Український політичний ринок

У програмах українських партій, що долають 5-відсотковий бар'єр, простежуються ключові посили. Їх легко можна сформулювати у символічні гасла.

Партія регіонів: Як би погано не було зараз, за «помаранчевих» було ще гірше.

«Батьківщина»: Прибрати Януковича.

УДАР: Успішний спортсмен знає, як відправити корупцію в нокаут і встановити у країні строгий демократичний режим.

КПУ: Як зазвичай, back to USSR.

Що спільного у передвиборчих програмах прохідних партій?

У «Батьківщини» і УДАРу – тема антикорупційної люстрації та невеликий обсяг програмного тексту (порівняно з регіоналами і комуністами).

У «Батьківщини», УДАРу і КПУ – мало цифр (зате їх дуже багато у ПР).

У Партії регіонів, УДАРу і з натяжкою КПУ – акцент на підтримці місцевого самоврядування.

У попередніх кампаніях регіонали активно розкручували образ свого «стилю управління», а цього разу вони зі штучним ентузіазмом мусують свої «цифри». Чим спричинені такі зміни? А тим, що намагатися викликати у південно-східного електорату позитивні почуттєві оцінки лідерських іміджів уже практично безперспективно – потрібно підсовувати щось раціональне, знеособлене і дуже точне.

Влада втрачає авторитет в очах своїх виборців. Розраховувати на те, що Донбас і Крим знову проголосують серцем, легковажно і небезпечно. Тому президентська команда апелює до споживчих почуттів громадян, пропонуючи насичену програму з дуже раціональними і виразно оформленими обіцянками.

Опозиція ж робить ставку на сам факт опонування владі. «Силам опору» програма не дуже й потрібна. Коли надворі криза, а уряд демонтує країну «покращенням», опозиціонерам треба просто залишатися опозиціонерами, і протестне голосування дасть їм хороші дивіденди.

До речі, у програмі «Батьківщини» слово «влада» вжито 12 разів, у Компартії - 10, у партії Кличка – 4, у регіоналів – 2.

Вперед до політичного маркетингу

Згідно з останніми даними передвиборчого опитування фонду «Демократичні ініціативи» та Центру Разумкова, 37% респондентів, відповідаючи на запитання «чому Ви обрали саме цю партію», сказали, що їм подобається її програма, ідеї та пропозиції. Цей варіант став найпопулярнішою відповіддю на вказане запитання. Відчувається, що багато з цих 37% говорили не від реального «Я», а від ідеального. Тобто хотіли показати, що вони ставляться до політики раціонально, а не емоційно. Мовляв, дивимося на «механізми», а не на обличчя, і голосуємо логікою, а не почуттями або за інерцією. Проблема в тому, що насправді платформи і програми в Україні не цікаві ні виборцям, ні політикам. Українцям властиво робити тільки вигляд, що програми мають для них значення. Політики ж пишуть ці програми «на колінці» і не напружуються над їх змістом, актуальністю та реалістичністю. Немає реального попиту, отже, немає реальної пропозиції. Звідси ростуть корені біди українського політичного ринку, який все ще залишається «базаром».

Політичний ринок – це метафора, яка пояснює систему відносин між тими, хто рветься до влади, і тими, хто її обирає. У ролі «продавців» виступають політичні сили, в ролі «покупців» - виборці. Перші пропонують другим «товари і послуги» у вигляді власних іміджів, ідеологій, програм. «Продавці» конкурують за «покупців», які в кабінці для голосування обмінюють свій вибір на більш цікаві для них обіцянки «зробити життя кращим». Іноді й обіцянки ніякі не потрібні. Багато громадян інертно підтримують певних лідерів і партії, оскільки звикли їх підтримувати – як курець кожного разу купує сигарети не тому, що це робить його життя кращим, а через звичку.

У книзі політолога Олени Морозової «Політичний ринок і політичний маркетинг» сказано, що головною й оригінальною рисою ринкового підходу до політики є не так масоване використання прийомів просування «товару», як певний психологічний стан політиків, які постійно вивчають, аналізують, сумніваються і не зупиняються на досягнутому. Вони усвідомлюють, що конкуренти не дрімають, і що легше втратити, ніж знайти. «Суспільство ж, яке усвідомило, що більшість депутатів іде в політику зовсім не у пошуках загального блага, починає поводитися цілком ринково. Воно орієнтується не на «доброго пана», а на власні інтереси, використовуючи для їхнього захисту ситуацію міжпартійної та міжособистісної конкуренції. Воно тверезо оцінює маркетингові хитрощі політичних консультантів. Погрожує необранням, а це наче погроза розорити підприємця. Змушує кандидата справді виконувати волю громадян», - зазначає експерт.

Ось що значить з позиції виборця в сучасних умовах з розумом ставиться до політики. Не шукати від політичних лідерів «пророків», які піднімають державні питання на якийсь духовний рівень, а знаходити гідних «продавців» з якісним «товаром». Українські політики будуть змушені ставати такими, якщо цього вимагатиме суспільство. Вимагатиме й електорально «каратиме» тих політиків, які не захочуть стати гідними «продавцями». Поки ж серед українців переважатиме емоційне ставлення до політичного вибору, вони ставатимуть легкою здобиччю маніпуляторів.

Промити мізки і перемогти

У контексті політичного ринку застосування психоманіпуляцій – це те, що відрізняє відповідального політичного «продавця» від передвиборчого «торгаша», який намагається впарити виборцю програмно-іміджевий «товар» дуже сумнівної якості. Українські передвиборчі «торгаші» використовують, як правило, класичні прийоми психоманіпуляцій. Виділимо кілька з них.

Психологи говорять, що людина часто лінується витрачати розумову енергію на те, щоб обмірковувати інформацію, яка надходить із середовища. Вона радше скористається готовими формулами, ніж думатиме «своєю головою». Політичні маніпулятори користуються цим і через ЗМІ намагаються наповнювати суспільну свідомість такими формулами, які їм вигідні. У багатьох випадках ці формули підкріплюються «експертними думками».

Деякі види маніпуляції масовою свідомістю стали настільки звичними в українській передвиборчій практиці, що вже давно не вважаються чимось злочинним і сприймаються як норма. Наприклад, використання дітей і знаменитих акторів, музикантів, спортсменів. Тут мова йде про перенесення позитивного емоційного ставлення до неполітичних об'єктів на політичні. Діти – це радість. Діти поруч із кандидатом – це радість поруч із кандидатом. Те, з чим поруч радість, – теж радість. Аналогічна ситуація з відомими діячами культури і спорту (тільки в цьому разі «радість» змінюється на «авторитетність»). У цій виборчій кампанії ми бачимо велику кількість прикладів з використанням дітей. Особливо на рівні «мажоритарки». Яскравіше за всіх сьогодні розкручує технологію з відомими представниками культури і спорту, звісно ж, партія Наталії Королевської.

Один із найтрадиційніших прийомів маніпуляції в українській політиці – це наклеювання ярликів на опонентів. Мета – дискредитувати і спотворити. Наприклад, ролик Партії регіонів, котрий зараз крутять на всіх телеканалах країни. Він починається з критики «помаранчевих». Акцент на кольорі «наколотих апельсинів» покликаний нагадати мешканцям Сходу і Півдня, де «свої», а де «чужі».

Природу такого маніпуляційного методу, як підкуп виборців, пояснювати не потрібно. І так все зрозуміло. Наведу лише цитату глави УГКЦ Святослава Шевчука:

І замість того, щоб тим людям забезпечити нормальні умови існування, їм дається якась подачка, яка є сотою частиною того, що їм належить. Але, на жаль, наші люди легковірні. Вони ведуться на ці подачки ... Нещодавно почув словосполучення «дешеві виборці». Мені подумалося: це як треба зневажати тих виборців, щоб про них так говорити.

Безумовно, можна пригадати ще низку поширених прикладів маніпуляції масовою свідомістю, які застосовуються сьогодні в Україні, але суть їх зводиться до одного – промити мізки в корисливих цілях. Як їм протистояти? Перш за все, бути уважними і усвідомленими. А також намагатися все ж таки оцінювати політичну реальність не емоціями, а розумом.