той самий шлях, але він популярніший. Це той період, з якого маємо клинопис, легенди і таке інше.
Але чим був Шумер у V тисячолітті, коли трипільці розселялися по теренах України? Технологічно це було приблизно те саме – інструменти з каменю. Причому каменю шалено не вистачає, навіть серпи робили з кераміки. Серпи керамічні! Металів мало, їх імпортують з Синаю, з Анатолії. Анатолія стає осередком металургів, а зараз її вважають дикою провінцією, в якій немає нічого, крім туризму, бо там безліч античних пам’яток.
Там у ті часи, коли Руру не було в проекті, видобували золото, срібло, мідь і доставляли на весь світ. Навіть найдавніші єгипетські артефакти, які знаходять у гробницях фараонів, зроблені з металу, видобутого в Анатолії. От хто б знав, що Анатолія – це пуп світу?! Навіть в Україну потрапляє [їхнє] золото. У трипільському храмі в Небелівці знаходимо підвіску з анатолійського золота, як показали аналізи, дослідження. От наше все – з ким ми торгуємо.
І це магістральний шлях до цивілізації багатьох регіонів, зокрема Єгипту. Причому єгиптянам досить складно було, у них хліборобські культури виникають приблизно 10 тисяч років тому. Але потім починається процес глобального танення льодовиків, який спричинив екологічні проблеми. Потім уся їхня цивілізація трималася на повенях на Нілі. А був момент, коли ці повені стали катастрофічними – з берегів змивало все разом із поселеннями. І люди були змушені піти з цієї долини. Як вони виживали в Сахарі, де зараз возять туристів, – це окрема пісня. Звідки їхня легенда, що боги підняли землю з морського дна, тобто вони були відкинуті?
І якщо поставити трипільську кераміку, зроблену у 4000 році у Небелівці, і кераміку, зроблену десь на Нілі, то скажемо: Боже, які на Нілі жили дикуни! Але ці дикуни через тисячу років почнуть будувати піраміди, а тут все – цей європейський проект пішов іншим шляхом. Там люди створюють державу, писемність, те, що у нас асоціюється у класичній версії ХІХ століття з цивілізацією.
Хоча є різні визначення цивілізації – не обов’язково, щоб там все було. Держава, писемність, монументальна архітектура. Археологія показала, що може бути державність без монументальної архітектури, без писемності, без міст. Зараз є різні комбінації. І так само навпаки – можуть бути лише міста.
Виявилося ще цікавіше, що всі ці елементи, які в ХІХ столітті вчені люди асоціювали з цивілізацією, – їх в епоху Трипілля і винаходили. Причому незалежно по всьому світу.
Без взаємовпливів трипільців і шумерів.
Шумери винаходили це самостійно, китайці самостійно.
Трипільці самостійно.
Не тільки трипільці. В Європі рух зі створення поселень міського типу починається на Балканах. Коли тут трипільці тільки починають створювати свою культуру, там вже починають будувати поселення, в яких проживало дві-три тисячі людей. Це відбувалося у такому зараз цікавому місці, як Боснія і Герцеговина: там були найбільші поселення в Європі часів раннього Трипілля. Потім вони з’являються на території Румунії, Угорщини. Причому не просто поселення – вони укріплені, обнесені ровами, палісадами.
В Угорщині розкопали одне поселення: в центрі був храм на штучному пагорбі, майже зикурат, а це якась притока Тиси, 4500 рік до РХ. Ще немає вавилонських зикуратів у проекті, а в Європі це будують. Хоча у них там були свої святі міста, найдавнішим понад 6000 років.
Але що єднає Трипілля з Шумером? Арата?
Арата – це цікавий елемент міфу. Це класичний міф, причому він гуляє по багатьох країнах. На цю Арату черга стоїть до турецького кордону – іранці, вірмени (Арата – Арарат, далеко не треба ходити), курди, усі державні і бездержавні народи вишикувалися по спадщину Арати.
Чому? Це місто-держава, країна, згадана в шумерському епосі, записаному у III тисячолітті до РХ. Мешканці давнього Шумеру вважали цих аратів дуже розвиненими технологічно. Якщо хочете замовити гарні двері – замовляєте у Араті. Якщо хочете гарного воза – в Араті. В Араті є все – золото, срібло, бронза, дерево. Рай земний і купа людей, які вміють з цим працювати.
І головне – там був лазурит. На пальцях можна перелічити місця у світі, де його видобували. Іранці, здається, знайшли це місто.
І де воно є?
Там справа в тому, що за часів аятоли розігнали всіх археологів, а потім вони почали повертатися. А поки вони сиділи в Європі, побачили, що дуже багато продають гарних речей з Ірану – контрабанди. І вони змогли ідентифікувати район, звідки це йшло. Бо ці речі потрапляли до європейських музеїв впродовж останніх 200 років і ніхто не знав, звідки вони беруться. Археологи знайшли цю провінцію – Джирофт на пакистанському кордоні.
Гіпотетично, це Арата?
Інших кандидатів немає. Вони знайшли місто, кладовище, де 12 чи 15 тисяч поховань пограбовані. Як вони його охороняють – це окрема пісня. Але вони почали це розкопувати – знайшли зразки писемності. Згідно з легендами, писемність була винайдена для того, щоб правителі Арати і Шумеру могли між собою листуватися, бо гінці не могли запам'ятати всього, що їм казали.
Це такий символ стародавнього процвітання, багатства, легендарний, і чому б його не привласнити?! Але справа в тому, що історичні відомості про Арату і все, відоме про неї, – це кінець IV – початок III тисячоліття. Це часи, коли трипільська культура вже зникає.
А у нас намагаються записати в досягнення Арати і V тисячоліття. А там відомо, з чого та культура Джирофт вийшла. У нас просто нічого подібного не існує. У шумерів вимагати поставок золота і срібла з України, і лазуриту...
Де його нема.
А в українців вимагати поставок зерна з Шумеру – це взагалі ганьба.
Там же в Араті була яка проблема – вони не мали що їсти, вони готові були обміняти все, що у них було. Золота, срібла у них – як грязюки. Їм хліб був потрібен. Там дійсно важкі природні умови.
А у нас ситуація з точністю до навпаки: трипільці вирощували стільки хліба, що вони зерном у IV тисячолітті свиней годували. Можна з’ясувати, чим годували тварин, – є дієта, а худоба паслася на полях, на яких вирощували це зерно. Там уже такі сівозміни були, і врожайність на тлі часів неоліту була не до порівняння.
Трипільці жили сито...
Принаймні краще за сусідів.
Повертаючись до класичного визначення цивілізації, чи можемо спробувати по пунктах проаналізувати? Трипільці мали письмо?
Вони мали піктографічну писемність. Для чого письмо застосовували у державах Давнього Сходу? Для бухгалтерії, листування, державного управління. Тут таких потреб не було, і це письмо зупинилось на стадії використання для культових цілей.
Дуже мало народів у світі не мають піктографічного письма. Ті ж індіанці Північної Америки – їм це було відомо. Це дуже добре дослідили європейці. Але цікаво, що з піктографії народилися всі стародавні види писемності.
Тобто трипільці в певний момент зупинились, бо не було потреби?
Вони зникли раніше, ніж їхня піктографія перетворилася на писемність. Хоча, як показують дослідження Тараса Ткачука, вони йшли тим шляхом.
Як шумерська писемність постала: виникає велика кількість знаків, і з них починає щось складатися. Шумерських знаків близько 900, трипільці зупинилися на 300. Їм залишалося ще трохи до того.
Вони користувалися об'ємною знаковою системою, яку вживали на Давньому Сході, – різні кульки, які є числівниками, а є глиняні маленькі вироби, які позначають товари, рослини. Потім на Сході ця об'ємна знакова система теж інтегрувалася у найдавнішу писемність. Найдавніші зразки писемності, які є по Месопотамії і Єгипту, – це приблизно 3400 рік до РХ. Це часи Трипілля С2. Воно там через 200 років перетвориться взагалі на щось первісне. Отже, з писемністю так.
А чи можемо говорити про певні атрибути державотворчих процесів?
Що є виявом державотворчих процесів? Утворення певної ієрархії. Цього скільки завгодно – Європа почала, Трипілля продовжило. Дуже складна система управління, коли ви маєте 5-15 тисяч людей. Бо класичне плем’я давнини – це від 1000 до 5000 людей.
Це те, з чим зіткнулися європейці, коли завойовували Новий Світ. Вони зіткнулися там зі знаменитими семінолами із Флориди, їхній вождь – Оцеола – був вождем кого, чого? Та ж Покахонтас була дочкою вождя, який керував спілкою племен. Етнографи це називають вождівством. А це вже ієрархія. Тобто є плем’я, де 1500-2000 людей. А є 10 племен до 10-15 тисяч – це спілка, і там у них є головний.
І от якщо трипільські пам'ятки вважати одиницею з єдиною матеріальною культурою, то на початок IV тисячоліття на теренах України налічують до 11 таких об'єднань, які за масштабом відповідають цим американським вождівствам.
А на основі чого ми можемо вести такий лік?
А як працюють археологи? Вони вивчають матеріальну культуру і класичний картографічний метод. У межах трипільської культури є різні варіанти. Є різні локальні варіанти: в якомусь регіоні, який, як правило, охоплює кілька сучасних адміністративних районів України. Це практично ті укрупнені райони за масштабами, які зараз після реформи утворили.
До речі, дуже цікавий збіг. Вони їх охоплюють, їх 11 на теренах України. У кожному з цих регіонів відома різна кількість поселень. Тобто є об’єднання різної чисельності. Найпотужніше розташоване у трьох-чотирьох західних районах Черкаської області. Це Томашівська група, де 20-30 тисяч людей мешкало. Там кількість людей не поступається центрам нових районів. Найцікавіше, що з'являються населені пункти, в яких могли проживати від 5 і більше тисяч людей. А що таке 5 тисяч людей за нашим законодавством? Це громада. Навіть тут окреслено – це межі адміністрування. А в об’єднання входить декілька таких громад, а громадам підлеглі невеликі поселення – є поселення, де 5000, а є, де 500-1000. Це дуже складна ієрархія.
Але ієрархія є і в самому такому поселенні. Бо є родина, є клан. І ми знаходимо вже непогано вивчені ці поселення – ми знаходимо кластери жител, що розташовані впритул одне до одного. Зрозуміло, що люди, які їх будували, чимось пов'язані. Вони різного розміру. Чисельність кластерів від 60 до 100-150 людей. Вони економічно різної потужності. Тобто ми виходимо на внутрішню структуру.
А тут можна провести ранжування з умовно тих трипільських домів, поселень за принципом – тут мешкала еліта, тут мешкав середній клас, а тут мешкала біднота. Чи була у трипільців суспільна стратифікація?
Досить складно цим займатися, потрібно великі масштаби розкопок проводити. Причому цілеспрямовані, хоча зараз такі з’являються. Бо чим можна було виділитися в тому суспільстві? Розміром хати. Це прослідковують етнографи: у вождя завжди хата більша. І ми бачимо, що є повні геомагнітні плани цих поселень. У Майданецькому зараз близько трьох тисяч об'єктів, тільки залишків споруд. Там ми чітко бачимо – стандартна будівля має розмір 4 на 10 метрів, але поруч у кварталі може стояти споруда розміром 5 на 20 метрів, або й більше.
Там знаходимо і великі споруди розміром 10 на 20, 10 на 30 метрів. Найбільша, що розкопали у Небелівці з британцями, – 20 на 60, це 1200 квадратних метрів. З найбільшими ми розібралися – це вже храми. Цікаво, на планах видно, що навколо храмів розташовані найбільші будівлі. Це нормально: храм – еліта. Один такий будинок в Небелівці розкопали 6 на 26 метрів, два поверхи, кілька печей, два вівтарі. Там проживала людина, причетна до богослужінь у храмі.
А є рядові будівлі, маленькі. У таку кімнату, в якій ми сидимо, можна було три таких вмістити. Це можна інтерпретувати по-різному, але за щось ми вже чіпляємося. І, до того ж, виходить, що кількість інвентаря в цих хатах різна. У більшій хаті більше посуду, у меншій хаті менше. У більшій хаті ми знаходимо пов’язані з культом статуетки, фішки, знамениті конуси, біноклі трапляються. Ясно, що там жили люди, які ще й спілкувалися з вищими силами. Про наявність ієрархії свідчать навіть пізньотрипільські поховання. Їх мало, але вони є.
Розшарування – річ дуже давня, це почалося ще в епоху становлення трипільської культури. Не трипільці це почали, їм це дісталося, вони відтворювали суспільство вже за наявними моделями. Навіть ця модель з протомістами в Європі була випробувана. І тут як тільки демографічний якийсь поріг проходить, от можна створити громаду з 5 тисяч душ. Вони збираються, окопуються, ці всі поселення – укріплені. І, до речі...
Тут питання величезної площі цих протоміст.
Вони, порівняно з сучасними селами, маленькі. У нас зараз як? Є хата, біля неї город на сорок соток, щоб картоплю було де посадити, і садок. А там хати ліпляться так, що на звичайній садибі на 50 соток може стояти п’ять-шість трипільських будівель, при яких жоден город не передбачений. Там щільна забудова.
Це ще не місто в нашому уявленні, коли на двох гектарах може жити кілька тисяч людей. Але, порівняно навіть з нашим українським селом, це просто небачена концентрація населення.
Якщо на Майданецькому поселенні одночасно існувало 2000 будівель і в кожній жило п’ятеро людей, як мінімум, то районний центр до укрупнення їх – 11 тисяч. У нас 11 тисяч – це поріг для оголошення населеного пункту містом. Навіть за нашим українським законодавством ці трипільські протоміста би оформили документи і отримали статус.
Однією з ознак цивілізації вважають високий рівень, я би не сказав культури, а сакрального світу, розвинених релігійних уявлень і їхнього матеріального втілення у фундаментальних спорудах.
Тут дуже добре поєднання марксистської і еллінської концепцій у цих уявленнях. Бо елліни вважали, що цивілізація з'явилася тоді, коли люди почали вшановувати богів. Тобто дуже давно. З еллінської точки зору, трипільці були цивілізованими людьми, їх би прийняли в Афінах як рідних.
А щодо монументального будівництва, то, як не дивно, донедавна з цим були проблеми. Хоча можна було прочитати в описах археологів, які копали, того ж Хвойки, який пише: «Я розкопав круглу споруду діаметром 14 метрів». Оскільки ми знаємо його методику копання, то є підозри, що він взагалі розкопав. Але він мав справу зі спорудою завширшки 14 метрів. І якщо стандартна хата мала 4-5 метрів, то він явно вліз у рештки якоїсь стародавньої громадської будівлі. Тобто у Трипіллі щось таке було.
Ще у 70-ті роки, коли з'явилися перші магнітометричні плани, на них були якісь об'єкти…
У Майданецькому я мріяв розкопати комплекс, ми його позначили літерою «М», площею 600 квадратних метрів. Магніторозвідка у 1974 році цей план завершила. І от на кінець 1980-х я планував його розкопати. Це у планах і залишилося.
Можливо, і добре, що не розкопав. Бо коли у 2011-2013 роках цю ділянку пройшли сучаснішою апаратурою з німцями, то з'ясувалося, що в цьому місці були три будівлі, просто дуже щільно стояли, тож наші «стародавні» магнітометри не змогли їх зловити і вони злилися в одну пляму.
Але натомість виявилося, що в Майданецькому є кілька будівель, дві-три – площею до 700 квадратних метрів, а є по 200-300-400 метрів. Ми одну з них 10 на 22 метри розкопали у 2016 році. Виявилось, що це приходський храмик якогось клану. Причому клану досить заможного, бо навколо цього храму стояли досить великі будівлі. Шкода, що не було можливости це розкопати.
З’ясувалося, що у поселенні Небелівка, повний план якого було зроблено з британцями у 2009-2013 роках, є величезні споруди 20 на 60 метрів! Ми очам не повірили. До речі, на цю споруду клюнув National Geographic, який відвалив 17 тисяч євро на розкопки. І на дослідження Небелівки понад півмільйона фунтів дала якась британська фундація. За ці гроші ми й працювали.
Дослідили, що в Небелівці був великий храм і десь півтора десятка менших, які розташовувалися навколо поселення. Потім (коли почали працювати з німцями на різних поселеннях) з’ясувалося, що на східному секторі поселення, як правило, ці храми загального поселенського, вони розташовані у східній частині поселення, причому можуть бути структури, що складаються з трьох величезних споруд. Там ранжування було.
Тут дуже цікавий приклад: я знайшов аналогію наявності в одному місці трьох храмових будівель – в Японії. У них це починається з залізного віку, десь ІІІ століття до нашої ери, культура Яйой. І потім класичні буддистські храмові комплекси теж налічують до трьох храмів.
Власне, ці японські храми (тут можна прослідкувати традицію завдяки тому, що вони збереглися) походять від рисосховищ. Спочатку на палях будують рисосховища, потім вони змінюються в розмірах, робляться величезні – і це вже не рисосховище, це вже храм.
Тут маємо те саме. Конструктивно ця будівля споруджена з дерева, глини й очерету, який пішов на дах. Але вона в кілька разів більша за звичайну будівлю. Як правило, вона ширша. Причому ці приходські храми (як ми, жартуючи, їх називали) зазвичай удвічі ширші за стандартну хату.
Яку це відкриває можливість: всі, хто присутній під дахом, бачать, що відбувається в центрі. Там має відбуватися дійство, так само, як в сучасному храмі. Але я думаю, археологи давно знаходили різні культові речі у вівтарі у порівняно невеликих будівлях, і в трипільській культурі, і в європейських культурах. Ідея перетворити житло на храм теж дуже давня.
Але тут змінюються масштаби. З'являється монументальність. Нехай це не з каміння, бо тут у нас з кам'яною архітектурою проблеми. Але навіть з дерева і глини можна побудувати щось величне. Технічна проблема: уявіть собі, як перекрити об’єм завширшки 22-24 метри? Сучасні пиломатеріали мають 4-4,5 метра, 6 метрів – на замовлення. Але все одно не 24. Отже, ви змушені будете посередині ставити стовпи.
Ми розчищали рештки храму в Небелівці – ширина величезна, знаходили відбитки дерев’яних конструкцій. І коли ми їх наносили на план (а потім ще було фотографування згори, тоді ще дронів не застосовували, а з повітряного змія), з’ясували, що ці розломи йшли через 3,5-4 метри. Фактично ця споруда була як ящик – розділена на клітинки, причому двоповерховий ящик. Все було з дерева, обмазаного глиною. Вони вирішили технічно і цю проблему.
Мене зацікавило, чи можна з дерева збудувати споруду таких розмірів і з такими параметрами. Найближче місце, де я знайшов схожі споруди, – це Японія. Потім, коли пару літ тому я побував в Китаї в забороненому місці, я побачив, що нема проблем – знаменитий палацовий комплекс китайських імператорів є продовженням традиційної неолітичної архітектури Китаю, яка така сама давня, як і трипільська. Там можна ходити і побачити, як це будувалося. Це збудувати реально. Причому без фундаментів.
Це була демонстрація своєї потужності, аби сусіди бачили, що є у цього племені. Як-от храм у Небелівці – його було видно за кілька кілометрів. Коли ми зробили 3D-модель, то побачили, що це справді найвища точка на плато, а далі вниз до Синюхи плато понижується до річки, і його було видно за 5-6 кілометрів. Щоб ви розуміли, заввишки ця споруда була майже як сучасна хрущовка, десь до четвертого поверху діставала. І за розмірами така сама. Навіть трохи ширша. І яке враження вона справляла 6 тисяч років тому на тих, хто ходив цими теренами? Це технічні можливості суспільства, бо поруч живуть люди за Дніпром, за Чорним лісом, мешкають у куренях, ловлять рибку, у землянках живуть. Таке враження, як і у нашого народу, який почав їздити в Європу по безвізу, – вау!
Чому і коли трипільці зникли? І чи була це проблема трипільців, чи їм допомогли сусіди?
Без добрих людей не обходиться, але це була загальноєвропейська проблема. Бо з цією проблемою зіткнувся весь стародавній цивілізований світ – Єгипет, Шумер. Це глобальні кліматичні зміни кінця IV тисячоліття, приблизно 3200 року до РХ – виверження вулканів, клімат змінюється, і там, де можна було вирощувати хліб у Європі, поширюються степи. Це накриває найбагатші трипільські території, вони змушені змінювати тип господарства, а новий тип придатніший до виживання, а не до цього. Як правило, кліматичні зміни супроводжуються епідеміями, хворобами, голодом, війнами, чварами. Бо можна щось забрати у сусіда, а всі добре знають, що трипільці заможні сусіди, у них є що взяти. Тут щось погане відбувається, причому по всій Європі.
І люди вирішують ці проблеми різними шляхами. Тут, у Європі, постають мілітаризовані суспільства, як-от культура лійчастого посуду, шнурових керамік. Їх навіть так раніше археологи й називали – «культурами бойових сокир». Тих сокир знайдено безліч. У трипільців ця зброя була з самого початку, технічно вони були готові до цієї епохи, у них ці сокири були навіть мідні. Вони майже 1000 років користувалися мідною зброєю – металевими кинджалами.
З військової точки зору, захопити їх було дуже складно. Аби штурмувати укріплені міста, потрібно було мати величезні ресурси, мобілізувати кочівників від Волги до Дунаю. Всіх вигребти з півсвіту. Тобто теж нереально. Але якщо ці люди змінять спосіб розселення, їх буде легше взяти. І вони змінюють. Приблизно з 3400 року ми цих протоміст не бачимо.
З'являються поселення з максимум кількох десятків хат, а це вже зовсім інше. Вони дуже добре озброєні. Але їх стає менше, таке враження, що там народ почав вимирати. Там навіть за кількістю поселень і за їхніми розміром ми бачимо, що кількість населення скорочується у три-чотири рази. Якщо ми маємо меншу втрату, ми міркуємо, як цю проблему вирішити. А там у три-чотири рази. Це катастрофа, більша за Другу світову війну. І хоч вона була розтягнена на дві сотні років, результат такий самий.
Трипільців стає більше у лісовій смузі – там є якісь ресурси, з якими можна вижити. Таке враження, що за Дніпром почали якісь битви. Ці хліборобські поселення були типовими, але для хліборобів непридатними, бо в лісі. Вони там чимось іншим займалися.
Вони там експерементували.
Не тільки експерементували. Чому вони там на Півночі затрималися? Бо десь перед тим почав формуватися великий торговельний шлях з Європи на Кавказ. Вони за це трималися, причому тут у цей бізнес влізли хлопці з заходу. Дуже цікаві речі почалися. Завжди були підозри, що вони цим зайнялися.
От зараз є генетичні дослідження з поховань в степу, ямна культура. Завжди вважали, що ямна культура прийшла зі Сходу, індоєвропейці войовничі. А там більшість генів пов’язані з європейськими хліборобами – це культура лійчастого посуду і Трипілля.
Тобто це землероби, які стали скотарями.
Так. А чому? Вони могли стати скотарями, бо вони мали базові знання у біотехнологіях, вони мали двотисячолітню традицію тваринництва. Навіть більше, якщо рахувати з Європи, то кількатисячолітню. І вони швидко перебудувалися. Усатове – вояки знамениті, з вождями, там ієрархія, там ніхто не сперечається – там кажуть, що навіть раби у них були.
Там дуже цікава структура стада. Більшість стада – вівці, трохи коней і трохи корів. І таке співвідношення там майже до 1%. Коли ми це перерахували, почали шукати, що це таке, бо склад стада – це довідка про спосіб господарювання. Коли ми знайшли аналогію, ми не повірили своїм очам: це Казахстан ХІХ століття. Це оті казахи до Голодомору – вони мали таку саму структуру стада. Це кочовики Великого степу. Тобто оці усатівці – це кочовики, і кочували вони від Тирасполя до Одеси.
Там яке кочування: ви зимуєте біля теплого (відносно) моря, а на літо, коли тут травичка вигорає, прямуєте до Тирасполя, до Балти, і там випасаєте своїх овечок. Цей спосіб господарювання у Бессарабії протримався до XVIII століття, доки матушка-імператриця не роздала землі потрібним людям, а татар, які ганяли цих овечок, звідти переселила. Тобто уявіть собі, скільки тисячоліть! Там мінялися орди, мінялися назви племен, а спосіб господарювання, винайдений у пізньотрипільські часи, лишився незмінним.
Було кілька версій виходу з кризи, але жодна з них не стала спасенною. Що зробили в Єгипті? Там об'єднали землеробів, кочівників, містян – загнали в одну державу, одне підтримало інше, а все, що треба, брали у сусідів, які цю організацію не створили. У Шумері створили купу міст, кожне з яких стояло саме за себе, аж поки Саргон Великий не об'єднав це все неподобство в одну державу. А ми, як завжди, пішли своїм шляхом.
Трипільським, чи українським, варіантом.
Цим шляхом пішла вся Європа, крім одного дуже цікавого регіону, який тепер називається Грецією. Вони почали створювати палацові господарства – великі вожді підкорили навколишні села, почали збирати з них данину. Вийшло те, що потім назвуть Ахейською Грецією, Мінойським Критом і так далі.
Вони мали можливість експериментувати, бо в ті гори жодні кочовики з рівнин не могли зайти. Доки не розплодилися дарійці, туди взагалі ніхто не ліз. У нас щось подібне намагалися створити у Закарпатті – бронзовий вік, там пробували утворити адміністративні центри, городище, там безліч бронзових скарбів. Потім цю естафету, вже у залізному віці, підхоплює лісостепове населення, яке створює оці так звані городища скіфського часу – Більське городище, фактично повертається до цього. Ну і знову скіфи зіпсували все свято, окрема історія. Тут ходили по колу, експерементували, доки створили те, що створили.
Пане Михайле, дуже дякую вам за розмову, в якій ми побачили Трипілля без нашарування тих міфів, що гуляють сторінками жовтої преси. Будемо сподіватися, що археологія Трипілля дасть нам такі результати, про які ми будемо не раз говорити.
Я у цьому впевнений, бо от коли ми почали у 2009 році дослідницьку програму з британцями, ми думали, що знаємо про трипільські протоміста все. А далі Небелівка, 2011 рік, коли з'являється проект з німцями, ми розуміємо, що стоїмо тільки на початку шляху, і куди він нас заведе – важко уявити. Я щиро заздрю новому поколінню археологів, які це все побачать.
Ми використовуємо