Війна і мир: які плани Львова?

Загроза масштабного вторгнення Росії нависла над нами, як ніколи досі. Війська РФ показово брязкають своєю зброєю вздовж усього кордону. І хоча Львівська область межує лише з Євросоюзом і до нас евакуювався дипломатичний десант, розслаблятись не варто. Тож про план дій у разі повномасштабного вторгнення та готовність територіальної оборони Львова та області будемо говорити нині з гостями студії. Це Микола Грицайчук, очільник міського управління з питань надзвичайних ситуацій, цивільного захисту населення та територіальної оборони і Роман Кізима, депутат Львівської обласної ради.

То що треба знати львів’янам на сьогодні, аби не піддаватися паніці? Давайте будемо говорити лише фактами. І найважливіше, що треба знати, – це те, що у Львові вже є план дій у разі військової загрози та забезпечення безперебійної життєдіяльності міста на випадок надзвичайної ситуації. Зокрема, у Ратуші прийняли рішення збільшити об’єми банку крові у міських лікарнях. Також це стосується запасів медикаментів, матеріалів та продуктів харчування. В одному зі шпиталів навіть облаштують підземну операційну та палату стаціонарного лікування хворих. Розглядають також різні можливості автономної подачі води львів’янам на випадок повної зупинки роботи водопровідної мережі. А ще готують альтернативні джерела живлення для функціонування стратегічних підприємств міста, таких як «Водоканал», «Теплоенерго» та інші. Почуємо міського голову Львова.

***

Андрій Садовий (міський голова Львова): «Ми повинні розуміти, що якщо ворог атакує, то він атакує всю Україну – і Львів, і Харків, і маленький населений пункт у Донецькій області. Ми всі повинні бути готовими відбивати ці атаки, ці загрози. Це й інформаційні атаки в тому числі. Це і диверсійні атаки. Це з’являються люди, які починають баламутити, щось розказувати всяку нісенітницю. Тому якщо ви володієте якоюсь інформацією – інформуйте поліцію, Службу безпеки, телефони гарячих ліній своїх міст. Пильність – це те, що нам сьогодні потрібно, щоб ми не були байдужі».

***

І от 15 лютого о 15:00 у Львові вкотре ввімкнули оці електросирени – вони були навчальні і гуділи лише п’ять хвилин. У місті вже заговорили про комунікацію й оповіщення на випадок, якщо традиційні засоби зв’язку будуть відключеними або просто не стане електроенергії. Тому забезпечення альтеративних шляхів комунікації з населенням зараз на часі. От ми почули, що місто має чіткий план дій на випадок надзвичайних ситуацій. Розумію, що не про все ви готові публічно в прямому ефірі говорити, але будьмо відвертими: деякі люди панікують. Я сам був свідком, коли в супермаркеті переді мною люди скуповують гречку по декілька кілограмів, купують цукор, сірники, свічки. Ну, це правда так є – у супермаркетах вчора неможливо було зняти готівку, тому що стояла черга.

Отут у студії я хочу поговорити з вами як із ветераном АТО на восьмому році війни – як ви прокоментуєте оту паніку серед населення зараз у Львові?

Микола Грицайчук: Перше, що противник хоче досягнути, – це паніка. Це така паніка щоби була скрізь, завжди і вона трималася постійно. На це потрібно реагувати з тої точки зору, що це – їхнє основне завдання. Треба не піддаватися паніці. З іншої сторони, в місті пропрацьований план, який дозволить у випадку надзвичайної ситуації оперативно реагувати на загрози і відповідно діяти до тої складної обстановки, яка може скластися.

Пане Романе, чи зробили вже свій стратегічний запас? Поділіться своїм рецептом спокою у цій ситуації.

Роман Кізима: Спокій – це обізнаність, в першу чергу. І дійсно, як на мене, наша державна і регіональна влада недопрацьовують, скоріше за все, з тим. Тому що робота з населенням – це важлива складова протидії ворогу. Ми розуміємо, і я впевнений, і вірю в те, що наша армія, наші Збройні сили й інші правоохоронні структури готові відбити – і це факт.

Але якщо ми говоримо про роботу з населенням, то тут є певні недопрацювання. Й однозначно, що протидія цій інформаційній кампанії, яка на нас масово, вже другий раз протягом кількох місяців іде навалою – це для нас дуже важливо: і для політиків, і для державних чиновників, і для лідерів думок. Тому що спокій – це хороша протидія ворогу.

Ну, спокій з вашого боку. Але багато ваших колег (я кажу зокрема про депутатів столичних), вони спокій свій посадили у чартери і полетіли кудись за кордони зі своїми родинами. Тому ми прекрасно бачили, як оці чартери пролітали над нашими головами. На щастя, є інші приклади. Ми бачили, що Кличко пішов записався в тероборону. Бачили, що Андрій Москаленко, заступник міського голови Львова, пішов і підписав оцей контракт. Ми розуміємо, що має бути приклад якийсь для того, щоб боронити свою землю. Нікуди не потрібно від того тікати.

Роман Кізима: Я теж, до речі, принагідно записався, написав заяву.

Ви також?

Роман Кізима: У територіальну оборону, так. Я вважаю, що кожен українець повинен це зробити.

Ну от, у Львові віднедавна працює оцей центр рекрутингу. Поділіться інформацією, скільки людей вже записалося. Скільки охочих вже маєте?

Микола Грицайчук: Ну дивіться, найбільш повною інформацією володіє командир бригади підполковник Курко. Але я вам можу сказати, що кількість людей, яка записалася, і їхній вік – це від 18 до 53. Вони отримують необхідну інформацію, яка їм надається, перелік документів, які потрібно підготувати. І цей процес у когось займає два дні, в когось може займати два тижні – це все залежить індивідуально від людини. Хтось хоче швидше це зробити і бути в строю, а хтось тягне і використовує цей час на свій власний розсуд.

Пан Роман як депутат сказав, що записався, Андрій Москаленко… Чи багато є отаких публічних осіб – наприклад, бізнесменів, які прийшли і свідомо хочуть записатися у тероборону?

Микола Грицайчук: Ну, є багато людей. Я не хочу оголошувати їхні прізвища, але деякі не хочуть публічності, деякі хочуть реально щось робити для себе, для своєї сім’ї і для своєї країни – і публічність їм ні для чого. Це право і рішення кожної людини, як вона вважає за потрібне. Але я вважаю, що чим більше людей запишеться у склад сил Територіальної оборони Збройних сил, тим краще, тим швидше вона почне функціонувати.

Пане Миколо, якщо ми говоримо про тероборону – на одному запалі ми не зможемо її сформувати. На ті самі патрони, банально, потрібні гроші. І от ми чуємо, що гроші обласна, зокрема, влада не може виділити через якісь палиці в колеса від, здавалось би, патріотичних сил. Сьогодні про це відверто сказав заступник Козицького. Пане Романе, як ви прокоментуєте цю ситуацію? Невже на Винниченка ви досі не збиралися і чому? Здається, на завтра лише підготували оце засідання, де будете ставити питання тероборони, фінансування тероборони… Чому так довго не збиралися?

Роман Кізима: Розумієте, у такий час складний, коли ми говоримо про спокій, має бути певна консолідація. Мені навіть не дуже хочеться про це розповідати, тому що є певний елемент сорому, і ми спостерігаємо…

Особливо на Львівщині.

Роман Кізима: …спостерігаємо, коли такі патріотичні, націоналістично правильно спрямовані області, ми бачимо далі такі політичні ігрища, коли є право першої ночі – хто перший оголосив про скликання сесії. І дійсно, станом на сьогоднішній день ми нарешті добилися того, щоби керівництво обласної ради оголосило завтра позачергову сесію. Там починаються процеси певної допомоги і фінансування, але навіть не це найголовніше. Найголовніше зараз – дійсно показати, що основний політичний орган області тримає руку на пульсі, що ситуація контрольована, що інформація вся необхідна надходить, що керівництво територіальної оборони не має ніяких претензій, а має побажання ті чи інші, ми готові їх розглянути. Це є нормальний процес і протидії, і процес функціонування держави. Натомість ми місяць часу добивалися того, щоби сесія зібралася. Я вважаю, що це неправильно.

Що стосується питання, яке ви задали стосовно фінансування і певних конфліктів. Дійсно, ми бачимо, що деякі політичні сили зараз, так би мовити, хочуть перетягнути ковдру на себе і показати, що вони – більш патріотичні, що саме вони повинні бути ініціаторами якихось речей по допомозі територіальній обороні. Мені це виглядає смішно. Я читав пост першого заступника голови адміністрації… Це сумно насправді – я не знаю, як ми до такого життя дійшли.

Я думаю, що все-таки завтра ми зможемо консолідуватися, прийняти необхідні заяви, звернення (наша фракція також готує таку заяву до керівництва держави). І ми зробимо перший такий транш – ми плануємо допомогу силам територіальної оборони і в частині приміщень, і в частині фінансування. І, разом з тим, ми готові допомагати більшим. І так виходить, що область зараз іде трошки по стопах міста…

Відстає.

Роман Кізима: Місто Львів випереджає, що не зовсім правильно.

Головне – щоби завтра з цього ніхто не зробив собі піару, з виділенням грошей на тероборону.

Роман Кізима: На жаль, зроблять. Але все-таки ми повинні якимось чином консолідуватися.

Пане Миколо, щодо фінансів на тероборону Львова. Чи є вже розуміння оцього бюджету? На що гроші потрібні в першу чергу?

Микола Грицайчук: Так, розуміння є. Хочу звернути увагу, що гроші не будуть виділятися на боєприпаси, тому що це прерогатива держави – забезпечення зброєю і боєприпасами, це буде централізовано з військових складів і баз забезпечення. Тобто якщо хтось думає, що будуть купувати боєприпаси – це неправильна думка. Затверджена програма забезпечення і Сил територіальної тероборони в тому числі, і надзвичайних ситуацій.

Виділені кошти на що спрямуються? Це, в першу чергу, на інформаційну кампанію до залучення потенційних резервістів. Тому що без резервістів приміщення і зброя сама працювати не буде – потрібні люди. В першу чергу це люди. Це буде велика кампанія по оповіщенню, залученню різних категорій – від вісімнадцяти і до шістдесяти. Щоби ви розуміли, кожна категорія має свій інтерес: хтось читає газети, хтось дивиться соціальні мережі, хтось дивиться телевізор. Тому це потрібно охопити комплексно і зі всіх сторін.

Тобто з ваших слів я зрозумів, зо штат територіальної оборони поки що не укомплектований, так?

Микола Грицайчук: Ні, штат територіальної оборони 103 бригади якраз укомплектований – організаційне ядро, тобто які будуть служити на постійній основі і вони будуть займатися резервістами. Питання в резервістах самих. Резервіст – це військовозобов’язаний, який підписує контракт із командуванням бригади і, відповідно, відпрацьовує один день у тиждень, і протягом року в нього є збори два чи три тижні – як визначить керівництво. Такі люди йдуть, але вони йдуть дуже помаленьку. І у зв’язку з тим, що бригада має в складі сім батальйонів на території Львівщини, цей процес розтягується в часі.

Зрозуміло. Пане Миколо, всі ми бачили, як вишколи оці військові публічно проходили директори шкіл, комунальних підприємств. Це все відбувалося, і наші камери це все фільмували, службовці мерії також стріляли. Сьогодні стріляли школярі, тобто вперше взяли в руки зброю. Що далі у ваших планах?

Микола Грицайчук: Далі у наших планах – залучити якнайбільше верств населення для ознайомлення зі зброєю, проведення навчальних стрільб. Щоби люди знали, що таке зброя, не боялися її і вміли нею користуватися. Друге питання – це домедична підготовка, так само охоплення якнайбільшої кількості населення. Тому що бувають різні випадки – епілепсія в когось, потрібно знати, як у цьому випадку реагувати.

Домедичну допомогу ви маєте на увазі?

Микола Грицайчук: Домедичну допомогу, так. І багато ж гинуть від втрати крові, тому мер акцентував увагу на створені банку крові і на проведенні практичних занять із домедичної підготовки.

Спасибі. Пане Романе, згадується мені 2014 рік у цій ситуації, коли до нас масово їхали біженці з Криму, Донбасу. Чи на сьогодні розглядається такий сценарій? Бо за моїми спостереженнями, ріелтори вже задерли ціни догори – не знаю, на якому рівні це зупиниться. Чи готові ми до такого потоку внутрішньо переміщених осіб?

Роман Кізима: Наскільки я знаю, зараз ведуться переговори міських голів Західної України (була така нарада, наприклад, сьогодні) – нам потрібно взаємодіяти. Я думаю, така ситуація буде – у випадку якоїсь ситуації ризики зростають кратно.

Мене у всій тій ситуації тішить те, що ми на восьмий рік війни почали про неї серйозно говорити, нею займатися. І я говорю не стільки про укомплектування Збройних сил чи їх підсилення кадрове та інше, а, в тому числі, про цивільне населення, цивільний захист.

Ще нам бракує національної стратегії захисту цивільного населення, нам бракує законодавства, наприклад, про основи функціонування держави в особливий військовий період, про зміни взагалі функціонування економіки в такий час. Закон про цивільну оборону, який був до 1993 року, втратив чинність, у нас теж його немає. Ми на прикладі Львова зараз бачимо, як це мало би бути, тому що забезпечення функціонування підприємств критичної інфраструктури типу «Водоканалу», укриттів і так далі – це би мала робити держава.

Ми зараз в обласній раді однозначно спрямуємо зусилля на розробку нової програми, яка би якраз стосувалася не тільки підтримки Сил територіальної оборони, а також цивільного захисту, інформаційна кампанія, якої нам не вистачає.

Ну, але все, що ви згадали, ви ж як депутат обласної ради можете проговорювати й апелювати до Києва.

Роман Кізима: Так.

Але чомусь ви не збираєтеся – от вже місяць ви не збиралися, і тільки завтра будете говорити про цю тероборону. Я знаю, що місто також пропрацьовує оці варіанти з приїздом внутрішньо переміщених осіб. Які варіанти прихистку розглядаються зараз у Львові?

Микола Грицайчук: Перший варіант – це потрібно розподілення…

Про що ми говоримо – це готелі, це сім’ї?

Микола Грицайчук: Це готелі, це сім’ї, це розподілення в інших містах. І не тільки в області, але й по Західній Україні. Тому що якщо буде один потік тільки на Львів, то Львів захлинеться. І тому має бути раціональне розподілення кількості внутрішньо переміщених осіб, щоби дозволити місту й області функціонувати належним чином, щоби не було перенавантаження.

Але поки що розуміння про об’єми немає?

Микола Грицайчук: Про об’єми немає, тому що це буде постфактум.

А які висновки ми можемо зробити з 2014 року, наприклад?

Микола Грицайчук: Я думаю, що не буде такого великого переміщення. Чому? Тому що всі наситилися «русским міром», всі знають, що це таке, до чого воно веде – і кожен готовий захищати свою домівку.

Тобто втікати вже нікуди, так? Пане Миколо, місто створило також оновлену інтерактивну карту укриттів у місті (я також хочу про це поговорити) – навіть не в місті, а в нашій міській територіальній громаді. Наразі близько шести тисяч маємо таких бомбосховищ. Більшість – це банально приміщення під будинком. Цього досить нам?

Микола Грицайчук: Ну, дивіться, давайте будемо оперувати правильними термінами. Бомбосховища, щоби ви розуміли, колись створювалися на підприємствах державної ваги, які забезпечували функціонування держави у ядерній війні.

Тобто підвал – це зовсім не бомбосховище?

Микола Грицайчук: Так, це не бомбосховище. Таких бомбосховищ є дуже мало, і вони на підприємствах, які забезпечують функціонування – те, що я сказав раніше.

Таких бомбосховищ скільки в нас у місті?

Микола Грицайчук: 25 обладнаних, вони знаходяться на підприємствах. Всі інші – це найпростіші укриття населення від наслідків надзвичайного лиха, надзвичайної ситуації. Це звичайний підвал у звичайному будинку, який обладнаний найнеобхіднішим. У першу чергу це має бути вентиляція, має бути прибрано від пожежонебезпечних предметів. І коли виникає надзвичайна ситуація, мешканці будинку спускаються туди, беруть зі собою ліхтарики (не свічки, а ліхтарики обов’язково, бо свічки поглинають кисень, може бути отруєння), беруть зі собою пляшку-дві води, необхідні ліки.

Це тимчасове укриття на пару годин. Тобто це не бомбосховище, це не протиракетне приміщення – це тимчасове укриття. Щоби ви розуміли, коли ведуться бойові дії, люди не будуть жити звичним життям. Ніхто не буде жити в будинку і чекати, коли буде обстріл. Бо коли він буде, ви не встигнете навіть із квартири вийти.

Але ви сказали про те, що люди мають іти з певною кількістю води у підготовані приміщення. Вочевидь, ніхто, крім мешканців, ці приміщення не підготує для них?

Микола Грицайчук: Звичайно.

Тобто, вочевидь, треба прокомунікувати зі своїми сусідами, як діяти надалі.

Микола Грицайчук: Так, це мають бути обов’язково такі збори співвласників будинку, де вони мають чітко визначити, в кого знаходяться ключі, в кого резервна копія ключів знаходиться, які телефони – домашній чи мобільний – у випадку, якщо відключені телефони. Тобто та інформація вся має бути розміщена на табличці, яка є над укриттям чи на дверях в укриття. Тобто написаний номер квартири (наприклад, квартира №8), там знаходяться ключі від підвалу. Тобто людина, коли відсутній зв’язок, будь-який зв’язок, знає, в яку квартиру піти, які ключі взяти, до кого звернутися.

Я от читав соцмережі, що пишуть люди в коментарях – й уже часто батьки маленьких дітей запитують, куди будуть дітей евакуйовувати, якщо батьки будуть на роботі, якщо щось станеться в робочий час. Яка в нас ситуація зі садочками і школами? Чи є план дій у такому випадку?

Микола Грицайчук: Ну, дивіться – я думаю, до того моменту, поки буде потрібна евакуація, це вже буде зроблено заздалегідь. Раптово це не буде. Навіть якщо це буде – звичайно, евакуація буде проводитися. Вчителі знають, проведені заняття, практичні заняття, як діяти у випадку будь-якої нештатної ситуації, яка виникла в школі – від замінування до терористичної загрози, до можливості ракетного обстрілу. Тобто вони знають, як евакуювати дітей, де їх розміщати, як їх виводити, почерговість виходу з шкільних приміщень, через які входи які класи виходити.

Але вихід на вулицю?

Микола Грицайчук: Вихід на вулицю.

Тобто ми не говоримо зараз про укриття? Чи розглядаються зараз варіанти укриття для дітей?

Микола Грицайчук: Я вам зараз розказую про евакуацію у випадку терористичної загрози, наприклад, – школи ж мінуються. Це відбувається мало не кожного дня і по декілька разів на день. Тобто вони навчені, підготовані в тому плані, як проводити евакуацію в таких випадках.

До речі, мало не щодня дійсно в нас відбуваються ці замінування – торгові центри, школи…

Роман Кізима: Елемент війни.

Так, тобто це елемент гібридної війни, який ми з вами всі бачимо. Чи є вже розуміння якесь чітке, звідки надходять ці сигнали постійні?

Микола Грицайчук: Кіберполіція має напрацювання в цьому плані. Вони знають, хто це робить, – і це з-за кордону, зараз добиваються екстрадиції цієї людини. Деталі не розкриваються, але якщо відомими термінами сказати…

З-за кордону – вочевидь не з Польщі?

Микола Грицайчук: Ні, не з Польщі. Це колишній мешканець, який деякий термін проживав на території міста. Тобто є різні люди, є різні обставини.

Роман Кізима: А координується спеціальними силами нашого північно-східного ворога.

Микола Грицайчук: Так, звичайно. Так точно.

Пане Романе, ще до вас маю питання щодо роботи Львівського аеропорту, тому що власне ваші колеги депутати з Києва запустили оцю «качку» про те, що наш повітряний простір, мовляв, буде закритий і припиняються всі сполучення. Що ви про це знаєте і в якому режимі працює Львівський аеропорт?

Роман Кізима: Наскільки я знаю, він працює у звичному режимі. Про закриття аеропортів взагалі в Україні ніякого рішення не прийнято. Про безпольотну зону теж такі рішення не приймалися ні Україною, ні міжнародними організаціями. Були проблеми з деякими власниками літаків міжнародних – наскільки я знаю, урядом це питання вже більш-менш владналося. Невеликі були проблеми з пересіканням Чорного моря – там були певні навчання, але вони зараз скорочуються, тому ситуація контрольована, порти працюють нормально. Що стосується Львова – взагалі смішно про це чути, це теж елемент кампанії пропагандистської інформаційної.

Пане Миколо, впродовж теми стратегічних об’єктів міста – я кажу про «Водоканал», «Теплоенерго», ці всі життєзабезпечуючі підприємства. Як вони готові до надзвичайних ситуацій?

Микола Грицайчук: Розроблений і затверджений план про дію, наприклад, того ж самого «Водоканалу» в умовах надзвичайного стану. Використовувалися найнегативніші реакції, сценарії.

Ну так, розглядалося, що при відсутності електропостачання у Львові подаватимуть мешканцям санітарний об’єм води. Про що йдеться, що це за санітарний об’єм води?

Микола Грицайчук: Санітарний об’єм води – це 10 літрів води на людину на добу. «Водоканал» розрахував і забезпечить подачу такої води. Є різні способи – я не буду розкривати деталі, бо нас дивляться не тільки телеглядачі, а будуть дивитися і потенційні можливі диверсанти. Тому забезпечення води здійснюється з різних напрямків, і «Водоканал» працює над тим, щоби забезпечення води було постійне і безперебійне.

Пане Романе, по області теж маємо чимало таких стратегічних об’єктів. Який план «Б» має Львівщина на випадок надзвичайних ситуацій?

Роман Кізима: Львівщина почала працювати, зокрема і департамент цивільного захисту з громадами іншими Львівської області. Є різні ступені готовності. Це добре, як я вже казав, що ми про це говоримо. Є багато питань по громадах, де немає такої кількості укриттів, як є у Львові. Зрештою, там і населення трохи менше.

Тобто питань є дуже багато. Питання не тільки в захисті міст, а в основних транспортних артеріях, комунікаціях і потрібно деякі зусилля спрямувати на інженерні комунікації, яких у нас немає. Тому не факт, що ворог буде заходити в міста – можливо, він буде обходити з різних сторін. Тобто потрібно до всього бути готовим.

Нам на Західній Україні, я думаю, потрібно працювати більше в частині цивільного і контр-диверсійного заходів. Тому що такі ризики і загрози можливі, але, знову ж таки, не потрібно сіяти паніку. Я переконаний, що якихось масових агресивних дій не буде. І ті події, які відбуваються зараз, які сьогодні були, з голосуваннями у Державній думі так званій – вони говорять про те, що цей щур потрошки відкочується назад і пробує зберегти обличчя перед своєю елітою.

Пане Миколо, дуже мало часу залишається до завершення нашого ефіру. Хочу ще почути поради щодо так званого тривожного рюкзачка. Варто чи не варто збирати документи, гроші? Кілька слів від вас для наших глядачів.

Микола Грицайчук: Це завжди варто мати, тому що ситуація може бути нештатна в будь-який випадок. Це не обов’язково має бути війна чи військові дії – це може бути банальна пожежа, банальний ураган, тобто треба швидко евакуюватися з вашого приміщення. Тому я вважаю, що такий тривожний рюкзачок має бути. Основне – це документи і необхідні ліки, кому якщо потрібно. Не обов’язково набирати гречки на три дні – бо це життя, ми живемо в цивілізованій країні, і тут не йдуть постійні бойові дії.

Підсумовуючи нашу розмову, останнє питання коротко. Ви самі вірите в повномасштабний наступ? Коротко.

Микола Грицайчук: Ні.

Роман Кізима: Це малоймовірно. Потрібна перевага, знаєте, як військові кажуть, 3 до 1.

Микола Грицайчук: 6 до 1.

Роман Кізима: Чи 6 до 1. Тобто це малоймовірно. Це більше інформаційна атака й певні дипломатичні зусилля, які спрямовуються на те, щоб нас змушувати до певних компромісів. А ми не повинні піддаватися на провокації. Жодних компромісів з ворогом. До перемоги.

Спасибі, спасибі. Отож усі можливі варіанти розвитку подій ми обговорювали сьогодні у форматі програми «Стінка на стінку». Я дякую за цю розмову Миколі Грицайчуку – керівнику міського управління з питань надзвичайних ситуацій, цивільного захисту населення та територіальної оборони, і Романові Кізимі – депутату Львівської обласної ради. Від себе лише скажу: не піддавайтеся паніці і вірте в міць та можливості нашої армії. На зло ворогам у нас все буде добре. До зустрічі.