Загортання г… в папірці

IQВолодимир Єшкілєв, 15 жовтня 2012327031
Загортання г… в папірці

Одна із знаних побутових ознак селянської ментальності – тяжіння до красивих і дешевих обгорток. З побутового рівня цей становий «шіболет» легко перекочовує на рівень суспільної свідомості.

Дане правило чинне й для наших країв. У загортанні поганого нашим пейзанам немає рівних. Правдивий український рустикал здатний навіть біблійну Мерзоту Запустіння оббити блискучою блєхою, накрити рушниками та укохано обвішати паперовими квіточками. Враховуючи, що домінуюча частина нашої «еліти» перебуває під негаснучим впливом сільських та жлобських стереотипів, не варто дивуватися, що вища українська політична верства діє за тим самим принципом: «загорнути і забути».

Іноді, за інерцією та відсутністю альтернативного мислення, загортання г… у папірці перетворюється на цілий суспільний спосіб буття. З філософської точки зору Україна потроху (проте впевнено) перетворюється на… Ви правильно зрозуміли. Ви знали про це й раніше. Зрештою, хіба ви не маєте носа і вух? Хіба звідусіль не доноситься шурхіт активованих обгорток? Оте тотальне, кармічне, фатальне «шурх-шурх»?

Нещодавно, у розмові з чільним політиком Т., виникла тема  легалізації проституції.

- Нєможліво, - сказав політик, імітуючи чи то вимову Азарова чи то кривляння телевізійного пародисти. – Народ не дозволить.

- А народу хіба не пофіг?– наївно запитав я.

- Ні,- похитав потрійним підборіддям електоральний кумир. – Народу не пофіг. Тобто, насправді йому пофіг по суті. Проституція була, є і буде. Народ це розуміє. Але ж народу не пофіг легалізація. Нехай воно буде як є, але без легалізації.

- І в чому прикол?– прикинувся я нетямком.

- Наш народ хоче себе поважати так, як він звик,- пояснив політик. - Якщо гріх присутній, але він не публічний, то люди кажуть: «Ага! Вони, ті грішники, бояться нашого осуду! Це правильно. Ну й ми зробимо вигляд, що їх не бачимо». А якщо гріх публічний і ніхто нікого не боїться, значить народ не поважають. Мають народну думку в одному місці. Народ, відповідно, починає впадати у нерви.

- Помисливий «народ», -констатував я.

- Який є…- тяжко й щиро зітхнув Т. й заповзявся доїдати тунця, тушкованого у якомусь хитрому французькому соусі.

Та схема суспільної рефлексії, котру окреслив Т., безвідмовно спрацьовує у теперішньому скандалі з гомофобським законом, який погрожує прийняти наш парламент. Притомним спостерігачам зрозуміло, що закон спрямовано не проти сексуальних меншин. Закон має іншу мету.

Нашим «елітним» жлобам і широким народним масам (світогляд яких практично нічим не відрізняється від світогляду «елітних» жлобів, хіба що затятішим та агресивнішим жлобством), за великим рахунком, пофіг усі ті ЛГБТ з їхніми теоріями і практиками. Терпіли вони ЛГБТ двадцять років, потерпіли би ще. Й не таке терплять. Але мудрагелі розрахували: якщо після виборів кільком десяткам найвищих українських посадовців заборонять з’являтися у Шенгенській зоні, можна буде сказати широким народним масам: «Наших пацанів не пускає до Європи (хнюп-хнюп) тамтешня гомосятина (р-р-р-р!), яка мстить нам за прийняття закону про захист нашої цнотливої молоді (хнюп-хнюп) від гомосятини тутешньої (р-р-р-р!)!!!»

І широкі народні маси у відповідь захнюпляться й заричать. Такі в нас прості й прогнозовані народні маси.  

В практичній політології цей технологічний прийом називається «творити демона». Себто позиціонувати (нафантазувати) якогось такого страшного (бридкого, відразливого) ворога або опонента, який для народу буде більш неприйнятним, аніж далекий від святості замовник демонізації. Для народів з переважаючим селянським (архаїчним, тестаментально-рустикальним) мисленням в якості таких «демонів» гуманітарні технологи і «дискурсмонгери» зазвичай пропонують чужинців, людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією, іновірців та багатіїв. Ідеальний варіант «демона» для рустикального електорату – олігарх чужинського походження (себто зайда), нехристиянин (бусурман) плюс практикуючий «елгебетешник» (той, що на літеру «п»).

Якщо таке «синтетичне чудо» пропонувати в якості прогресивної суспільної альтернативи, то носії архаїчної свідомості проклянуть увесь той «прогрес» й щиро благословлять найдеспотичнішу та найреакційнішу владу. Головне, щоби та влада була «своя», одружена й ходила до церкви. Ну й бажано, щоби віталася. Хоча б у передвиборні місяці. Все інше можна й у папірці загорнути. Не вперше.

Подейкують, що одним із найбільш «вбивчих» аргументів проти Саакашвілі на пройдешніх парламентських виборах в Грузії були подробиці про те, скільки грошей той витрачає на чоловічу косметику. Уявляю собі вусатого кавказького рустикала, котрий, чуючи деталізацію президентського туалету, мурмоче собі під ніс:

«Вай! Краще платити хабарі поліції, аніж мати таку прогресивну (р-р-р-р!) владу!»

Отож бо й воно.

Шурх-шурх-шурх.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 31

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук