Українська криза й Новий світовий лад

IQЛюбко Петренко, 15 травня 201430340
Українська криза й Новий світовий лад

Від часу, коли, за окресленням американського філософа і політолога Френсіса Фукуями, «закінчилася історія», світові еліти ведуть дискусію про Новий світовий лад (New World Order).

Мова не про однойменну стародавню конспірологічну теорію щодо керування світом з єдиного центру, а про вживане у політиці означення для різноманітних актуальних явищ і викликів, а також прогнозів майбутнього світового устрою.

З часу «кримської кризи» ці дискусії значно активізувалися. Світові уми усвідомлюють, що українсько-російське протистояння не є рядовим локальним конфліктом, воно ознаменовує собою, можливо, навіть точку біфуркації у загальному процесі формування NWO. Тобто існує висока ймовірність того, що битва (одна з битв) за «Новий світовий лад» – на наше чи то горе, чи то щастя – відбувається саме на українській території.

Зразу застеріг би від сприйняття цієї «битви» як протистояння Заходу й Росії. Вже хоча б тому, що сам Захід доволі неоднорідний, його політичні еліти фрагментовані, а кожен фрагмент намагається у загальному процесі формування NWO пильнувати власних інтересів. Окрім того, немає жодної впевненості, що чинний геополітичний поділ на Схід і Захід залишатиметься й до часу відносного сформування нового ладу.

Один з найавторитетніших експертів NWO, політолог Збіґнєв Бжезінський у своїй книзі «Стратегічне бачення: Америка і криза світової влади», відводить провідну роль в описаному процесі відносно недавно сформованій групі держав – БРІК (Бразилія, Росія, Індія і Китай). Росія, яка, окрім того, входила (на час написання книги) до «Великої вісімки», володіла другим за потужністю у світі ядерним арсеналом, мала у своєму розпорядженні безпрецедентний сировинний потенціал, мала всі шанси відновити свій статус наддержави, свої впливи на глобальні політичні й економічні процеси.

Шанси ці в умовах щораз глибшої глобалізації Москва, звісно, могла б реалізувати лише у процесі тісної співпраці і з партнерами БРІК, і з країнами «Великої вісімки». Проте у березні цього року всім стало зрозуміло, що Росія вирішила проігнорувати шанс, який давала міжнародна кооперація, й піти «своїм шляхом».

Звісно, такий демарш Москви викликав щирий шок серед західних лідерів. Вони ще й досі не можуть змиритися з думкою, що їхній російський колега Володимир Путін остаточно зробив ставку на грубу силу й нехтування міжнародними конвенціями.

Загадкова російська душа

Свого часу мені до рук потрапила книжка Михайла Полтораніна «Влада в тротиловому еквіваленті. Спадщина царя Бориса». Колишній провідний радянський журналіст, редактор, міністр інформації на самих початках незалежної Росії, безумовно, міг розповісти багато цікавого про часи Перебудови, серпневого путчу й перших років правління Бориса Єльцина. Але, дійшовши приблизно до третини книжки, я почав відчувати щораз більшу огиду від прочитаного. Дочитати до кінця змусив себе, аби глибше зрозуміти «загадкову російську душу».

Типовий російський демократ, інтелігент, нібито правдолюб Полторанін цілковито втрачає свої демократичні пріоритети, інтелігентські звички й щирість зі собою самим, щойно справа заходить про самовизначення неросійських націй. Далі більше: Америка розвалює Радянський Союз, обкрадає Росію, сіоністська змова проти росіян, українські, естонські, грузинські націонал-фашисти. Приблизно всі ці архетипи закладені у підсвідомості критичної більшості росіян. Володимиру Путіну, коли він прийшов до влади, залишалося тільки знайти засіб, аби ці архетипи розбудити, витягнути нагору.

Наприкінці 1980-х років західне суспільство тішилося від щастя: Холодній війні – кінець, Берлінський мур впав, розпався Варшавський пакт, соціалістичний табір, зрештою – сам СРСР. Завершилося багаторічне ідеологічне протистояння двох систем, світ стає єдиним і відкритим. Ця ейфорія не дозволила західним інтелектуалам і політикам зауважити, як у новій Росії на уламках Країни рад починає будуватися нова імперія.

Західні люди були переконані, що колишні громадяни Радянського Союзу ніколи не забажають назад до пекла з диктатурою, безгрошів’ям, пустими полицями магазинів, імітацією щасливого життя. Європа і США намагалися максимально інтегрувати нову Росію та її громадян у цивілізоване суспільство. У західні виші й коледжі запрошували молодих росіян, західний бізнес охоче йшов на співпрацю з російськими колегами, західні уряди поспішали укладати угоди з Москвою.

Захід був переконаний: багатопланова співпраця дозволить швидше інтегрувати Росію у західний світ, прищепити російському суспільству західні цінності й остаточно відвернути від радянського й імперського мислення. 1990-ті роки навіть у якихось аспектах демонстрували правильність такого підходу. Але…

Путінський гамбіт

Щойно до влади прийшов Володимир Путін, вся конструкція Заходу з інтеграції Росії починає сипатися, мов карткова хатинка. Чому так? Своє пояснення дає відомий російський політолог, провідна наукова співробітниця Фонду Карнеґі за міжнародний мир Лілія Шевцова у статті «Новий світовий порядок Володимира Путіна» в газеті The Washington Post:

«Світовий лад, що склався після закінчення Холодної війни і розпаду Радянського Союзу, був приречений на провал, тому що він ґрунтувався на переконанні, що пострадянська уже не становила проблеми. І навіть коли західні лідери усвідомили, що Росія під керівництвом Володимира Путіна перетворилася на проблему, вони охоче йшли на політичні поступки Кремлю заради економічної вигоди. Ліберальні демократії погодилися грати в гру «давайте прикинемося», під час якої вони розглядали Росію як «нормальну країну», поки російська еліта інтегрувалася з Заходом та руйнувала західну систему зсередини.

Такий компроміс, як вважало багато західних оглядачів, мав перешкодити Москві провокувати проблеми за межами російських кордонів. Як люди, чиї зароблені нечесним шляхом капітали зберігаються у західних банках і чиї діти навчаються в західних школах, можуть вороже ставитися до Заходу?»

А таки можуть, як демонструє нам реальне життя. Антизахідні гасла щораз гучніше лунають із російських телеканалів, на площах російських міст, із вуст російських представників у міжнародних організаціях. Нині можна пригадати, що той самий «головний рупор» Кремля, його новочасний Ґебельс – Дмітрій Кисільов – теж проходив стажування у США та ще й на гроші американського Держдепу. Ото навчили на свою голову.

РАТ «Газпром», заробляючи мільярди на європейцях, запускає частину своїх прибутків у пропагандистську справу, оплачує західних публіцистів, рекламістів, купує цілі ЗМІ, аби задурманювати голову тій самій європейській публіці. І варто визнати, що російська пропагандистська машина досягає своєї мети: нині багато європейців негативно ставляться до жорстких санкцій проти Росії, попри її агресивну політику. Інше питання: наскільки вистачить коштів та здібностей російським політтехнологам і пропагандистам, як довго вони ще зможуть дурити західних громадян?

У цьому контексті варто звернути увагу на реакцію західних політиків на приїзд Володимира Путіна 9 травня до Севастополя. Формальний, здавалося б, візит викликав шалене обурення в Європі та США, не менша за обурення самим фактом анексії Криму. Чому? Очевидно, тому, що західний політикум сприйняв жест російського лідера як зухвалу заяву, що межує з плювком в обличчя. «Так, я буду діяти за своїми правилами, чхати на ваші конвенції та ще й до того зухвало чванитися своїми нахабними вчинками», – приблизно так прочитали путінський месидж на Заході. Не виключено, що саме кримський вояж кремлівського шефа став останньою краплею західного терпцю.

Занедбані шанси Росії

Віртуозний політолог Збіґнєв Бжезінський прогнозував світле майбутнє Росії, оцінюючи її шанси й потенціали з погляду західної людини. Стрімке зростання ціни на енергоносії, поліпшення кон’юнктури, нагромадження золотовалютних резервів, соціальна стабільність, національна єдність – все це створювало Росії чудову базу для прориву у світові лідери. Не тільки Бжезінський, але й багато інших західних політологів та політиків сприйняли за щиру монету гасла російського керівництва про модернізацію, демократизацію, боротьбу з корупцією, відкритість, конкурентність.

Насправді ж гасла залишалися лише гаслами. У країні боротьба з корупцією перетворилася лише на переспрямування корупційних потоків, модернізація – на розтринькування державних коштів, відкритість – на прагнення відновити колишні впливи, а конкурентність – на вичавлення з гри нелояльних до режиму підприємців.

Урешті-решт така непродуктивна політика мала призвести до економічного падіння. Далі варто було очікувати соціальних негараздів і суспільного невдоволення. От щоб уникнути останнього кремлівські зверхники й вдалися до знаної ще з античних часів тактики відволікання – зовнішньої агресії.

Плата за Крим

Чим неминуче заплатить Росія за Крим? Передовсім вона сама відтіснить (фактично вже відтіснила) себе на узбіччя світової політики й економіки. Так, санкції, які останнім часом запроваджує Захід щодо російських підприємств, політків та чиновників, досі занадто м’які, не адекватні до вчиненого Кремлем злочину. Але вже навіть від них дуже суттєво постраждали  російські ринки й банки. Російські біржі потерпають навіть не так від самих санкцій, як від спричиненої ними невизначеності. Якщо тенденція збережеться, то потужна господарка Росії неминуче відтинатиметься від міжнародної торгівлі та інвестицій. А це – вірна повільна смерть для економіки у сучасному глобалізованому світі.

Причому так Росія ховає не лише себе, а весь перспективний проект БРІК. Керівник відомої брюссельської фабрики думок Friends of Europe Жиль Меріт у статті «Пост-російський світовий порядок» у виданні Project Syndicate робить такий прогноз:

«Протягом десятиліття, якщо не більше, угруповання Бразилії, Росії, Індії, Китаю, а в останні роки ще й Південної Африки (тобто – вже БРІКС), було однією з головних деталей світової політики, підважуючи міць і вплив промислової Європи та Америки. Але якщо Росія стає парією, виходячи або витісняючись із глобальних ринків і багатосторонніх форумів, дні самітів та інститутів БРІКС, очевидно, полічені.
БРІКС може бути формально не розформований, проте складно собі уявити, що інші чотири члени в умовах глобальної економіки будуть готові поставити свої позиції під загрозу і бути втягнутими у сварку Росії та решти світу. Поступово ідея про те, що група являє собою гучний голос в міжнародних справах, буде тихо похована».

NWO без Росії

Ось такий безславний кінець перспективного проекту. Росія нині гарячково намагається компенсувати занепад БРІКСу створенням ЄврАзЕСу.  Але навіть цей процес об’єднання нібито однодумців – Росії, Білорусі й Казахстану – відбувається з неймовірним скрипом, котрий пророкує цілковиту неефективність нового утворення. А головне: навіть за умови створення, ЄврАзЕС і близько не лежав біля потуг і потенцій БРІКСу, не кажучи вже про шанси модернізації, реформ і геополітичного лідерства.

Тим часом на світовій арені з’являються нові перспективні міждержавні утворення. Нині досить багато розмов ведеться про групу  МІКТА, до складу якої входять Мексика, Індонезія, (Південна ) Корея, Туреччина та Австралія. Кожна з цих держав стрімко розвивається і нарощує свій вплив за межами власних кордонів. Не виключено, що синергетичний ефект, викликаний їхнім об’єднанням, може породити нову групу світових лідерів.

Не втрачає надій на краще майбутнє й БІКС ( БРІКС мінус Росія). Деякі аналітики навіть пророкують об’єднання БІКСу й МІКТи.

Відвойовує втрачені позиції й Захід. Поступово долаючи наслідки глобальної кризи, Сполучені Штати й Європейська Унія відновлюють свій вплив на глобальну господарку. І от вже з цього року зростання (хоч і поки що помірне) економік саме західних країн вперше за минулі шість років зробили головний внесок у загальносвітове економічне зростання.

Уже найближчим часом стане зрозумілим, наскільки ефективно світ може обходитися без однієї шостої частини суходолу, зараженого вірусом агресивного авторитаризму. І Росії залишиться хіба що бути спостерігачем за процесом формування Нового світового порядку.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук