Як нам не знищити місто хаотичною забудовою?

Львів живе з своєї історії. Завдяки тому, що збудували задовго до нас, ми стали культурним і туристичним центром. Чи маємо ми право змінювати стару частину міста настільки, щоб втрачати свою історію? Місто – це сучасна й динамічна екосистема, воно змінюється, як і змінюються люди, які його творять. Кожна епоха, кожен етап нашого розвитку, кожне покоління творить місто і привносить щось нове Львову повезло, що місто практично не зазнало руйнувань під час двох світових війн і зберегло свою унікальну архітектуру центральної частини, а новобудови і промисловість здебільшого виникали як розширення міста. Нарешті нам пора задуматися, що ми залишаємо за собою.

Сфера будівництва розвивається дуже швидко, у неї вкладається багато інвестицій, які, у свою чергу, дають швидкий прибуток. Ми не можемо заперечити факту, що будувати потрібно. Але я вже п’ять років постійно змушую міську раду працювати прозоро, щоб ми могли зрозуміти як і що будується, наскільки це будівництво відповідає потребам і запитам львів’ян, дозволяє їм жити комфортно й безпечно. Ми добилися того, щоб засідання містобудівної ради і виконкому транслювалися онлайн. Тепер ми все бачимо. Якщо реформи інших сфер стосуються виключно системи управління, то тут я можу сказати цілком впевнено: потрібно міняти людей, які приймають рішення. Ці люди – це депутатська більшість і міський голова.

З 2015-го року у Львові усі детальні плани територій та містобудівні умови видає виконком. Це колективна відповідальність, а отже – важко знайти винуватих. Згідно Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» такі дозволи має видавати уповноважений орган. У нас це Управління архітектури і урбаністики. Саме введення відповідальності виконкому, а інколи – переведення «стрілок» на депутатську більшість і призвело до ситуації колективної безвідповідальності. Увесь абсурд ми бачимо на прикладі вулиці Малоголосківської, коли плани забудов стали мінятися настільки швидко, наскільки забудовники хотіли там щось збудувати. Тепер у нас мікрорайон, який мав стати мало не зразковим, не має ні садочку, ні школи, ні місця для відпочинку. Загалом за цю каденцію затверджено біля 130 ДПТ з порушенням генплану міста.

Мені можуть заперечити, що генплан – це «вчорашній день», він вже старий і зміни треба вносити. Безперечно, треба, бо ми тепер будуватимемо нову Львівську об’єднану громаду. Але ці зміни мають бути обґрунтованими, орієнтовані на економічний розвиток території, а не купуватися за гроші. Нам потрібен новий генеральний план, який орієнтований на інтегрований розвиток міста. А для охорони культурної спадщини – завершити розробку історико-архітектурного опорного плану та розробити план зонування Галицького району. Це речі, які вимагають не стільки коштів, скільки відповідальності. І головне – усе це треба буде виконувати. А щоб це виконувати – багатьом треба зменшити свої апетити і подумати про те, що про вас напишуть майбутніх підручниках з історії.

Важливо, що повністю переформатувати підхід до забудови міста не зможуть люди у владі, які десятками років зберігали статус-кво, і є залежні від бізнес інтересів своїх партнерів. Тому це зможуть зробити лише незангажовані нові сміливі люди, які очолять місто!