У Львові особливих дітей фотографували для проекту «Ми різні, але ми рівні»

Для когось із них світ – німий, для когось – без світла. Та вони вирішили про це «говорити» зі світлин. Особливі діти взяли участь в особливому фотопроекті «Ми різні, але ми рівні». Аби ті, хто поруч, вчилися їх приймати такими, якими вони є.

На світлинах вони усміхаються, обіймаються – тішаться життю. Це малеча з різними вадами: у когось – аутизм, хтось живе в світі темряви, а у декого – сповільнений інтелектуальний розвиток.

«Я щаслива. Мені подобається», – з великими зусиллями поділилася емоціями 10-річна Богданка, у якої глухота 4 ступеня.

Богданка завдяки слуховим апаратам вже навчається у третьому класі, попри свою тотальну глухоту. Добре читає, знає вірші напам'ять. Дитина втратила слух, каже мама, у 8 місяців.

«У вісім місяців слух пішов на спад. То було видно. У цей вік дитина вже більша: вона вже гукала-агукала, були перші слова. І так зійшло нанівець в неї», – пояснила мама Багдани Лілія Корінець.

А от 11-річну Аню до її світлини тато підносив на руках. У дівчинки – м'язева атрофія.

«Мені сподобалося, як робили макіяж. І як мене сфотографували. Макіяж робили так по-дорослому. Майже, як у кіно», – пояснила Анна.

Фотосесія тривала лише дві години. З десятком особливих діток: із Освітньо-соціального центру ім. Святого Антонія, з РЦ «Джерело», з центру розвитку «У світ разом» також фотографувалися й їхні однолітки. А сам проект народився лише за п'ять рекордних днів. Для фотографа, який мав вже різноманітні фотосесії у понад трьох десятках країн світу, це теж був особливий досвід. Він вперше не тільки фотографував особливу малечу, а й спілкувався з нею.

«Коли я зайшов у студію, то став із малечею жартувати, посміхатися до неї. Став себе з ними вести так, як зі звичайними дітьми. І тоді було дуже легко. Вони відкрилися мені: цілували-обіймали», – поділився емоціями фотограф Ярослав Савчак.

«Файно було на тій фотозйомці. Гарно. Я переживав. Це ж вперше», – розповів 8-річний Юліан.

Мама переживала, що Юліану буде важко сфокусуватися на дії, бо у сина – затримка психомовного розвитку. Та він дав собі раду.

Такі проекти – відкриття особливих дітей світу, який не завжди готовий їх бачити. Заклик до чиновників чути їхні потреби. Адже колись і організатора цієї виставки називали недорозвинутим та глухонімим. А він просто потребував особливої уваги.

«Я до п’яти років не спілкувався зовсім. Був такою трохи відсталою дитиною. Але завдяки своїм батькам, Божій ласці і тим людям, які завжди оточували, став тим, ким є. Абсолютно, надзвичайно щасливим. Успішною людиною!», – підсумував співініціатор проекту Володимир Місяйло.

Виставку можна оглянути у Палаці мистецтв. А далі її покажуть в міській раді та обласній адміністрації.