Захист Порошенком. Дія друга
IQ

Захист Порошенком. Дія друга

Чим Петро Олексійович так припав Системі до душі?

Василь Расевич, 16 липня 2015 5034 6

Те, що під час подій на Майдані існувало кілька центрів впливу на українську політику, вже ні для кого не таємниця. Тепер важливо встановити не тільки те, хто належав до цих центрів, але й те, якою метою вони керувалися, яким бачили майбутнє України і свої місце та роль в ньому? Без такого аналізу нам важко буде зрозуміти і логіку революційних подій, і фактичну непорушність Системи, особливо після кривавої революції та в умовах зовнішньої агресії проти України. Отже, як захищалася Система і завдяки кому й чому їй вдалося вистояти?

Центри впливу

Центр на чолі з чинним тоді президентом Януковичем, зрозуміло, дбав про те, щоб зберегти якнайбільше влади у своїх руках і не потрапити під повний контроль Росії або чиновників з Євросоюзу. Міркуючи таким чином, Янукович не хотів ділитися з Путіним своєю феодальною вотчиною, хоч і йшов йому на поступки. Так само він боявся повної євроінтеграції України, бо тоді рано чи пізно його клану довелося б відповідати за варварське розкрадання країни. Можливо, що одним із аргументів Росії проти євроінтеграції України і стали матеріали про масштаби корупції за часів Януковича. Мовляв, у разі непослуху ці матеріали негайно будуть передані Брюсселю.

Другим таким центром була, безумовно, Росія. Вона довго, але не бездіяльно, спостерігала за хаотичною поведінкою Віктора Януковича. Кремль до пори до часу дозволяв навіть «хитрувати» українському президентові, але в чітко визначених рамках, тобто допоки нічого не віщувало справді незалежної від Росії політики України. Спроби Януковича торгуватися і з Європою, і з Путіним Кремль сприймав як дитячі пустощі. Адже у Путіна уже існував перспективний план демонтажу української державності і зведення її, у кращому випадку, до рівня Білорусі.

Сам же Янукович під тиском дивних, бо невідомих нам аргументів постійно здавав позиції у цій грі і віддавав в управління російським «спецам» одну за другою найважливіші функції держави: Міністерство оборони, Службу безпеки, розвідку та інші важливі відомства. За таких обставин навіть найбільший тугодум мав би зрозуміти, що його держава перетворюється на звичайну бутафорію, неспроможну не тільки дати відсіч зовнішній агресії, але й просто вести більш-менш незалежну політику. Але не Віктор Янукович: захланний, жадібний і малоосвічений.

Третім центром, від якого залежала доля України, був умовний Захід. Під це окреслення підпадають дуже багато різнорідних і різновекторних сил. Це і США з їхніми інтересами та проблемами по всьому світу. І Євросоюз, принцип організації якого не дає можливості злагоджено й оперативно приймати рішення щодо важливих проблем на континенті. До цієї групи належала дивним чином і тодішня українська опозиція, яка декларувала демократичні та європейські принципи майбутнього розвитку України.

Тут відразу варто зауважити, що під час аналізу того, що сталося в Україні за останніх півтора року, важливо не піддатися на спрощену російську інтерпретацію подій, оголосивши Україну полем зіткнення двох наддержав: Росії і США. Оскільки за цією логікою Україні належала роль об’єкта міжнародної політики та визнавався б факт боротьби двох «титанів», один з яких за твердженням росіян, відверто воює з Росією, застосовуючи тактику кольорових революцій. Ця інтерпретація, роздута російськими ЗМІ, мала довший час пропагандистський ефект на сході України, в самій Росії і навіть успішно нагнітала антиамериканські настрої в Європі.

Саме тому в «західному» центрі прийняття рішень існувало не менше проблем і перешкод, ніж у двох інших. Америка, за її теперішнього демократичного керівництва, довший час не наважувалася ухвалювати кардинальних рішень щодо обмеження агресивної політики Росії. А країни Євросоюзу взагалі віддавали перевагу комерційному резону перед питаннями демократії, свободи та незалежності. Уряди європейських країн зовсім не спішили припиняти «ґешефти» з країною-агресором, не бажаючи своїм економікам ані найменших втрат.

Та й українська опозиція не була єдиною і чесною у своїх планах. До того ж, не хотіла поривати прихованих зв’язків із олігархами-годувальниками. Для більшості з них політика була бізнесом, на який радо давали гроші творці та контролери Системи – олігархи. Звідси й витікає залежність лідерів опозиції від конкретних олігархічних кланів та їхня внутрівидова боротьба за відстоювання інтересів своїх «господарів». Саме тому ні на початку Майдану, ні навіть наприкінці активної фази в опозиції не було і не могло бути єдиного плану виходу із ситуації. Звідси і недовіра до всіх політиків з боку громадянського суспільства. Поява двох майданів – студентського (громадського) і опозиційного (політичного). І використання владою суспільної недовіри до всіх без винятку політиків для того, щоб мінімалізувати протести в країні.

Та й як можна було довіряти політикам, які, будучи депутатами Верховної Ради, спокійно голосували або просто мовчали, коли правлячий режим Януковича здійснював демонтаж держави? Хіба опозиціонери не голосували за державний бюджет, за яким майже ліквідовувалися збройні сили, а натомість рясно фінансувалося МВС? Невже не видно було, що країну позбавляють сили, яка могла б захистити її у разі зовнішньої агресії, а натомість створюють усі умови для поліційної диктатури? Одним словом, вибух масових протестів у Києві застав зненацька майже всі перераховані центри впливу, які змушені були якщо не змінити свої стратегічні плани, то принаймні серйозно їх скорегувати.

Олігархічні яйця й опозиційні кошики

Уже з перших днів Майдану тільки ліниві не говорили про те, що олігархи конкретно мачають пальці на боці протестувальників. Говорили про намети Льовочкіна, Фірташа і навіть Каськіва. Було відомо, що навіть Андрій Клюєв, на якого тепер покладається ледь не вся відповідальність за звіряче побиття студентів в ніч з 29 на 30 листопада 2013 р., робив свій посильний «вклад» у справу революції. Що вже казати про спритного Ігоря Коломойського! Ходили чутки, що навіть Рінат Ахметов «підгодовував» одного з опозиційних лідерів на Майдані. Зрозуміло, що не за «дякую» тратилися олігархи, фінансуючи лояльного до них того чи іншого опозиційного лідера. Більш конкретно про таку «благочинність» від олігархів можна буде довідатися тільки з часом, коли вони почнуть давати свідчення на суді. Як це частково вже сталося із Дмитром Фірташем.

Навчені буремним кримінальним досвідом українські олігархи не звикли ставити все на одну силу. Саме тому й Дмитро Фірташ, один зі стовпів режиму Януковича та реально «смотрящій» Путіна в Україні, ще задовго до революції почав готувати для себе варіанти, як вберегти Систему на випадок загрози її існуванню. Даючи свідчення у Віденському суді, зрозуміло, надуваючи щоки щодо своєї значущості в Україні, він фактично визнав, що був причетний до фінансування партії «Удар» та медійної розкрути новоспеченого політика Віталія Кличка. Він не приховував свого впливу на опозиційний «тріумвірат» під час Майдану, знову ж таки контролюючи Віталія Кличка. Фірташ приписує собі роль миротворця не тільки у відносинах між Москвою й Києвом, але й між опозицією та Януковичем. За його словами, він бажав Україні миру і добра, а тому «подзвонив до Віталіка» і сказав зібрати Яценюка та «Свободу» Тягнибока, щоб передати їм конкретний план виходу із патової ситуації. Перед тим узгодивши план дій із самим Януковичем.

Якщо вірити Фірташу, то він підштовхнув і Януковича, і опозицію до підписання мирного меморандуму, гарантію якому мали забезпечити троє європейських міністрів закордонних справ. Як не дивно, але ця версія виглядає досить правдоподібною. Справді, меморандум було підписано, тільки розбурхані маси на Майдані вже не бажали нікого слухати. Люди не хотіли компромісів зі старим режимом, вони прагнули докорінних змін.

Рятівник Порошенко

Коли окремі «сценаристи» побачили, що ні опозиційна «трійця», ні міфічний тоді Правий сектор більше не можуть стримувати людського гніву, вони заходилися над реалізацією плану «Б», а точніше було б сказати «П» - від початкової літери теперішнього президента Порошенка. Фірташ зрозумів, що політичного авторитету Кличка не вистачить, а отже, треба негайно шукати йому заміну. Благо, що такий перевірений Системою кадр був у запасі. Ним виявився майже зовсім не засвічений на Майдані депутат Петро Порошенко.

З цього моменту починається бурхливе зростання політичної кар’єри Петра Олексійовича. Єдине, чого йому бракувало, це революційної харизми. І влада разом з олігархами підготували йому чудову нагоду «підкоригувати» революційний образ.

До владної провокації з безголовим штурмом Адміністрації президента на Банковій Петро Порошенко був сірим і невиразним політиком з минулого: один із засновників Партії регіонів, діяч часів Помаранчевої революції і «любий друзь» Ющенка, який, напевно, найбільше накаламутив тоді води, відкривши шлях регіоналам для повернення у владу і пізніше сам став міністром економіки в уряді Азарова. Події 1 грудня 2013 року на Банковій були чистісінькою провокацією, добре організованою владою Януковича. «Братство» Корчинського, тітушки з червоними пов’язками, що періодично ховаються за спиною «Беркута», і «випадковий» грейдер, який відіграв у долі Порошенка майже ту саму роль, що й броньовик у житті Леніна.

Усі добре бачили, що рух грейдера зупинив відомий музикант Сашко Положинський. Але вся слава дісталася депутатові Порошенку, який застрибнув на підніжку бульдозера і намагався витягти з нього водія. Порошенко двічі повертався на Банкову і попри те, що там панував хаос і лютувала бійня, йому нічого не сталося. Там же засвітився і його майбутній, з легкої руки Фірташа, політичний соратник – Віталій Кличко.

Але найцікавіше в цій історії те, що після цієї провокації Петро Олексійович пішов на прийом до генпрокурора Пшонки. Журналістці Соні Кошкіній він уже пізніше розповість, що пішов тоді до Пшонки, аби розповісти тому про страшну провокацію на Банковій: «Усі свідчення я особисто передав Пшонці. Зустріч була короткою. Зателефонував, сказав, що в мене є заява і особисто хочу її передати. Я прийшов до прокуратури, ми зустрілися. Я передав матеріали, все. Адекватної відповіді, на жаль, ми не отримали». Щось здається, що не почути б нам ніколи цих пояснень, якби після захоплення будинку Пшонки і Генпрокуратури не спливла інформація про цей дивний візит майбутнього президента. І ще цікаво: а де поділися ті документи, що засвідчували розмову Порошенка з Пшонкою?

Факт залишається фактом: після історії з грейдером почався новий політичний злет Петра Порошенка, який закінчився його обранням президентом України. Чому саме Порошенко виявився тим щасливцем, на якого доля вказала своїм перстом? Відповідей може бути безліч. Але знову ж таки звернімося до свідчень олігархів Фірташа і Льовочкіна у Віденському суді. І один, і другий одноголосно заявили, що 25 березня 2014 р. мали у Відні зустріч із Віталієм Кличком та Петром Порошенком. І хоча обидва відмовлялися розповісти про деталі укладеної угоди, посилаючись на її конфіденційність, все ж факт змови Порошенка з олігархами виплив на поверхню.

За словами Фірташа і Льовочкіна, на цій зустрічі було прийнято рішення замінити кандидата в президенти України Кличка кандидатурою Порошенка. Оборудка пройшла успішно. А далі  справа була вже за «правильною» інформаційною політикою дев’яти підконтрольних Фірташеві телеканалів та власного медіа ресурсу Порошенка.

Відповідь на питання, чим так припав до душі Системі Петро Олексійович, знаходимо у всій післяреволюційній історії України. Це і безпроблемна втеча всіх фігурантів режиму майже зі всім награбованим з України. Це також призначення на ключові пости в Генпрокуратуру і фактична недоторканість підозрюваних у злочинах та розкраданні. Це також включення у свій іменний список одіозних осіб з минулого для подальшого контролю над роботою Верховної Ради. До всього треба додати парламентський «резерв» Порошенка у вигляді Опозиційного блоку та інших колись регіоналівських угруповань. Подякою за підтримку можна також назвати саботаж у розслідуванні злочинів режиму Януковича і особливо збереження бандитських схем в економіці.

Якщо перерахувати всі «промахи» Порошенка, починаючи з кадрових призначень, то перед нами постане чітка картина, яка називається Система.  Саме вона визначила й обрала для свого захисту Петра Порошенка і, на жаль, не помилилася.

У багатьох викладена тут версія Революції гідності може викликати глибоке розчарування і навіть апатію. Але надія є. Цю надію дає українське громадянське суспільство, активісти якого щораз успішніше борються проти Системи. Їй не встояти, просто страждання та негаразди українців затягнуться ще на якийсь час. У цьому протистоянні добре знати, хто з нами, а хто проти нас. Але про це в наступній частині циклу.

 
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 6

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • patria7 21 липня 2015, 23:13

    Нюанси система сама по собі це один з факторів державності китайська система американська система японська система вони існують на користь власних держав українська система яро антиукраїнська та дико проросійська українські олігархи антиукраїнські за визначенням навіть гірші за олігархів зайд чи розірве це пекельне московське коло Україна питання відкрите центрів в Україні не три а два московський та вільного світу прикро що в ній відсутній український центр тому Україну прирівнюють до FS

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Yurko Notoco 19 липня 2015, 20:39

    Катрен про зрадництво

    Чую запах Чаушеску
    й бачу ту пеклельну фреску,
    де всі зрадники горять
    й більше ніц не говорять!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Василь Расевич 19 липня 2015, 18:49

    Віталію, а де можна прочитати ваше не "спростоване" тлумачення? І хто вас купляє? Чи були спроби вас купити? І для чого ви нам? :-)

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук