Варшавська конференція: прориви, виклики, скандали
IQ

Варшавська конференція: прориви, виклики, скандали

Польща як плацдарм протидії німецько-російському зближенню

Василь Расевич, 15 лютого 1735 1

Ідея проведення міжнародної конференції з питань врегулювання проблем на Близькому Сході у Варшаві виявилася справжнім проривом. Треба розуміти, що задум зібрати представників 62 країн на таку поважну конференцію в столиці однієї з країн членів Європейського Союзу, без особливого погодження з Брюсселем, був революційним і нестандартним. Більше того, керівниця європейської дипломатії Федеріка Могеріні вирішила проігнорувати захід, віддавши перевагу участі в сесії Асамблеї Африканського Союзу в Аддіс-Абебі. А країни-члени ЄС, щоб понизити статус конференції, вислали для участі своїх заступників міністрів закордонних справ. І тільки Італія та Велика Британія були представлені міністрами закордонних справ. Неофіційна позиція ЄС така – участь Польщі в американській затії може істотно зашкодити «європейській єдності».

У чому ж причина такого демаршу? Тим паче, що США на конференції представляли віце-президент країни Майк Пенс та керівник державного департаменту Майк Помпео. А від Ізраїлю участь брав прем’єр-міністр країни Беньямін Нетаньягу. Щоб краще зрозуміти природу події, що відбувалася у Варшаві, потрібно простежити за тим, як її висвітлювали національні та міжнародні медіа, та з'ясувати її мету.

Прорив

Важливість цієї конференції полягала в тому, що США вдалося зібрати під одним дахом вище керівництво Ізраїлю та потужних арабських гравців на Близькому Сході: Саудівську Аравію, Катар, Кувейт, Йорданію та Об’єднані Арабські Емірати. Це дозволило заявити держсекретарю США Майку Помпео таке: «Арабські та ізраїльські лідери знаходилися в одній кімнаті, ділили хліб, обмінювалися поглядами. Вони всі приїхали сюди з однією метою – обговорити загрози для наших народів, які виходять з Близького Сходу». І на останок резюмувати: «Неможливо досягти миру на Близькому Сході без протистояння Ірану». Російські закиди, що на конференцію про Іран не запросили сам Іран, відпали самі по собі.

Важливим також було те, що до цієї компанії приєдналася Польща. Річ у тому, що, попри війну Росії проти України, європейська дипломатія веде свою затяжну гру з країною-агресором. А принцип консолідованого рішення фактично множить на нуль позицію «малих» держав ЄС у цьому питанні. Наприклад, як би Польща не пручалася проти будівництва «Північного потоку – 2», які б аргументи не наводила маленька Данія, потужний німецький танк зміг «порішати» питання навіть з гоноровою Францією.

Більшість притомних політиків розуміє, що введення в експлуатацію «Північного потоку – 2» не тільки надзвичайно послабить позиції України, але й узалежнить від російського газу значну частину ЄС. І справа не тільки в тому, що німці понад усе хочуть торгувати з Росією, що вони практично не бачать між Німеччиною і Росією Польщі та України. Німеччина в такий компромісний з агресором спосіб намагається вибратися з енергетичної пастки, в яку сама себе й загнала.

Раптом, з якогось дива, Німеччина вирішила цілком відмовитися від ядерної енергетики і закрити атомні електростанції. Потім настала черга і теплоелектростанцій, що працюють на вугіллі. Через шкідливість викидів їх також мають закрити. У сухому залишку залишається лише газ. А тут Путін пропонує пряму трубу до німецького хабу. Та ще й за такими хорошими цінами. То що в цій ситуації має робити німецький уряд? Правильно, придушити силою свого авторитету усіх противників рятівної оборудки.

У цій ситуації єдиним центром впливу на німців (а отже й на Європу) залишаються США. Ексцентричний президент Америки Дональд Трамп напряму озвучив претензії до Німеччини і ЄС. Він спитався, чому Америка має гарантувати безпеку Німеччині, коли та успішно торгує зі своїм потенційним противником – Росією? Правда, потім Трамп допустився стратегічної помилки, яку одразу ж осідлала російська пропаганда. Він запропонував замість російського купляти американський скраплений газ, чим непрямо перевів важливу політичну тему в розряд комерційної.

Отже, те, що тепер американцям вдалося знайти серйозний плацдарм в особі польської держави на шляху протидії німецько-російській економічній співпраці, співпраці, що істотно нівелювала силу антиросійських санкцій, є справжнім проривом у світовій політиці. Тепер між Німеччиною і Росією з’являється новий гравець, який має повну підтримку США і навіть Ізраїлю. Єдине, що може суттєво перешкодити реалізації цього плану, це внутрішньополітична колотнеча всередині Польщі. Коли непримиренна боротьба і самовпевнена безоглядність правлячої партії й опозиції можуть легко поховати цей шанс. Але про це трохи далі.

Чи коаліція насправді антиіранська?

Ще до початку конференції різні експерти нарекли її заходом зі створення антиіранської коаліції у складі Америки, Ізраїлю та сунітських країн. Польські патріотичні експерти заговорили про створення стратегічного трикутника: Польща–США–Ізраїль. Усі ці заяви мають під собою реальне підґрунтя. Бо практично всі учасники конференції у Варшаві визнали Іран найбільшим джерелом небезпеки на Близькому Сході, а дехто навіть вважає його головним спонсором міжнародного тероризму.

На цьому можна було б і порішити, якщо б уявити Іран повністю самостійним гравцем у зазначеному регіоні. Подією, що змушує сумніватися в цьому, стало проведення паралельної конференції того ж дня в російському Сочі. Саме сюди Путін зібрав своїх союзників, щоб обговорити «близькосхідну проблему». І тими найближчими союзниками Путіна виявилися керівники Туреччини та Ірану: Ердоган та Роухані. Тобто, якщо допустити, що у Варшаві створювали антиіранську коаліцію, то в Сочі – антиамериканську або навіть антиізраїльську. Ми стаємо очевидцями нового поділу світу на союзників і противників. І прикро, що Євросоюз вирішив відмовчатися збоку.

Але, що гріха таїти, у проведенні Варшавської конференції проглядається формування нової групи країн, що так або інакше збираються протидіяти головному гравцю у всіх конфліктах – Росії. І тут стає зрозумілою прохолодна позиція Євросоюзу. Об’єднана Європа не хоче, за будь-яких обставин, псувати відносини з Росією. Вона готова і надалі закривати очі на анексію Росією суверенної частини території України, вторгнення на Донбас і ведення гібридної війни. Вона і надалі буде так дрімати, поки подібні загрози не виходитимуть щодо неї самої.

Європа навіть готова списати на Ізраїль ескалацію напруги на Близькому Сході, вперто не зауважуючи в заявах Ірану планів знищення єврейської держави. Але сім років кривавих воєн на Близькому Сході і вдавання з боку ЄС нейтралітету чудово демонструють цинізм європейського обивателя: нехай там у себе що хочуть роблять, лиш би наш добробут не погіршився. І реагують тільки тоді, коли хвилі біженців починають заливати вулиці їхніх затишних міст. Тоді включається російська пропаганда і каже, що біженці хлинули в ЄС тому, що американці розбомбили їхні домівки.

І знову в Європі миліші російські пропагандистські штампи про зрадницю Польщу, ніж спробувати самим реально долучитися до вирішення проблем. Ще не закінчилася конференція, а росіяни вже приклеїли ярлики: Польща – американський троянський кінь; не конференція, а «антиіранський цирк у Варшаві»; не офіційна зустріч віце-президента США, а «шоу американсько-польської дружби» і так далі. Російські пропагандисти зі шкури вилазять, щоб переконати, що конференція у Варшаві нічим не закінчилася. Що вона не мала сенсу. Що ізраїльське лобі втягує Америку у збройний конфлікт проти Ірану, а США, своєю чергою, формують широку коаліцію проти цього «голуба миру».

В хід ідуть прокляття і погрози. Як, наприклад, заява іранського міністра закордонних справ Мохамада Джавада: «Польський уряд не змиє із себе цього сорому. Іран рятував поляків під час Другої світової війни, а зараз Польща буде господарем шаленого антиіранського цирку». МЗС Росії зробило заяву, що буцімто Америка на зустрічі у Варшаві видає свої односторонні геополітичні інтереси за позицію всієї міжнародної спільноти. Підсумовуючи, можна сказати: сам факт того, що конференція відбулася і створено сім постійних робочих груп, засвідчує успіх цього задуму. Тепер багато залежатиме від того, наскільки ефективною буде робота цих груп. Але, на жаль, уже відомі наперед технології, якими збираються протидіяти реалізації цього проекту. Таким безвідмовним коником знову стають навколоісторичні маніпуляції.

Скандали

Першою проявила себе кореспондентка американського телеканалу Анжела Мітчел. У репортажі з Варшави вона якось дивно «сплутала» перебіг подій під час повстання у Варшавському ґетто і прямим текстом заявила, що повстанці боролися проти польського і нацистського режимів. Така брехня сколихнула польське суспільство. До коментування долучилися навіть найвищі очільники Польщі, заявляючи, що в окупованій Варшаві був тільки один режим – нацистський.

До хору критиків одразу долучилися опозиційні політики і навіть медіа. Противники правлячої партії «Право і справедливість» стали звинувачувати її в потуранні поширенню неправди про поляків та окуповану Польщу. Критикували разом в пакеті й організаторів конференції. Мовляв, цією конференцією Америка «нагнула» поляків і напряму втягує Польщу у війну проти Ірану. Були також звинувачення, що ізраїльський прем’єр Нетаньягу використав Польщу у своїй передвиборчій боротьбі. Мовляв, приїхав до Польщі і заявив полякам усю «правду», чим підняв свої рейтинги серед правоналаштованих ізраїльтян. Були також закиди, що цією конференцією правляча польська партія хоче продемонструвати своїм критикам, яких вершин у міжнародній політиці вона досягла, а насправді йдеться про зраду національних інтересів.

Час минав, американська журналістка не спішила спростовувати свою «помилку», а тут ще й Майк Помпео нагадав, що потрібно буде вирішити питання реституцій євреям, котрі втратили своє майно. Усе це в очах польських націоналістів поволі починало укладатися в чергову «єврейсько-американську змову» проти польського народу. Піком цього скандалу стали публікації в пресі нібито слів Нетаньягу про колабораціонізм польської нації з нацистами під час Другої світової війни.

Насправді ця історія заслуговує на окреме висвітлення. Після повернення Нетаньягу до Ізраїлю у місцевій газеті «Jerusalem Post» з’явилася інформація нібито прем’єр Нетаньягу звинуватив поляків у колабораціонізмі. «Gazeta Wyborcza» одразу ж «переказала» зміст повідомлень в ізраїльській пресі, але «трошки» загостривши їх. Наприклад, заголовок цієї новини польською звучав так: «Прем’єр Ізраїлю у Варшаві: Польща колаборувала з німцями». Почався справжній дипломатичний скандал.

Президент Польщі Анджей Дуда заявив, що подібне трактування історії є неприпустимим. Прем’єр Польщі Тадеуш Моравєцкі висловив сумнів у тому, що після такої несподіваної заяви він поїде до Єрусалиму на зустріч країн Вишеградської групи. Зі самого ранку МЗС Польщі викликало посла Ізраїлю Анну Азарі для вручення ноти протесту. Пані посол саме збиралася летіти на конференцію до Мюнхена, проте дорогою на летовище змушена була розвернути авто і прибула в МЗС.

Як потім виявилося, газета «Jerusalem Post» неправильно подала слова Нетаньягу, який, відповідаючи на запитання про злощасну «новелізацію» «Закону про ІПН», зазначив: «Я тут кажу, що поляки співпрацювали з нацистами. Я знаю історію і не відбілюю її». Ці слова неприхильна до політичного курсу Нетаньягу ізраїльська преса «посилила» до рівня звинувачення цілої польської нації у колабораціонізмі.

Внутрішньополітичні розбірки в Ізраїлі відгукнулися дипломатичним скандалом у Варшаві. Хоча за наполяганням Нетаньягу неправдиву інформацію газета «Jerusalem Post» зняла, польські опозиціонери та крайні націоналісти вже встигли використати її проти уряду та організаторів конференції. Не допомогло навіть дезавуювання її з боку амбасади Ізраїлю.

Уся ця історія виразно свідчить про те, якими важкими будуть кроки, спрямовані на вироблення нових, більш ефективних, механізмів вирішення міжнародних конфліктів. І про те, якими небезпечними для наших країн можуть бути ігри з історією.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук