Як не втратити політичний зір?

Намагаючись правильно розуміти соціально-політичну реальність, ми робимо чимало помилок і, судячи з усього, з двох основних причин. По-перше, тому що ми люди,тож нам властиво помилятися. По-друге, ми не завжди хочемо визнавати ці помилки, а отже, можемо повторити їх у майбутньому.

У роботі «Політична психологія» авторства Володимира Козлова, Віктора Новікова і Євгена Грішина помилкам сприйняття політичної реальності присвячено останній пункт книги. Це досить символічно, оскільки дуже часто політичні проблеми починаються саме через ці помилки та призводять до них у підсумку. Недарма у згаданій роботі автори цитують американського політолога Роберта Джервіса, який зі заглибленням у психологію та історію дипломатії починав усвідомлювати, наскільки розбіжності та помилки сприйняття впливають на міжнародну політику. «Держави, як і люди, – зазначав Джервіс, – справді живуть у різних світах, абсолютно по-різному сприймаючи ситуацію. Вони часто взаємодіють одна з одною, недооцінюючи погляди та світогляд країн, з якими мають справу. Природно, що ці непорозуміння не завжди провокують або підтримують конфлікти. Буває так, що країни певний час мають добрі відносини лише тому, що не зовсім розуміють одна одну. Взаємодія держав відбувається у вельми туманному просторі, а політики та дипломати цього часто не усвідомлюють».

У цій статті ми розглянемо кілька типових проблем сприйняття політичної реальності на актуальних українських прикладах. І спробуємо зрозуміти, як нам не погіршувати надалі свій політичний зір.

Недооцінка зовнішніх чинників

Ця помилка полягає в переоцінці ролі особистісних рис людини та недооцінці зовнішніх чинників, які можуть суттєво впливати на поведінку особистості в окремих ситуаціях («це він поганий, а не життя таке»). При цьому свою власну поведінку ми часто пояснюємо, посилаючись на зовнішні обставини («це не я поганий, а життя таке»).

Наприклад, тема радянської історії та УПА, про історичну роль якої ми знову жваво згадували у зв'язку з 70-річчям Волинської трагедії. На Південному Сході України залишаються проблеми з недооцінкою зовнішніх історичних обставин, які вплинули на загальний курс українських повстанців. Іі це, як правило, нерозривно пов'язано з приписуванням негативних особистісних характеристик членам УПА, а також тим, хто позитивно оцінює її історичну роль. Водночас у західних і центральних регіонах країни, зокрема у столиці, час до часу люблять акцентувати увагу та звинувачувати Донбас за політичну «обмеженість» його менталітету. При цьому недооцінюються все ті ж зовнішні об’єктивні реалії, історичні чинники. Однак, як правило, такі звинувачення лунають з боку людей, котрі насправді малознайомі з Донбасом і його мешканцями.

Ефект помилкового консенсусу

Нам властиво розглядати свої погляди, переконання та поведінку як типові для оточення. Якщо ми вважаємо, що інші люди поділяють наші думки та переконання, це зміцнює нашу впевненість у тому, що ці думки та переконання є типовими (правильними). А коли наш «помилковий консенсус» не підтверджується, ми часто вважаємо тих, хто висловлює незгоду з нашою позицією, в чомусь неповноцінними, відсталими або «проплаченими».

Наприклад, сьогодні серед української ліберальної громадськості дедалі частіше зустрічається західний тренд неповаги до християнського неприйняттю таких явищ, як аборти, гомосексуалізм, евтаназія тощо. Оскільки слідування за нормами ліберально-гуманістичної доктрини нині в світі вважається ознакою прогресивності, шляхом до успіху, іншими словами – політичною модою, то християнський погляд на цілу низку соціальних проблем вже виступає як такий, що відхиляється від «норми». Тому християни, які мирно без агресії відстоюють свої погляди, все одно часто стають в очах ліберальної публіки «войовничими консерваторами», «гомофобами», «релігійними фундаменталістами» і т.д.

Переоцінка ролі і статусу

Часом ми переоцінюємо значення особистісних ролей і мотивацій, не враховуючи рольової позиції та соціального статусу особистості. Що вище становище людини в суспільстві або в окремій структурі, то професійнішою і розумнішою вона нам видається (як мінімум, на перший погляд). У політичному житті цей механізм включається при приписуванні причин в таких ситуаціях, як «лідер – послідовники», «центральний апарат – регіональне відділення партії» і т.д.

Як показує українська практика, цей механізм може включатися і в такій ситуації, як «сильніший геополітичний суб'єкт – слабкіший геополітичний суб'єкт». У цьому випадку не обійтися без прикладу із серії «Україна між Європою та Росією, між ЄС і МС». У нас в одних суспільно-політичних колах тільки й робиться, що переоцінюється «істинність» всього, що йде з Єврозони, а в інших – всього, що йде з Росії. Паралельна ж площина крайнощів виглядає відповідним чином: «все, що йде з Європи/Росії, – це зло».

Ілюзорна кореляція

Це схильність бачити взаємозв'язки там, де їх насправді немає. Автори згаданої роботи «Політична психологія» подають приклад, який є достатньо актуальним і в сьогоднішніх українських реаліях: про те, що в США склався стереотип росіян як «unsmiling nation» (нація, яка не усміхається). Оскільки росіяни, за логікою стереотипу, не люблять усміхатися, вони сприймаються як похмурі, агресивні від природи люди, з якими треба триматися насторожі. Аналогічно – у поширеному в Росії стереотипному сприйнятті американців: культурна установка американця – завжди показувати «я в порядку» сприймається як лукавість і брехливість натури.

Помилкові паралелі та спрощення

Доволі часто ми з'єднуємо які-небудь дві особистісні риси та робимо висновок, що вони обов'язково пов’язані одна з іншою. Особливо це стосується тих випадків, коли ми проводимо взаємозв'язок між зовнішньою рисою чи соціальною ознакою людини та її конкретною психологічною властивістю («всі чоловіки невисокого зросту – властолюбні», «всі євреї – хитрі»). А ще ми часто любимо легковажно спрощувати те, що набагато складніше, ніж нам здається.

Щодо кореляцій між соціальною ознакою та психологічною властивістю, відразу згадуємо, як часто на вітчизняних інтернет-форумах «донецьких» за допомогою коригування першої частини слова перетворюють на носіїв відомого генетичного захворювання. З приводу ж помилкових спрощень і реальної складності проблем варто сказати про ситуації, коли учасники дискусій про геополітичний вибір України зводять всю розмову до потенційних економічних вигод від вступу в той чи інший союз, відсуваючи на другий план більш фундаментальні питання, зокрема моральні стандарти життя та демографічні перспективи.

Висновок: лінь та інертність

Що ж, список помилок сприйняття політреальності можна продовжувати далі, українських прикладів вистачить з головою. Але деякі з основних позицій ми все ж таки позначили і, відштовхуючись від них, потрібно констатувати таке: багато політико-психологічних помилок народжуються через нашу розумову лінь або інертність. Утім сучасні інформаційні перевантаження часом природним чином вбивають у нас бажання сприймати політичне життя вдумливо, уважно та комплексно. У результаті ж з голови може викидатися все, що пов'язано з політикою, або ж ми починаємо судити про цілісні механізми по деталях і ставити частини вище за ціле.