Я тобі не «баба за рульом»

«Щоб самостійно скласти іспит з водіння, треба мати сталеві я*ця. І в неї вони є», – так мене привітала моя група підтримки після іспиту.

Я його склала сама, без жодної помилки. З другого разу.

100 доларів – стільки зазвичай люди платять за «допомогу» – я витратила на заняття з інструктором. А може й більше

Проста математика – якщо зроблю ДТП, де я винна – заплачу грошей більше, ніж за навчання. Вислухаю тонни матюків. Витрачу купу часу.

Чому я взагалі комусь щось винна?

Що означає не складу іспит сама? Мені 28 років. Я доросла і розумна. Збираюся їздити на автомобілі. Транспорті підвищеної небезпеки і з величезною відповідальністю.

З першого дня я возитиму свою дитину в садок. Чоловіка на роботу. Маму у справах. Наше авто не преміум, але вартує купу грошей.

Чи можу я собі дозволити не знати правил, не вміти тримати в своїх руках кількатонну небезпечну штуку і їздити як сліпе кошеня? Ризикувати майном, здоров’ям, життям?

Словом, я йду до найкращих інструкторів і вчуся. Вчуся довго, бо не маю природного дару до кермування автом Деколи мені навіть здається, що це закінчиться нічим. Моє навчання переривають довготривалі відрядження, що відкочує прогрес назад.

Але цей день настав. Інструктор каже: «Ти готова».

Більше того, мій супер вимогливий чоловік влаштував мені іспит, важчий за іспит в сервісному центрі і теж сказав «ти готова».

Так-от. Коли я навчилася і я готова, чого раптом комусь я повинна заплатити 100 доларів?

Ну окей, те, що я повинна, бо інакше в мене нема шансів, мені казали ВСІ.

Але як то? Мені це звучить якось так само, як вийти і дати 100 доларів невідомому чуваку на вулиці. Просто так

Іспит – халява. Реальна дорога – треш

Іспит – це база з тестів (база – десь близько 2000 запитань), на іспиті буде винесено 20. Всі запитання відомі. І відповіді на них теж. Є купа програмок і додатків, щоб тренуватися, коли зручно і де зручно.

Книжечка Правил дорожнього руху – тоненька і маленька. Вона в сотні разів тонша, ніж всі ті книжки з саморозвитку, які читаємо за рік. Вона менша, ніж кілометри, які ми скролимо у фейсбуці. І важливіша ніж всі мотивуючі пости коучів/тренерів/суперзірок.

Бо вона, хай їй грець, береже ваше життя.

Склала іспит, за півгодини отримала права, одразу поїхала. Бо вміла

Практичний іспит – це 2 кілометри простенького маршруту. Це триває 15 хвилин. Маршрути зазделегідь відомі. Їх перед іспитом можна проїхати сто разів, розібрати, де можна робити зупинки, де ні, де які знаки і так далі.

«Отримаю права і роздуплюся потім на дорозі» – не працює.

В реальному житті ти виїжджаєш на дорогу. Ти сам в авто. Навігатор помиляється і веде не туди. Ти на складному перехресті і не розумієш знаків. В тебе 3 секунди на прийняття рішення. Навколо всі сигналять і нервуються. І це додає ще більше стресу.

Що тобі допоможе? Куплені права? Чи, вибачте, образочок на лобовому?

Ні. Допоможе прочитана книжечка тоненька. І достатня кількість годин практики з інструктором.

Не в ту секунду поїдеш, не пропустиш того, кого мав пропустити – ризик аварії. Півдня на «розборки». Зіпсоване майно. І, не дай Бог, здоров’я.

Чи як допоможуть куплені права, якщо заглохнеш «під гірку» на Високому Замку?

Я теж дуже хвилювалася перед іспитом. Але коли я його пережила і почала їздити сама – то він реально халява у порівнянні з реальними умовами.

Будь ласка, попросіть у мене хабар

Я чекала на це з особливим трепетом. Чекала, щоб мене на іспиті принижували, емоційно пресували, натякали на гроші.

Я б задоволенням принесла ці 100 доларів. Попередивши про це заздалегідь поліцію і медіа.

Але ні. Ніхто в мене грошей не просив. Не принижував. Не пресував.

Теорія складається на комп’ютері. З першого разу я не склала, бо недотренувала кілька тем. Зате з другого – без жодних помилок.

Практику також першого разу я завалила. Не заїхала двічі заднім ходом в «гараж». Знаєте чому? Бо я недотренувала. І що я зробила?

Крім занять з інструктором – всі вправи я тренувала сама. «Фішки» добре заміняють пластикові горщики для квітів. В'їхати в горщик – все ж легше, ніж на сусідньоприпарковані порше

Поїхала в село, взяла 4 порожні білі горщики для квітів, заїхала в глухе місце і тренувала заїзд заднім ходом. Паралельне паркування і змійку з тими ж горщиками. Рушання під гірку – теж на гірках в селі.

Зчепленням пахло дуже сильно Око чоловіка сильно сіпалося.

І прийшла на другу здачу.

Інспектор з таким захватом дивився, як я майстерно паркуюся в міліметрі від бар’єра, але не торкаючись його і навіть, здавалося, переживав за мене більше, ніж я сама

Іспит я складала у суботу, місто було напівпорожнє і теж без жодної помилки я проїхала маршрут.

На випадок якоїсь несправедливості у авто був відеореєстратор. І я, знаючи добре правила, готова була відстоювати і сперечатися. У випадку несправедливості – для мене взагалі не проблема написати заяву керівнику Сервісному центру, чи ще десь вище, щоб це довести. Маю друзів, які доводили так своє.

Через 30 хвилин мені видали водійське посвідчення.

Я пересадила чоловіка у пасажирське крісло, доньку в автокрісло, пристебнулися ременями і я повезла їх додому.

Впевнено і спокійно.

P.S. З сталевими я*цями друзі загнули трохи. Мізків буде достатньо