Юрій Бобало: Діти вступають не туди, куди хочуть, а туди, куди їх візьмуть

- Я знаю, що Дмитро Табачник до всіх провідних вишів України ставиться абсолютно однаково. Немає у нього улюбленців, яких він би підтримував. У нього – рівномірне ставлення до всіх. Я не відчуваю дискомфорту у своїх відносинах з Міністерством.

В інтерв’ю ZAXID.NET ректор Національного університету «Львівська політехніка» Юрій Бобало розповів не лише про освітні проблеми – рівень підготовки абітурієнтів, скорочення державного замовлення, застарілість технічної бази університету, але й відповів на запитання про лобіювання інтересів університету у Львівській обласній раді, про використання актового залу вишу у політичних зібрання різних партій і про те, як працюється одному з двох основних львівських вишів із міністром освіти Дмитром Табачником.

- Львівська Політехніка – передусім технічний виш. Однак у вас є такі напрями, як судова експертиза, журналістика, психологія… Як ваші випускники можуть конкурувати з випускниками інших вишів, більш профільних у цьому плані?

- Справді, за останніх 20 років у Львівській Політехніці з’явилися спеціальності, які не мають стосунку до технічних наук. Право, журналістика, соціологія і ряд інших суто гуманітарних дисциплін. Але є одне «але». Те ж право чи журналістика, чи соціологія у нас відрізняються від тієї соціології чи права, що викладають в ЛНУ ім. І. Франка. Ми зорієнтовані на ті питання, які мають стосунок до техніки.

Журналісту-випускнику Львівської Політехніки ми на перших курсах даємо загальну технічну підготовку і, починаючи з третього курсу, даємо теоретичну підготовку журналіста. Тому, маючи таку підготовку, він може вільно розумітися в технічних проблемах, які висвітлює, і робити це фахово.

- В освітянському середовищі говорять про те, що Львівській Політехніці достатньо легко надають акредитації на нові спеціальності, тоді як ЛНУ близько половини спеціальностей у міністерстві не акредитують…

- Всі спеціальності, які хотів акредитувати Львівський національний університет ім. І. Франка, акредитовані. Це я вам кажу як член державної акредитаційної комісії. Це – розмови.

- Однак серед інших розмов є і те, що Політехніці легко акредитують нові спеціальності при тому, що кадровий потенціал університету не найкращий – у плані забезпечення викладачами.

- Якщо ви маєте на увазі такі спеціальності, як право і журналістика, то я можу вам гарантувати, що у нас кадровий потенціал не гірший, ніж в ЛНУ. В нашому Інституті права і психології працює 12 докторів наук. Я не знаю, скільки є в університеті ім. І. Франка, але впевнений, що не більше.

- А практична психологія?

- У нас немає практичної психології як такої. В нас психологія була роками. Коли Інститут ім. В. Чорновола приєднався до Львівської Політехніки, ми факультет, який там був, назвали інститутом. Це – продовження того, що було в Інституті ім. В. Чорновола. Ми не відкривали інституту права, ми отримали «спадок».

- Щодо квот державного замовлення: для Львівської Політехніки їх збільшують, а для ЛНУ – зменшують…

- Нам зменшили державне замовлення і на право, і на журналістику, і на економічні спеціальності… Не треба протиставляти два університети. Це – два найбільші університети Західної України, ми завжди дружимо і підтримуємо одне одного. А ви хочете протиставити. Це протиставлення береться з розмов, елементарних, банальних кухонних розмов!

- Як ви вважаєте, зменшення квот на економічні спеціальності є виправданим?

- Звичайно, що так – і на право, і на економіку. Ми абсолютно спокійно до цього ставимося, тому що знаємо: вже в Україні є наповнення спеціалістами-економістами та спеціалістами-юристами. Але як переконати батьків абітурієнтів, щоб вони не подавалися на економіку чи право, а на технічні спеціальності?

1 липня починається вступна кампанія. Прийдіть і подивіться: батько, мати, бабуся, сусід – і один вступник… Зараз біда в чому? Коли ви йшли, ви знали, куди йдете. Зараз вступник має право подавати документи в п’ять вишів, і в кожному виші – на три напрями. У нас був випадок, коли дівчину зарахували в Інститут будівництва; коли її вже зарахували наказом, вона прийшла і забрала документи. Як ви думаєте, куди вона їх здала? В Медуніверситет.

Ось – профорієнтація. Зараз такого поняття немає. Більшість дітей вступає не туди, куди хоче, а туди, куди їх візьмуть.

- Повертаючись до питання про протиставлення Політехніки і ЛНУ. Воно виникає, тому що ЛНУ ім. І. Франка вважається «незручною» чи «недружньою» до Міністерства освіти структурою. Водночас Львівська Політехніка, наскільки можна зрозуміти, знаходить з Міністерством порозуміння. Коли ми брали інтерв’ю в Дмитра Табачника 2011 року, він дуже схвально відгукувався про вас і дуже критично – про Івана Вакарчука. Тобто це протиставлення існує десь в політичній площині.

- Політичної площини тут ніякої немає. Якщо ви стежите за політичними процесами, які відбуваються в ЛНУ і Політехніці, то я не хочу сказати, що Університет ім. І. Франка відрізняється чимось таким, що є протиставлення Міністерству освіти. Я, наприклад, не відчув, щоб після того, як Іван Олександрович став ректором, він виявляв якесь протистояння до Міністерства освіти. Ви можете назвати хоч один захід такий?

Щодо Міністерства: я знаю, що Дмитро Володимирович до всіх провідних вишів України ставиться абсолютно однаково. Немає у нього улюбленців, яких він би підтримував. У нього – рівномірне ставлення до всіх. І я впевнений, що Іван Олександрович як ректор ЛНУ ім. І. Франка абсолютно нормально побудував відносини з Міністерством, а Міністерство – з ним. Тим більше, що він був довгий час міністром, а міністра завжди поважають – чи він є, чи вже пішов з цієї посади. Я знаю в Міністерстві людей, які поважають Івана Олександровича, і жодних проблем у відносинах з ним немає.

- Чи складно взагалі одному з найбільших вишів Західної України домовлятися з Міністерством, очолюваним людиною, яку тут прийнято вважати українофобом?

- Абсолютно нормально. Я знаю дуже багатьох ректорів вишів – і харківських, і київських, і донецьких, і одеських, і полтавських, і запорізьких. І я жодного разу  не чув, щоб вони виявляли якесь незадоволення. Це – чисто приватні розмови, тож вони могли і сказати, але вони нормально все сприймають, що робиться з боку Міністерства.

Мені важко сказати. Я не відчуваю дискомфорту у відносинах з Міністерством. У кожного є проблеми. Я йду до Міністерства, якісь проблеми вирішую, якісь – ні. Фінансові проблеми вирішуються дуже важко, тому що грошей, ви знаєте, немає. Не може Міністерство давати Львівській Політехніці більше, ніж іншим. Це дуже легко перевірити.

- Зараз є нова редакція законопроекту про вищу освіту. Якщо ми правильно пам’ятаємо, ви були прибічником того, щоб не було обмежень щодо віку і каденцій ректора… Загалом цікаво почути ваші думки з приводу цього законопроекту.

- Щодо віку: в мене ніколи не було переконання, що ректором можна бути безмежну кількість років.

Щодо законопроекту: знаю, що у Верховній Раді є законопроект про внесення змін до старого закону про вищу освіту, який передбачає збільшення фінансової, організаційної і методичної автономії вишів.

Мені здається, що довкола нового закону є дуже багато політики. Є три законопроекти. У кожному є щось хороше. Радше за все, треба взяти фахівців, посадити їх за стіл… Знаєте, в 1990-х роках, коли розробляли нормативну базу освіти незалежної України, була традиція збирати професіоналів на тиждень, щоб вони напрацьовували закон. Зараз потрібно піти тим же шляхом. Треба розробити такий закон, який би всіх задовольняв.

Проблема в тому, що серед студентів також є різні товариства. Одні підтримують Міністерство, інші – комітет Верховної Ради, ще хтось – законопроект Згуровського. Тож це – дуже складне питання, в якому є дуже багато політики. Політичні сили використовують це як прийом завоювання електоральних симпатій.

Поміж іншим, пам’ятаєте епопею з незалежним оцінюванням знань? Ще уряд Януковича мав рішення про проведення ЗНО. Тоді опозиція була категорично проти. Змінилася система – і вже опозиція була за, а нова опозиція – проти. Тобто стояло питання, яка влада прийме ЗНО. Для чого? Знову ж-таки, щоб бали заробити. Те ж саме зараз робиться з законом про вищу освіту. Тобто про вищу освіту не думають, а думають про те, хто прийме цей закон.

- Якщо вже говорити про політику, то свого часу у вас була прем’єр Тимошенко. Потім у вас був президент Янукович, проводив Раду регіонів. Крім того, Львівська Політехніка відома тим, що тут донедавна викладали радикальні «свободівці» Ірина Фаріон і Юрій Михальчишин. Як вам вдається знаходити спільну мову з такими різними політиками?

- По-перше, Фаріон і Михальчишин працювали у Львівській Політехніці. Які можуть бути відносини між ректором і працівниками? Нормальні. Я ніколи не цікавлюся політичними поглядами чи Ірини Дмитрівни, чи Юрка Михальчишина. Я сказав: «Ваші політичні погляди – це ваші політичні погляди». Оскільки виш – це структура, вільна від політичних партій і симпатій, то тут в нас все було нормально. Ірина Дмитрівна проводила в нас дуже багато заходів і ще проводить. Тут питань немає.

Щодо Тимошенко, Партії регіонів й іншої сторони, то ми прийняли на вченій раді рішення: коли йдуть вибори, ми віддаємо актовий зал першого навчального корпусу, який вміщає 1200 осіб, всім політичним силам. У нас проводили зустрічі і Шевченко, і Королевська, і УДАР, і Яценюк. Ми тут проблем не робили…

- А чи потрібно це робити взагалі: віддавати актовий зал вишу для політичної агітації?

- Я думав над цим, потрібно чи ні… З іншого боку, якщо взагалі не дозволяти проводити, то може виникнути питання – чому? Ви б, напевне, це запитали…

- Тому що виш – це позаполітична структура.

- Тут є цікавий нюанс – ми надаємо приміщення в оренду.

- Так за смішні ж гроші.

- Ні. Чому за смішні гроші?

- Коли була Королевська, то ми до вас дзвонили. Там була невеличка цифра.

- Це – за годину. Невеличка, але все одно. Ну як віддавати приміщення безоплатно? Не беремо в цьому участі, не збираємо студентів, викладачів, жителів міста. Вони це роблять самі. Ми даємо приміщення для проведення заходу.

Важко сказати… Можливо, в наступні роки, якщо будуть такі запити, ми вирішимо нікому не давати. Чи це буде правильно? Радше за все, так. Тому що стільки політичних партій…

- Водночас свої зустрічі у Політехніці проводить голова ЛОДА, і знову ж таки до нього можна вжити «провладний»…

- Знаєте, у мене в кабінеті висить портрет президента. Людей треба виховувати в законослухняності. Є президент. Чому в інших країнах, як президента не обирали б, незважаючи на симпатії тих чи інших людей, президент є президент? Чому ми одного президента носимо на руках, а до іншого президента… Чому навіть не можемо повісити його портрет на стіні? Це ж Президент України. Якщо ми його не будемо поважати, його ніхто не поважатиме. Можливо, це суперечить вашим поглядам, але ж я правий.  

- Якщо повертатися до Ірини Фаріон, то були випадки, коли Львівська обласна рада приймала певні рішення за її пропозиціями. До прикладу, восени минулого року облрада виділила Львівській політехніці кошти на видання технічних термінологічних словників. Тоді депутати багато говорили, що працівниця вишу лобіює інтереси університету.

- Політехніка – це єдиний виш, де є термінологічний комітет, що публікує рецензії на всі термінологічні словники, які видають в Україні. Там працюють фахівці, які оцінюють якість словників, проводять різноманітні конференції. Тому тут нічого дивного немає,що вона пропонувала… Я не стежу за її діяльністю в обласній раді, але якщо Ірина Фаріон пропонувала підтримати фінансування того чи іншого термінологічного словника, то, мабуть, керувалася тим, що у Львівській політехніці є термінологічний комітет. 

- Можна сказати, що після обрання до Верховної Ради Ірина Фаріон фактично призначила свого наступника Йосипа Ситника, який також є доцентом Львівської політехніки. Складається враження,що за Політехнікою є зарезервоване місце у Львівській обласній раді…

- Знаєте, мені приємно, що Львівська політехніка має зарезервоване місце у виборному органі.  

- Чи зверталися і чи звертаєтеся ви до Ірини Фаріон чи до Йосипа Ситника, щоб якимось чином захищати інтереси Львівської політехніки в обласній раді?

- Жодного разу не звертався і хочу вам сказати, що Львівська політехніка не має таких проблем, які б вирішувала Львівська обласна рада. І жоден вищий навчальний заклад не має таких проблем, які б вирішила обласна рада, бо вони нічого не можуть вирішувати серйозно.

- У головному корпусі висить таблиця із переліком почесних докторів Політехніки. Зокрема, привертають увагу імена Володимира Литвина та Юрія Єханурова. За що Литвин і Єхануров отримали Honoriscausa?

- Ми такий статус даємо людям, які зробили вклад у розвиток країни, освіти, науки. Але, щоб розповісти детальніше, треба підняти матеріали вченої ради, на яких їм надали ці звання. Коли надавали  HonoriscausaЛитвину і Єханурову, я був заступником проректора з наукової роботи. 

- Торік Політехніка увійшла до десятки найкращих вишів за версією роботодавців. Однак студенти говорять про те, що їх змушують проносити довідку про те, що їх візьмуть на роботу в якусь організацію після завершення навчання.

- Є така процедура, що кожен випускник бакалаврату, який хоче вступити на магістратуру, повинен принести не довідку… Підписується тристороння угода між університетом, студентом і підприємством, установою чи організацією. Така умова є.

Є постанова Кабінету міністрів 1990-х років, коли в Україні практично всі підприємства були державними. Зараз державних підприємств є 2%. Але вона діє, її треба виконувати – хоч у Львові майже немає державних підприємств, лише школи, інститути і так далі.

- Але студенти кажуть, що їх навіть не допускають до захисту без такого документа.

- Не може такого бути. Приведіть мені такого студента. Ми допускаємо всіх, незалежно від того, чи є така тристороння угода, чи немає. Всі ж розуміють, що це – фікція. Якщо державних підприємств немає, а з приватних підприємств не дозволяють приносити такі угоди.

- Мова йде і про довідки з приватних підприємств. Мовляв, «принесіть нам довідку, що ви підете на роботу туди і туди».

- Ми приймаємо такі тристоронні угоди від всіх. В нас проблем немає.

- 27 червня абітурієнти складали останнє ЗНО. На вашу думку, чи потрібно сьогодні змінювати систему вступу до вищих навчальних закладів?

- Коли впроваджували ЗНО, не врахували ризиків, які можуть бути у середній та вищій школах. По-перше, після введення ЗНО учні 10-11 класів перестали ходити в школу, а пішли до репетиторів. По-друге, абітурієнт не знає, чого хоче. Він хоче вступити до  вишу, і йому все одно, в який саме. Це неправильно. Зараз серед вступників дуже мало є таких, які можуть сказати: я хочу вступити туди. По-третє, рівень знань випускників школи. Вони знають українську мову і математику, а інші дисципліни… Та й репетитори не навчають, а «натаскують» їх.

Рівень середньої школи знизився настільки, що потрібно приймати рішення, які б виправили ситуацію. На мою думку, необхідний новий підхід до ЗНО і випускних іспитів. Я пропонував ліквідувати випускні іспити, а складати ЗНО з 6-7 дисциплін, які підтверджують рівень середньої освіти, а потім результати вносити в атестат. Учні не зможуть зі стількох предметів ходити до репетитора, а середній бал атестата залежить від багатьох дисциплін, і вплив викладача зведений до мінімуму.

Львівська політехніка два роки тому вперше в Україні провела вступний контроль. Студентів першого курсу протестували з англійської тих напрямів, де не здавали сертифікатів з англійської. Із двох тисяч студентів «відмінно» отримали лише 55, а трійки і четвірки були у 350, 85% отримали двійки. Оце рівень підготовки абітурієнтів. Минулого року зробили тестування з математики, хімії і фізики. І з цих фундаментальних дисциплін 20-30% студентів отримали двійки.

- Чи багато науково-дослідних лабораторій виокремилися в окремі господарчі одиниці, тобто стали приватними?

- Був час на початку 1990-х років, коли у Львівській політехніці був бізнес-інкубатор. Тоді у Політехніці було багато науковців, які, маючи серйозні наукові розробки, створювали малі підприємства. Тоді при університеті було близько 15 таких підприємств. Останнє мале підприємство, яке вже не діяло років п’ять, але було зареєстроване, закрили після того, як отримали від органів влади листа з проханням подати звітність або закрити. Зараз немає таких структур, які були б юридичною особою і займалися комерційною діяльністю.

- А загалом, яка ситуація із забезпеченням науково-технічною базою? Адже зараз говорять про те, що виші необхідно перетворювати в повноцінні науково-дослідні центри…

- Львівська політехніка першою в Україні отримала статус дослідницького університету, і це було зроблено при Тимошенко. Зараз ми співпрацюємо з українськими та закордонними компаніями. В нас є близько 50 науково-дослідних лабораторій, які активно працюють. Торік виконали робіт на 12 млн грн. Цього року хочемо збільшити цю цифру.

Хронічна хвороба усіх вишів – застаріле обладнання. І тільки завдяки тому, що науковці Львівської політехніки виїжджають за кордон, вони мають можливість проводити дослідження на сучасній техніці, отримувати результати і публікуватися у дуже серйозних виданнях. Це той шлях, яким треба йти, допоки виші не матимуть сучасної науково-технічної бази. А щоб забезпечити всі інститути (підрозділи Політехніки, - ред.) науково-дослідницькою на навчальною базою, потрібно мільйонів сто…

- І останнє питання: Андрій Слюсарчук, відомий також як «доктор Пі», викладав у Політехніці і представляв на вченій раді праці, які, як з’ясувало слідство, були плагіатом. І виникає питання: яким чином плагіат пройшов через вчену раду? Чи професори настільки некомпетентні, чи вони свідомо закрили очі?

- Слюсарчук працював за законними дипломами, що були підписані міністром Табачником. У Львівській політехніці він працював за сумісництвом. Водночас його основним місцем роботи була Адміністрація Президента України чи Кабмін. Його призначив президент Ющенко директором Інституту мозку. Ви пам’ятаєте, яка аура була довкола Слюсарчука. Він вів програму на радіо, виграв шаховий турнір у програми «Rybka4», тому у нас не виникало жодних сумнівів щодо його кваліфікації. 

Щодо вченої ради. Робота на Державну премію (Державна премія України в галузі освіти, – ред.) висувається кафедрою. Формується колектив, потім на кафедрі розглядають роботу і її подають на Державну премію. Після цього слухається це питання на вченій раді університету, яка і  рекомендує на подання на премію. В цьому колективі було 4 особи: професор Пасічник, професор Нікольський, Слюсарчук і молодший науковий співробітник, прізвище котрого я вже не пригадую. Кожна робота має вклад кожного учасника.

Внесок Пасічника і Нікольського був приблизно 95%, а вклад Слюсарчука і молодшого наукового співробітника – 5%.  Тому говорити, що робота не заслуговувала лише тому, що Слюсарчук мав якісь наукові праці, які були не його… Оцінюється праця в цілому. Мені до сьогодні не зрозуміло, чому основних виконавців цієї роботи – Пасічника і Нікольського, який помер після усіх цих цькувань, виключили з авторського колективу? Не зрозуміло, чому, коли готувався указ президента, в цей указ потрапило лише двоє, які внесли тільки 5%.

Довідка

Юрій Бобало – вчений у галузі радіотехніки, доктор технічних наук, професор, ректор Національного університету «Львівська політехніка» з квітня 2007 року. Народився 23 квітня 1945 року в с. Дунаїв Перемишлянського району Львівської області.

В 1973 році закінчив Львівський політехнічний інститут за спеціальністю «Радіотехніка». У 1973-1975 роках працював завідувачем навчальної лабораторії, 1975-1980 — асистентом кафедри радіотехнічних систем і пристроїв радіотехнічного факультету Львівського політехнічного інституту. У 1980-1984 роках — аспірант Московського авіаційного інституту. В 1984-1986 — молодший, старший науковий працівник галузевої науково-дослідної лабораторії радіотехнічного факультету, з 1986 року — асистент, доцент, з 2004 — професор кафедри теоретичної радіотехніки та радіовимірювань, у 1986-2002 — заступник проректора з наукової роботи, в 2002-2005 — проректор з наукової роботи, з 2005 — 1-й проректор, з 2007 року — ректор Національного університету «Львівська політехніка».

Автор понад 130 друкованих праць.