Волинь 1943. Чи триватиме дискусія?

IQАндрій Портнов, 18 липня 20137323587
Волинь 1943. Чи триватиме дискусія?

Протягом останніх тижнів мені довелося брати участь у низці конференцій, теле- та радіопередач про Волинську різанину, а також говорити на цю тему з польськими та українськими журналістами. 11 липня у Варшаві я був свідком двох жалобних церемоній: офіційної (за участю президента Польщі) та громадської (організованої «кресовими» середовищами).

Оця подвійність польських відзначень майже цілковито випала з поля зору українських ЗМІ, що загалом зображували польське ставлення до Волині однозначним й одновимірним. Мій нарис про польські дискусії, опублікований на «Історичній Правді», мав на меті показати складність та суперечливість польських дискурсів Волині. Сьогодні ж я хотів би поділитися кількома спостереженнями після завершення річниці та медійного буму довкола неї.

«Геноцид» чи «етнічна чистка з ознаками геноциду»?

Дискусія у польських Сенаті та Сеймі вкотре показала, до чого призводять ігри політиків зі словом «геноцид». Фактично лінія поділу «абсолютних патріотів» та «прагматиків, налаштованих на діалог з Україною», пролягла між визначенням Волинської різанини як «геноциду» чи «етнічної чистки з ознаками геноциду». Хоча винести історичне питання цілком поза межі парламентського розгляду не вдалося, перемогла таки друга – компромісна – позиція. Щоправда, в Україні її компромісності фактично не захотіли зауважити, й критика «безвідповідальності» польського парламенту (до речі, того самого, який визнав Голодомор «геноцидом української нації») стала заледве не правилом. Та обставина, що і сенатська, і сеймова ухвали говорять про злочини не українців, але ОУН і УПА; згадують з вдячністю українців, що, ризикуючи життям, рятували своїх польських сусідів; нагадують про несправедливу національну політику міжвоєнної Польщі, її українських критиків не зацікавила.

Недостатньо зауважили в Україні й принципово негативної постави всіх вагомих польських політичних та експертних середовищ до листа про «геноцид» 148 депутатів від КПУ та ПР. Натомість мусувалося провокаційно-комічне відзначення Вадима Колесніченка однією з «кресових» нагород. Шкода, що депутат від ПР отримував цю відзнаку не в тому самому совєтському мундирі, в якому він дефілював 9 травня. Шкода, що ніхто в Польщі не запитав депутата від ПР, наприклад, про Катинський розстріл. Певен, що його відповіді не залишили б жодних сумнівів у «прокресовій» поставі провокатора.

Але, і це дуже важлива теза, наукову дискусію про геноцид у випадку Волинської різанини (як, до речі, і Голодомору 1932-33) таки не варто зводити лише до комічних чи відверто маніпулятивних виступів.

Чому польські ліберали повторюють окремі тези ОУНівської пропаганди?

Для дослідників Волинської різанини не підлягає сумніву зорганізований характер антипольської акції УПА. Чому тоді головний редактор «Газети Виборчої» Адам Міхнік легко повторює тезу про стихійний селянський бунт родом з ОУНівської пропаганди: «Конфлікт, мабуть неминучий, набрав винятково жорстоких форм, як усі селянські повстання» (Gazeta Wyborcza, 22-23 czerwca 2013, s. 1). Чому головний редактор лівого часопису «Критика Політична» Славомір Сєраковський ще легше погоджується з окресленням і Речі Посполитої, і міжвоєнної Польщі як «окупантів України» (Gazeta Wyborcza, 10 lipca 2013, s. 10).

 Відповідь на ці «чому» – у специфіці внутрішньопольської дискусії, для якої Волинь – це не так польсько-українська, як польсько-польська проблема. Як відверто зазначив інший автор «Виборчої», Войцєх Мадзярський, Волинська річниця несе загрозу «вибуху неконтрольованих національних емоцій» та «роздмухування націоналістичної істерії» (Gazeta Wyborcza, 11 lipca 2013, s. 2). У протистоянні з «власною» правицею польські ліві та ліберали не надто зважали на те, що деякі їхні формулювання можуть грати на руку правиці українській.

Ще одним цікавим парадоксом багатьох ліво-ліберальних польських публікацій є не просто позитивний, але захоплений поклик на церковні декларації про поєднання. Люди, що зазвичай виступають запеклими критиками польського католицизму та його суспільної позиції, стали прихильниками релігійних декларацій примирення з українцями. Натомість «кресові» середовища церковною декларацією незадоволені. Вираз цьому дав ксьондз Тадеуш Ісакович-Залеський, який розкритикував спільну відозву, наголосивши, що вона не говорить «цілої правди», й звинуватив Українську греко-католицьку церкву в тому, що вона «співвідповідальна за постання й розвиток… націоналістичної виразки на тілі української нації» (Do Rzeczy, 8-14 lipca 2013, s. 30).

Наведена цитата, як і особисті випади проти митрополита Андрея Шептицького, що періодично з’являються у текстах правих польських авторів, показують: останні  подеколи послуговуються мовою комуністичної пропаганди, ненависть до якої постійно декларують. На захист Шептицького від подібних звинувачень не раз висловлювався, зокрема, колишній міністр закордонних справ Польщі Адам  Ротфельд. Позитивна згадка про митрополита прикрашає і згаданий вище текст Славоміра Сєраковського.

Мовчання політиків розділеної країни

Нелегко знайти впливового польського політика, що не висловився б з приводу Волинської річниці. Неможливо знайти відомого українського політика, що висловився би з її приводу. В Україні цю важку й неоднозначну тему віддали на відкуп Колесніченку з Фаріон. А ще старому партійному пропагандистові Кравчуку.

 Я бачив посла України в Польщі на кількох наукових конференціях напередодні річниці, але він не прийшов до Президентського палацу на конференцію «Волинський злочин – історія, пам’ять, навчання», що відбулася 27 червня під патронатом президента Польщі. На тій конференції були посли Ізраїлю, Словаччини та Угорщини, але не України. Не було посла і на офіційних урочистостях 11 липня у Варшаві. Певен, що це – не випадковість і не його особисте рішення.

Але апофеозом неучасті став неприїзд президента Януковича до Луцька. Звісно, трагічна історія далекої Волині – це не привід переривати кримську відпустку. І приїзд президента Коморовського – також не привід. А тепер уявімо собі, що до України з будь-якою метою завітав би президент Путін чи патріарх Кіріл. Як би тоді повівся президент у відпустці? Думаю, відповідь очевидна. І вона чи не найкраще ілюструє те, що я намагався при кожній нагоді говорити в Польщі: нинішня Україна по-справжньому залежить не від Польщі, але від Росії.

Українська пам’ять про Другу світову розірвана між двома нараціями: націоналістичною та неосовєтською. Кожна спроба сказати щось поміж тими двома безнадійними екстремами одразу наштовхується на підозру в підступному підігруванні іншій стороні. І це при тому, що радикали з обох сторін не мають адекватної відповіді на просте питання: як погодити культ Бандери з європейським вибором? Як написати історію УПА, що не обмежуватиметься Волинню, але не уникатиме цієї теми й не применшуватиме масштабів злочину? Зрештою, коли українські історики й журналісти усвідомлять цинічність розважань про те, що, мовляв, поляки на Волині стали «заручниками безвідповідальної політики Лондонського уряду»? Коли стане неприйнятною ситуація, в якій окремі знані публічні інтелектуали говорять у Польщі одне, а в Україні – трохи інше. Усі ці питання на сучасному рівні розмови видаються риторичними. Але чи можливий інакший рівень?

Чи можливий інакший рівень розмови?

На теледискусії, що відбулася на живо 10 липня в TVP1, Тимоті Снайдер говорив про те, що слова «геноцид» історикам уже не відмити від політичних маніпуляцій, тому варто шукати інакших слів для контекстуалізації Волинської теми. Мені здається, що категорію «геноциду» можна вживати по-різному, але кожен відповідальний текст має чітко окреслити його дефініцію. Польським дослідникам Волинської різанини, які згідні щодо її опису як «геноциду», ідеться не про оцінювання ступеня страждань жертв, але про наголошення наміру знищити польське населення Волині. Науковий (не моральний чи політичний) наголос на неадекватності тези про «симетрію жертв» полягає в тому, що, на відміну від спланованої масштабної антипольської акції УПА, акції відплати на українському населенні (що, безумовно, заслуговують на засудження) носили локальний характер. Це жодною мірою не применшує страждань кожної жертви, але показує важливу історичну відмінність двох операцій.

Проблема в тому, що наукові дискусії не відбуваються у стерильному позаполітичному світі. Навпаки, історіописання просякнуте політикою. Саме тому науково коректний висновок про геноцид може стати знаряддям політичних спекуляцій. Але в цьому сенсі Волинська тема не відрізняється від кожної іншої.

Мені здається дуже важливим, аби розмова про Волинську різанину тривала поза ювілейними та політичними контекстами. Це не одноденний метелик, а одна з наймасштабніших масакр цивільного населення під час Другої світової війни, що ставить перед нами низку питань про природу людини і природу насильства, про психологію убивства та помсти, про тактики виживання і контексти ненависті. Усі ці питання чекають на вдумливе вивчення у контекстах мікроісторії, історичної психології, порівняльного дослідження геноцидів.

 

Автор– історик, редактор сайту www.historians.in.ua

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 587

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Down with reds and nazis 5 вересня 2013, 00:45

    Ty facet nie nazywaj siebie anty-komunistą. Powielasz komunistyczno-sowiecką propagandę i stosujesz zakłamane, bolszewickie metody propagandy.
    Stara kacapska szkoła...

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • анти-комуніст 7 серпня 2013, 11:40

    Комуністи і регіонали надіслали петицію до сейму Польщі, щоб той визнав волинську трагедію 1943 року геноцидом поляків з боку УПА-ОУН. А чому ж ці симоненки та коліснічєнкі, перевертні-захисники, не склали петицію про те, що поляки були окупантами на волинських землях і послідовно проводили політику деукраїнізації? Комуністи і регіонали - це партії облуди, корупції, антиросійські. Вони виступили проти українців, і захищали поляків, захищали поляків, як окупантів українських земель, бо й самі є окупантами - до сих пір, що не скажеш про поляків, які втратили Львів, втратили Волинь.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • A A 6 серпня 2013, 01:56

    Ви уважно читаєте? Я ж писав, що " ...за кожне знищене польське село..."

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук