Який пам'ятник потрібен Львову до 100-річчя польсько-української війни
IQ

Який пам'ятник потрібен Львову до 100-річчя польсько-української війни

Львів’янам варто продемонструвати, що вони не мають комплексу меншовартості

Климентій Федевич, 26 лютого292014

23 лютого 2018 року виконавчий комітет Львівської міської ради ухвалив рішення «Про оголошення та проведення конкурсу з розробки проекту мистецько-архітектурної скульптурної композиції українським бійцям Листопадового Чину, яка буде встановлена на вул. Городоцькій, 40». Пам'ятник буде розташований поруч з будівлею колишніх казарм герцога Фердинанда, які під натиском польських атак утримували українські Січові Стрільці в листопаді 1918 року.

Як заявив заступник міського голови Львова з питань розвитку Андрій Москаленко це рішення є «стратегічно важливим для Львова». Замовником і організатором проведення конкурсу з розробки «мистецько-архітектурної скульптурної композиції українським бійцям Листопадового Чину» призначено Управління архітектури та урбаністики департаменту міського будівництва.

Створення пам'ятника на честь подій листопада 1918 року цілком слушна й важлива для Львова ідея, але є абсолютно незрозумілим питання: як і хто визначатиме концепцію пам'ятника, а також яку ідею цей пам'ятник нестиме мешканцям Львова, України та гостям країни? Чи були проведені консультації з істориками і громадські слухання щодо концепції пам'ятника? Чи були також проведені консультації з виразниками громадської думки як української, так і польської частини львів’ян? Можна, звичайно, очікувати, що Управління архітектури та урбаністики – фахівці в будівництві, архітектурі та плануванні міського простору, але навряд чи в його штаті є професійні історики, мистецтвознавці та соціологи, котрі можуть дати професійне завдання скульпторам і оцінити їхні пропозиції.

Перш за все пропоную читачам ZAXID.NET і мешканцям Львова замислитися, чи варто будувати пам'ятник тільки Січовим Стрільцям, котрі загинули на цьому місці? Можливо ідея пам'ятника повинна також враховувати пам'ять їхніх супротивників з польського боку? А чи не варто розглянути можливість спорудження пам'ятника в пам'ять обопільного геройства і трагедії конфлікту львів'ян та галичан, котрі почали боротися між собою за українську і польську ідеї? Одні й другі були повноправними жителями Галичини, багато хто з них були мешканцями одного і того ж міста, частиною одного галицького соціуму і всі, принаймні в умовах розпаду Австро-Угорщини, мали повне моральне обґрунтування, аби відстоювати свої національні права і воювати за них. Також треба пам'ятати, що в Українській галицькій армії служили не тільки українці, але також і поляки. При цьому частина з них була добровольцями з громад польських селян. І в той же час, в польській армії також служили етнічні українці.

Якщо ж пам'ятник буде споруджено тільки українським бійцям, то чи означає це, що міська влада повинна й зобов'язана в іншому місці спорудити пам'ятник польським бійцям за Львів? Адже міська влада Львова має рівні зобов'язання перед містянами незалежно від їхньої етнічної приналежності й позиції їхніх предків в 1918 році.

Слід пам'ятати, що сучасна Україна не є країною тільки для етнічних українців. Національність не вказується в паспортах України, і українцями є всі громадяни країни незалежно від свого етнічного походження. При цьому юридично сучасна українська держава також не є правонаступницею Західно-Української Народної Республіки. Українцями і громадянами України є нащадки жителів Східної Галичини, української та польської національностей, частина яких взяла участь в польсько-українських бойових діях як на українському, так і на польському боці. У Львові все ще проживає значна кількість містян польської національності чи польського етнічного походження. І вони мають усі підстави для поваги міською владою своєї історичної пам'яті й пам'яті своїх предків.

Спорудження пам'ятника в пам'ять учасників польсько-українського конфлікту за Львів з обох боків також повністю відповідало б традиції шанування пам'яті минулих конфліктів в Західній Європі. Владі й львів’янам, можливо, варто взяти приклад з Франції і Німеччини та їхньої політики пам'яті про мільйони загиблих у війні, яка закінчилася 100 років тому, теж 1918 року. Бо варто зазначити, що в історичній пам'яті Німеччини і Франції Перша світова війна не закінчилася в 1918 році, вона навіть не закінчилася ще в 1990-і роки. Вона закінчилася щойно в 2000-і, коли на місці масового героїзму французьких і німецьких солдатів в форті Дуамон під Верденом став розвиватися не тільки французький прапор в пам'ять про десятки тисяч французів, полеглих в цьому місці. Війна пам'ятей закінчилася, коли над фортом разом з прапором Франції став розвиватися прапор Євросоюзу і прапор ФРН як знак пам'яті про вісім десятків тисяч французів і німців загиблих на цьому місці за свою країну і як доказ, що Франція, Німеччина і нащадки полеглих врахували уроки минулого і примирили пам'ять про своїх загиблих громадян і предків.

Спорудження пам'ятника, який би закликав до пам'яті обох супротивників і жертв з обох боків, також могло б стати символом, що Львів і українська влада міста не мають комплексу меншовартості, не намагаються «довести свою перемогу» через 100 років, не вважають, що все ще ведуть війну з поляками за Львів і не бояться відкрито говорити про минуле. Тільки сильні й впевнені в собі народи й держави публічно та відкрито висловлюють повагу не тільки героям і жертвам зі свого боку, а також пам'яті героїзму і жертвам тих, кого вони вважають своїм противником. Тож через демонстрування поваги до пам'яті про обопільних героїв і жертв вони перш за все прищеплюють принципи гуманності й відповідальності членам своєї спільноти. А якщо вдається, й інша сторона цього варта або перебуває на достатньому рівні розвитку, то така політика допомагає налагодити мости взаєморозуміння з державою і нацією, інтереси яких захищали солдати і офіцери «ворожих сил».

І також слід пам'ятати, що багато сільських громад Галичини вже понад сто років зберігають на своїй території пам'ятники загиблим в 1-й Світовій війні, на яких написано, що вони споруджені на честь полеглих в Галичині солдатів і офіцерів, котрі боролися й загинули смертю хоробрих кожен за свою країну. Саме ця знана з часів Австро-Угорщини традиція пам'яті героїв і жертв минулого є національною традицією українців Галичини, котрі зберегли і захистили український характер своєї країни попри війни і окупації.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук