Від хобі – до справи життя: історія багатодітної мами, яка монетизувала своє захоплення

Анастасія Агалакова – майстриня хендмейд і мама чотирьох дітей. У 2014 році сім'я переїхала з окупованого Донбасу в Павлоград. І, разом з тим, змінилося ставлення жінки до давнього хобі – рукоділля. Вона зважилася почати творити прикраси не тільки для трьох доньок, а й на продаж.

Таким чином захоплення перетворилося на невеликий бізнес. Анастасія розповідає про те, що допомогло їй вийти на новий рівень і ділиться секретами просування своєї справи.

Захоплення, яке переросло в роботу

Якийсь час рукоділля було моїм хобі: у мене троє маленьких донечок, для яких я і почала всякі прикраси робити. Хотіла якось красиво доповнити їх вбрання. Потім виклала кілька виробів на майданчик Скриня, де українські майстри додають свої роботи, і у мене пішли замовлення. Тоді я зрозуміла, що це людям цікаво і потрібно.

Але з самого початку було розуміння, що мені не вистачає знань. У мене освіта технічна. Не було зовсім ні якоїсь економічної бази, ні розуміння маркетингу. Звісно, довелося це вже освоювати в процесі. Тому я постійно чомусь вчуся, десь шукаю інформацію і беру участь в навчальних тренінгах.

Наше життя дуже сильно змінюється і, якщо нічому новому не вчитися, то можна залишитися десь листи писати на аркушах. Сучасні методи зовсім відрізняються, тому постійно потрібно шукати нову інформацію, розвиватися і йти вперед.

Ось, наприклад, один з таких курсів був запущений ГО «Українська асоціація фрілансерів» завдяки гранту Українського Жіночого Фонду за фінансової підтримки ЄС. В рамках цього проєкту пропонувалося три основних напрямки: маркетинг, копірайтинг і фотографія. Фотограф розповідав основи, як вигідно показувати свої вироби на фото, про світло і тінь, композицію. Журналістка – як писати тексти, чим чіпляти. І бізнес-тренер пояснював, як вести діалог з клієнтом і просувати товари в соцмережах.

Також проводилися додаткові консультації за цими напрямками, тренінги з жіночого лідерства. Все це було частиною проєкту ЄС, який під час карантину і кризи Covid-19 підтримував бізнес-ініціативи жінок і створював для них нові можливості.

Анастасія показує безліч сертифікатів про проходження курсів та тренінгів з ведення бізнесу

Сам проєкт складався з серії заходів і менторської підтримки онлайн. Це дійсно допомогло більш якісно перебудувати бізнес-процеси в режим онлайн, вдосконалити навички інтернет-продажів. Я зрозуміла, чому важливий таргетинг і що таке електронна комерція, розширила клієнтську базу і стала більш впевнено себе почувати в цій справі. Тепер, звісно, продовжую впроваджувати на практиці все почуте.

Крім того, на початку проєкту «Хендмейд в онлайн» нам створили групу в Viber, яка стала таким дистанційним клубом спілкування і взаємодопомоги учасників, згуртувала майстринь. Є ще кілька груп, де ми обмінюємося матеріалами й досвідом, обговорюємо майбутні виставки й, паралельно, різні модні тенденції, іноді хвалимося, хто що зробив.

Також перед Новим роком ми скооперувалися з дівчинкою, яка робить мило – створювали разом подарункові набори. І у нас колаборація з майстринею, яка в'яже: я у неї замовляю готові маленькі шапочки й декорую їх, роблю резиночки.

Резинки з шапочками, зроблені в колаборації з місцевою майстринею

Як вести бізнес онлайн

Для успішного просування своєї справи онлайн, передусім, потрібно створити колекцію виробів – лінійку товарів. Хоча б близько десяти найменувань того, що вже готове і можна показати покупцеві, зацікавити його.

Анастасія демонструє заколки (обруч і брошка-серце – теж її вироби)

Наступний крок – зробити якісні й різнопланові фото виробів, включаючи знімки на моделі, щоб продемонструвати товари в практичному застосуванні. Потім вже їх заливати на сторінку. Напевно, найкраще починати саме з соцмереж, а потім вже переходити на вужчі платформи. Пости потрібно робити регулярно – щоб мережа їх «підіймала».

Плюс, в соціальних мережах потрібно розповідати й про себе теж, тому що людям цікаво, хто робить ці прикраси і як відбувається сам творчий процес. Майстру важливо не ховатися за виробами, а представляти їх, як свою творчість.

Далі – саме просування, таргетинг (інструмент, за допомогою якого мережа показує вашу рекламу потрібним людям). З соцмереж я періодично замовляю рекламу тільки на інстаграм поки. І саме перша рекламна кампанія була найбільш вдала на замовлення: фотографія обручів і текст, що закликає порадувати своїх дівчаток таким подарунком. Але взагалі рекомендують рекламувати пости з відео.

Сторінка Анастасії в інстаграм

Я ставлю рекламу на 6 днів, на постійній основі не використовую. За результатами вже дивлюся, відключати або продовжувати. Є ще таке правило, що пост, який рекламується, повинен бути «нагорі» – не далі 6 постів, максимум 9. Якщо люди переходять за рекламним постом і не бачать його в цьому числі, то можуть просто піти зі сторінки. Вони не хочуть витрачати час і «ритися», щоб знайти те, що зацікавило.

Взагалі потрібно працювати й викладати свої роботи на якомога більшу кількість майданчиків. Як то кажуть, не складати всі яйця в один кошик, а щоб це було розподілено на декількох ресурсах, які приводять клієнтів.

Ще існують безліч більш галузевих платформ для продажу. Я регулярно замовляю рекламу на Kidstaff, саме сезонну (перед святами). На OLX теж, але там не вгадаєш результат. На Etsy ще – майданчик світового масштабу, там конкуренція дуже велика, але періодично трапляються продажі. Так, там реклама дорожча, але і вартість виробів вища.

В основному працюю й отримую замовлення саме онлайн. Є також різні передсвяткові ярмарки, які проводять в торговому центрі в Павлограді (Дніпропетровська область) – регулярно беру участь. Ідеї шукаю в інтернеті, наприклад, на Pinterest, або ж придумую сама. Але певні тенденції задають постачальники матеріалів – потрібно працювати з тим, що є в наявності.

Робочий графік і подальший розвиток

Зараз мій робочий день – ненормований. Все залежить від наявності замовлень і натхнення. Поки діти в школі, до обіду, я можу або працювати руками, або щось онлайн робити – писати пости, знімати сторіс.

Анастасія шиє бантик для майбутньої прикраси

Найгарячіший сезон – під Новий рік, коли в садочках і школах проводять «ранки». Тоді ж ярмарки йдуть новорічні. Ось в грудні у нас виставки були щодня з 9 до 18. І я зрозуміла, що для мене так працювати поза домом – дуже складно. Тому що ти в ролі продавця, а потім потрібно прийти й відновити товар, який купили. І це вже переходить на ніч. А ще треба приділити увагу сім'ї. Тому мені більше подобається робота онлайн – коли не прив'язана до конкретного місця і часу.

Із запровадженням карантинних обмежень, звісно, «ранків» стало менше, а в школах вони взагалі були заборонені, як і свята будь-які. Відповідно, те, що замовляли на свята саме, стало користуватися на 30-40% меншим попитом. Але, все одно, дівчатка в школу і садочки ходять, дні народження ніхто не скасовував – це залишилося.

Частина колекції виробів Анастасії

Я давно зрозуміла для себе, що продажі онлайн повинні бути в пріоритеті, а карантин тільки підтвердив те, що цей варіант – кращий. Так, в період локдауна складно було, коли всі вдома. Саме в плані організації тиші й робочого настрою – все одно якесь спілкування, розмови. Молодшій треба допомагати, контролювати, чи вийде на онлайн-урок: то звуку немає, то відео.

Іноді, звісно, виникає думка, а що якщо дім – це дім, а роботу залишити за порогом. Але поки що потрібно все поєднувати в межах однієї площі. Домашня атмосфера в чомусь розслабляє, а в чомусь дає перевагу.

Взагалі, до декрету я працювала на шахті в відділі головного технолога – за комп'ютером, з документацією. Але, якби зараз запропонували піти в офіс на стандартний робочий графік, точно не погодилася б. Це дуже складно для моєї сім'ї – вони мене не бачать, не вистачає часу для дому. Фізичний магазин відкривати поки не збираюся. Думаю, що таки треба онлайн розвиватися – вже багато зусиль докладено до цього. І, звичайно, більше прибутку, якщо працювати на закордон, тому що там інші ціни. Я відправляла вироби в США, Велику Британію, Канаду, Італію, Данію, Німеччину – знаходять мене на Etsy. Хотілося б рухатися в цьому напрямку, зокрема, вивчити англійську.

Підтримка рідних і переїзд з Донбасу

У мене четверо дітей: наймолодшій доньці, Ариші, 8 років, а старшому синові, Дані – 15. Дівчатка, звісно, більше змінюють вбрання, тому всі резиночки й заколочки для них. Хоча я і метелики робила для сина, але це – святковий такий варіант. А дівчатам потрібно завжди: як то кажуть, бантиків багато не буває. Старшим дівчаткам, близнятам Альоні й Софії, по 10 років і вони, звісно, вибирають вже не все підряд, а щось більш строге. Молодша поки що носить всякі мімішні речі.

Доньки допомагають у ролі моделей: приміряти, зробити фото для соцмереж, «краш-тест» пройти. Взагалі діти – перші слухачі й глядачі всіх моїх експериментів, в тому числі й в інстаграмі. Якщо знаходжу щось цікаве – обов'язково питаю їхню думку.

Аріша недавно писала твір в школі про те, ким хоче бути, коли виросте. Каже: «Хочу бути рукодільницею. Мама, є така професія». Вона у нас дуже творча, все майструє. У мене навіть на ярмарку є кілька її бантиків – попросила продати.

Сім'я Анастасії

Рідні дуже підтримують і це не може не надихати. Чоловік мені всякі пристосування робить для того, щоб все було швидше і простіше. Наприклад, сконструював паяльник з регульованою температурою. Щоб стрічки не обрізати спочатку ножицями й потім край підпалювати запальничкою, а прямо паяльником відрізати – набагато зручніше. А якщо температуру зменшити, то можна, наприклад, на листках тканинних робити прожилки.

Анастасія обрізає стрічку спеціальним паяльником, який для неї зробив чоловік

Також чоловік придумав, як процес виготовлення спідниці-пачки зробити швидшим у два рази. У нас певною мірою сімейна справа виходить.

Ми переїхали в Павлоград у 2014 році. До цього жили в Єнакієвому (Донецька область). У червні зрозуміли, що треба їхати: обставини ставали дедалі складнішими, вже не було сенсу там залишатися. Чоловік працював на шахті. І саме через його роботу вибір припав на цей місто: у Павлограді теж є шахти.

Центральна частина Павлограда – поєднання модерної архітектури і радянських споруд

Коли їхали, залишили будинок, але років два-три тому його там буквально розібрали по цеглинках. Я до того моменту вже начебто все відпустила. Але, коли такі новини приходять, воно шкребе, звичайно, трішки всередині. Проте думаєш: все одно не повернулися б. Тому є як є, і шкодувати... Що зміниться від того, що собі душу смикати речами, на які ти вплинути не можеш?

«Головне – займатися тим, що приносить задоволення»

Я для себе зрозуміла, що головне – це займатися тим, що подобається і приносить задоволення. Тоді з'являються сили й можливості, які дають цій справі розвиток, внутрішній якийсь підйом, натхнення. Це з мого досвіду.

Особливо, якщо справа приносить комусь користь. Я спочатку цим займалася тільки тому, що мені самій подобалося і я могла вироби десь застосувати. А потім побачила, що це й іншим потрібно – це дало поштовх тому, що в такому напрямку можна розвиватися, адже ще комусь цікаво.

Важливо не закриватися в собі. Радитися з близькими, з тими, хто підтримає. Якщо є можливість, звернутися до того, хто розуміється в цій сфері – до фахівців. І бути готовим вкладати в це багато часу і сил.

Проєкт Українського жіночого фонду «Жіночий рух – в авангарді реагування на виклики Covid-19в Україні» є частиною підтримки Європейського Союзу для ініціатив щодо Covid-19 в Україні. Цей проєкт підтримується через Механізм швидкого реагування для організацій громадянського суспільства в країнах Східного партнерства. З початку кризи Covid-19 ЄС мобілізував пакет у розмірі понад 190 млн євро, щоб допомогти Україні в подоланні проблем, пов’язаних із пандемією. У рамках підходу #TeamEurope така підтримка охоплює забезпечення медичними матеріалами та обладнанням, посилення системи охорони здоров’я, сприяння економічному відновленню, а також надання допомоги вразливим групам населення.

Цю статтю було підготовлено в рамках проекту «EU NEIGHBOURS east». Думки, висловлені в статті, належать виключно автору.