Від Гренландії до Панами

Хтось зі жахом чекає на 20 січня, коли відбудеться інавгурація Дональда Трампа на посаді президента Сполучених Штатів. Хтось потирає руки в очікуванні нового світового порядку (безпорядку), влаштованого новим/старим лідером найпотужнішої країни планети. Хтось запасається попкорном, щоб спостерігати за захопливими світовими подіями вживу й у реалі.

Що таке та Трампова MAGA і з чим її тепер їдять? Так, це все ще Make America Great Again (Зробімо Америку великою знову). Але як? Тепер уже всім стало зрозуміло, що Трамп реалізовуватиме своє гасло, аж ніяк не вдаючись до національного ізоляціонізму. Йому на зміну прийшов експансіонізм. Хай поки що суто вербальний. Але й статус Трампа наразі не той, щоб діяти реально. А от щойно президент-елект перетвориться на повноправного главу Білого дому…

На грандіозній пресконференції в Мар-а-Лаґо цього тижня новообраний президент США намагався розкрити своє оновлене бачення MAGA, над яким він працюватиме, щоб втілити його в життя, щойно повернеться в Овальний кабінет. Новим/старим одкровенням стало, що передовсім потрібно вирішити питання Гренландії. Президент-елект вже відрядив свого сина Дональда Трампа-молодшого на крижаний острів, аби на місці розвідати ситуацію, розпитати людей: «То що, бажаєте стати справжніми американцями?» І, звісно, почути ствердну відповідь.

Ну і, звичайно, Панамський канал треба повернути під контроль США. А все той наївний Джимі Картер, царство йому небесне, взяв свого часу й віддав усі права на споруду панамцям. Ну хто так робить? Треба виправляти це неподобство.

Тож питання каналу, за словами Трампа, наразі «перебуває на стадії обговорення». На запитання репортера, чи може він запевнити світ, що не використовуватиме «військовий чи економічний примус» для того, щоб поставити Панамський канал і Гренландію під контроль Вашингтона, Трамп рішуче відповів: «Ні!».

Так, і не забуваймо про Канаду. Новообраний президент знову заявив, що сподівається перетворити північного сусіда на 51-й американський штат. Звучить як цілковита маячня. Перетворити на свій штат країну, яка за площею більша за самі Сполучені Штати? Країну, яка не те що довела свою цілковиту самодостатність, а раз по раз виходить у чемпіони за світовим рейтингом щастя, залишаючи США в цьому списку далеко позаду? Повне безглуздя.

Чи, може, Трамп сподівається скористатися тимчасовою урядовою кризою в Канаді, заявою прем’єр-міністра Джастіна Трюдо про відставку? Але криза ця там не перша й не остання. Зрештою, у самих США кризи трапляються значно частіше й бувають вони значно глибшими. Але це ж не значить, що, скажімо, Велика Британія отримує таким чином право повернути бунтівну колонію під свою корону.

«Немає жодного шансу на те, що Канада стане частиною Сполучених Штатів», – заявив Трюдо, відповідаючи на домагання Трампа. І в цьому з ним солідарні як однопартійці-ліберали, так і опоненти-консерватори. Ніколи Канада не стане американським штатом, хай як би Трамп тиснув на неї, шантажував.

А ще Мексика. Трампові несподівано закортіло вирішити не лише проблему з нелегальними мігрантами, які пробираються до США через мексиканський кордон. Йому зненацька засвербіла топонімічна проблема: Мексиканську затоку треба негайно перейменувати на Американську. Навіщо, кому треба? Незрозуміло.

Незважаючи на те, що багато зовнішньополітичних обіцянок новообраного президента здаються несумісними з його давнім твердженням, що «насамперед внутрішні справи», Трамп неодноразово стверджував під час пресконференції, що всі ці кроки в інтересах національної безпеки й економічного процвітання. Сваритися з найближчими сусідами – в інтересах національної безпеки? Дійсно? Не кажучи вже про сумнівність таких дій для економічного процвітання.

А от геополітичні питання, які дійсно вартувало б вирішити – російсько-українська війна і конфлікт на Близькому Сході – за тими другорядними, фактично карикатурними питання геть розмазалися.

Наприклад, Трамп пообіцяв, що якщо ізраїльські заручники, яких утримує ХАМАС, не будуть повернені до того моменту, як він знову увійде до Овального кабінету, то «на Близькому Сході почнеться пекло». Що це конкретно значить, попросили його пояснити журналісти. Але Трамп лише повторив: «Вибухне пекло. Мені більше не потрібно говорити, але це те, що є». От і розумій, як хочеш.

І нарешті щодо України. Що готовий зробити Трамп, аби припинити війну? Наразі не зрозуміло. Принаймні він уже не робить заяв про утопічні «24 години», за які він зухвало обіцяв вирішити цю проблему. Тепер уже пролунав інший, значно реалістичніший термін – пів року. «Я сподіваюся, шість місяців… Сподіваюся, набагато раніше, ніж шість місяців. Слухайте, Росія втрачає багато молодих людей, і Україна також... Ця війна не мала починатися», – заявив Трамп, відповідаючи на запитання журналіста про модерацію в мирному процесі. То пів року чи раніше? Чому саме такий термін? Яким саме чином вдасться вирішити? Які є важелі впливу на російського агресора (бо важелі впливу на Україну і так зрозумілі)?

На всі ці важливі запитання відповіді так і не було отримано. Єдине, що чітко артикулював Трамп, то це винуватця цієї війни. Хто це? Вгадайте з трьох разів. Звісно – його попередник Джо Байден. «Це провал президента Джо Байдена», – запевнив президент-елект, наголосивши (уже вкотре), що якби він був президентом, то Путін ніколи б не напав на Україну. А що ж не так зробив Байден? Не надав Україні достатньо зброї перед вторгненням? Кілька разів заявив, що США не мають наміру захищати Україну? Ні, на переконання Трампа, не це заохотило Росію до повномасштабного вторгнення.

«Байден сказав: вони (українці – ред.) повинні мати можливість вступити до НАТО. Ну, для Росії мати когось прямо на порозі – я можу зрозуміти їхні почуття щодо цього», – пояснив суть своїх претензій до попередника новообраний президент США. Тобто приклад Фінляндії, яка не просто прагнула до Північноатлантичного альянсу, а взяла і вступила, для Трампа показовим не є. Навіть попри те, що фінсько-російський кордон простягається на 1300 кілометрів. Хай це на тисячу кілометрів менше, ніж протяжність українсько-російського кордону, але теж достатньо в сенсі питання безпеки.

Тож який із цього всього можна зробити висновок? А жодного висновку. З тієї простої причини, що Трамп досі не є повноправним президентом. Від усього, що наговорить до 20 січня, він може відмовитися без жодних докорів сумління. Усі ці заяви передовсім треба сприймати максимум як такі собі пробні кулі й аж ніяк не як керівництво до дії. Тому ні обнадіюватися, ні відчаюватися нікому не варто.