Винниківсько-Новосанжарське визвольне повстання
IQ

Винниківсько-Новосанжарське визвольне повстання

Наша історія повна нехороших вчинків, які іноді описували красивими і гордими словами

Павло Зубʼюк, 26 лютого 2940 5
фото скріншот з відео

Зараз модно порівнювати події в Нових Санжарах і Винниках з Революцією гідності. Мовляв, тоді народ об'єднався заради світлих ідеалів, а зараз якісь дикуни – заради середньовічних забобонів. Яка деградація суспільства!

Так-от, як учасник Революції гідності скажу, що об'єдналися у ній дуже різні люди довкола дуже різних уявлень про те, навколо чого вони об'єднуються. Одна активісточка писала мені слізні прохання виходити на Майдан, бо «Янукович не хоче, щоб Україна вступила в ЄС». Я спитав, чи нас вже приймають в ЄС? «Так, тільки Янукович передумав», – впевнено відповіла вона.

«Хай в Кабміні знає кожен пес: Україна – це ЄС!» – було написано на плакаті коло Головного поштамту. І мало хто задумувався над тим, що Угода про асоціацію з ЄС – це не те що не членство в ЄС, це навіть не запрошення до членства в ЄС. Бо навряд чи Палестинську Автономію, Лівію чи Азербайджан можна вважати державами, які йдуть до членства в Євросоюзі.

Тобто на Майдані тоді зібралися всі, хто так чи інакше був незадоволений політикою влади: чи через те, що влада не розмовляє грамотною українською, чи через те, що вона душить підприємців, чи через естетичні або геополітичні симпатії, чи з яких завгодно інших причин. Так, у Києві був великий відсоток освічених громадян, які так чи інакше очолювали процес. Якщо винести за дужки провокаторів, і у Винниках та Нових Санжарах 2020-го, і в Києві 2013-го люди вийшли (як вони вважали) за майбутнє рідного краю, проти жахливої загрози, яка над ним нависла. До речі, за те саме виходили і мешканці Донбасу навесні 2014 року. Ну от вірили вони в загрозу «западенського фашизму» – точно так, як мешканці Винників повірили у загрозу «китайської зарази».

А ще на Хрещатику під час Революції гідності вивісили величезний портрет Степана Бандери. Нагадаю, що Організація українських націоналістів під проводом Степана Бандери 1941 року поширювала листівки та газети, у яких прямо покладала на євреїв України провину за злочини більшовизму. «Настав час розплати з голодом, голодом і кривдами, заподіяними Вам безглуздим колгоспним ладом і більшовицько-жидівською диктатурою!» – закликали бандерівці. «Ви перетворилися на жебраків, а Ваші вишиті сорочки носять жиди!» А потім тисячі українських євреїв стали жертвами «помсти» своїх сусідів-українців, які повірили бандерівській агітації. І жодні аргументи про те, що євреї насправді далеко не всі підтримували більшовиків, навіть були жертвами більшовизму, тоді не працювали.

Через два роки на Волині бандерівці закріпили успіх – на цей раз проти польського населення. Поширювалися чутки про знищення польськими націоналістичними загонами українських сіл на Холмщині, а потім місцеве населення – хто добровільно, а хто й під страхом смерті – йшло вбивати своїх сусідів-поляків. Про це, зрештою, усім відомо – тільки дехто виправдовує подібні дії тим, що «революція не робиться в білих рукавичках», «війна є війна», «поляки теж не святі» і головне – «вони боролися за Вільну Україну!». До речі, тоді теж ніхто не наводив доказів, що польські сусіди становлять якусь загрозу. Просто брали і вбивали.

Ну то й коли мешканці Нових Санжар закидали камінням автобуси з евакуйованими з Китаю – вони теж не проти України боролися. Навпаки: намагалися захистити Україну від смертельної зарази. Можна оголосити їхні дії визвольним повстанням і встановити на місці повстання монумент.

Це я не до того, що бандерівці погані або протестувальники проти евакуйованих з Китаю – хороші. Це я до того, як вчинки людей з досить хибними, навіть дикунськими уявленнями про ситуацію можна оцінювати залежно від власних переконань. Ось якийсь український націоналіст Петро виправдовує бандерівця, що закатував польську родину на Волині 1943 року: «Він на своїй землі! А вони чого понаїхали на наші землі? Хотіли нас тут всіх повбивати і асимілювати!». А ось якийсь російський націоналіст Пьотр виправдовує деенерівця, що здійснював тортури в підвалах Донецька: «Он защищал свой город! Зачем фашисты приехали на Донбасс? Надо было молча смотреть как тебя убивают?». А потім ми дивуємося, що якийсь цілком ніби адекватний співак чи кіноактор підтримав терористів з Донбасу. «Та як він міг?» А от просто. У нас же підтримують тих, хто здійснював погроми та етнічні чистки під час Другої світової? Та й княгиня Ольга з її винищеннями древлян, король Данило з каральними експедиціями на Поділлі чи Хмельницький, який віддавав татарам у рабство греко-католиків, не викликають осуду в більшості українців.

Тому пропоную не перейматися через конкретних мешканців конкретних населених пунктів, які в якійсь конкретній ситуації трохи погарячкували. Наша історія – як більш віддалена, так і нещодавня – повна дуже нехороших вчинків, які іноді навіть описували красивими і гордими словами. Краще тверезо подивитися на події, зрозуміти, хто був провокатором ситуації, і вирішити, як на це реагувати. А нескінченне кидання окресленнями на зразок «бидло», «дикуни» і таке інше – це їй-бо контрпродуктивно. Ну і на власну історію дивитися без рожевих окулярів не завадило б – самокритичність ще нікому не зашкодила.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук