Зеленський, Майдан і Гідність
IQ

Зеленський, Майдан і Гідність

Російський приклад протестного голосування для України

Павло Зубʼюк, 2 квітня 3255 2
фото УНІАН

Одразу хочу застерегти прихильників сакралізації тюркського слова «Майдан»: вам ця стаття не сподобається, бо я це слово і суспільно-політичне явище не вважаю священною коровою. Також хочу застерегти фанатів Зеленського: і вам ця стаття не сподобається, бо я критично ставлюся до Зеленського і вважаю значну частину його поглядів та вчинків неприйнятними.

А тепер до суті справи. Ще з вечора 31 березня почався дружній стогін і прихильників Порошенка, і умовного «патріотичного» електорату на тему «Як перше місце на виборах могло зайняти таке антипатріотичне непорозуміння, як Зеленський?». Пояснюю на прикладі Росії. Так, Росії, країни-аґресора, яка окупувала наші території. Попри всі відмінності, наші пострадянські суспільства досі досить схожі, і з цього теж можна робити певні висновки. Я нітрохи не експерт у політології, тож ви ще маєте нагоду припинити читати цю статтю.

Як відомо, в Росії відбулися досить масові протести 2012 року. Влада злякалася. Вона зрозуміла, що суспільство вимагає змін. І що вона зробила? Перше: зміцнила армію. Друге, вторглась в Україну і «подарувала» російському народу «сакральний» подарунок – Крим. Меседж був зрозумілий: «Ви хотіли змін? Ось вам зміни: ми тепер сильні, могутні, можемо собі дозволити захистити свої інтереси! Квітне наша самобутня духовність! Встали з колін! Ніхто крім П. не зміг би привести нашу країну до таких висот! Всі, хто проти, – ворожа аґентура!».

Деякий час росіянам цього вистачало. Але потім народ почав ставити питання: «Якщо країна в нас така сильна та могутня, то чому ми живемо так хріново, а можновладці так розкішно?». І на виборах глав суб’єктів федерації склалася дивна ситуація: почали перемагати нічим не примітні представники дозволеної опозиції. У парі «єдинорос–комуніст» перемагав комуніст, у парі «єдинорос–ЛДПРівець» перемога теж не на боці представника правлячої партії. У Примор’ї кандидат від влади вимушений був вдавати із себе противника федерального центру і всю свою кампанію збудував на «захищу Примор’я від московських чиновників!».

Це я до чого. Навіть у Росії, де культура протесту значно нижча, ніж у нас, а влада значно сильніше контролює суспільство, можна спостерігати прояви незадоволення. І апеляція до патріотизму, до боротьби проти сильного і підлого ворога (для російської пропаганди таким ворогом є США) в певний момент починає «буксувати». Суспільство почувається приниженим і намагається доступними йому методами висловити протест проти дій влади. Ну, тобто в міру можливостей показати можновладцям таку фігуру з пальців, яка означає крайній ступінь зневаги.

І в нашому випадку такою фігурою став комік. Або клоун, як називають його ненависники. Не треба забувати, що Порошенко прийшов з гаслом «жити по-новому», але з часом (як і у російських «колег») вся риторика звелася до того самого: «Ви хотіли змін? Ось вам зміни: ми тепер сильні, могутні, можемо собі дозволити захистити свої інтереси! Квітне наша самобутня духовність! Встали з колін! Ніхто крім П. не зміг би привести нашу країну до таких висот! Всі, хто проти, – ворожа аґентура!».

Кажуть, що Порошенко – чудовий переговорник, вміє домовитися із західними лідерами і переконати їх надати Україні допомогу. Але чомусь зі своїм народом він вести переговори не вважав за потрібне. Банальний приклад, до якого я вже не раз звертався: акциз на уживані автомобілі з ЄС. За перші роки після Революції гідності сотні тисяч українців змогли придбати дешеві та якісні 15-18-річні автомобілі з Європи, за аналогічні кошти на внутрішньому українському ринку можна придбати хіба 25-30-річний «жигуль». І коли вчергове я приїхав у дідове село, то побачив біля платформи електрички не звичні радянські розвалюхи, а цілком пристойні «Фольксваґени» та «Ауді». Правда, на литовських номерах. Бо на той момент держава Україна взагалі не дозволяла розмитнювати автомобіль, старший за 2009 рік. Це пояснювалося екологією, а до вступу до Всесвітньої організації торгівлі – «захистом вітчизняного виробника».

Захист виробника полягав у створенні на території України замкнутого ринку уживаних авт, завдяки чому пристойне уживане авто німецького виробництва було майже в одну ціну з новим китайським чи корейським автомобілем, зібраним в Україні. Тому багато українців робили вибір на користь умовно-вітчизняного нового автомобіля. Порошенко теж мав схожий бізнес: «Богдан-моторз», але у 2012-му, задля походу в уряд Азарова, продав частину акцій своєму партнерові Свинарчуку (так-так, тому самому Свинарчуку!), але, за інформацією багатьох інтернет-видань, залишився в бізнесі через інвестиційний фонд.

І тут перенесемося в Англію перед Першою світовою. Там був такий політик – Вінстон Черчилль. У 1911 році Черчилль став першим лордом Адміралтейства. Він підштовхнув військові реформи, зокрема підтримував розвиток морської авіації, танків і перехід флоту від вугілля до нафти. Але що цікаво: перед тим, як перевести флот на нафту, Черчилль продав усі наявні в нього акції компанії Shell. Він втратив багато грошей. Він знав, що внаслідок військових замовлень ці акції суттєво виростуть в ціні. Але як політик він не міг собі дозволити, щоб хтось припустив, ніби він ухвалює державні рішення з огляду на власні бізнес-інтереси.

І знов – сучасна Україна. Власники автомобілів на європейських номерах та члени їхніх родин – це добрячий мільйон виборців. Активісти приходять під парламент і протестують проти надзвичайно високих ставок розмитнення, розроблених в основному соратницею Порошенка Южаніною. Але президентська фракція підтримує високі ставки. «І з "євробляхерами" розберемось. Я сьогодні підписав відповідний закон, і їм вже немає ніякого сенсу щось блокувати. Якщо треба не платити контрабандистам по 500 євро, то заплати у бюджет – від 500 до 1000 євро», – заявив радісний Порошенко.

І от приходить українець зі середньою зарплатнею в 300 євро на митницю, хоче розмитнити свій автомобіль, куплений за 2000 євро. А чиновник йому і каже: давай плати 2500 євро або здавай авто на брухт. «Але ж Президент казав: від 500 до 1000 євро», – розгублено відповідає наш українець. І він іде додому, розмовляє з дружиною та батьками. Шукає інформацію в Інтернеті. Читає про «Богдан-моторз», дізнається прізвище «Свинарчук». Бачить, як прихильники Порошенка поливають брудом Зеленського. А потім він, його дружина і батьки йдуть і голосують за Зеленського. «Тримай, сивий негіднику! Навіть клоун кращий за тебе», – кажуть вони.

Бо Порошенко не просто відібрав у цієї родини автомобіль. Він зазіхнув на їхню гідність. Так, гідність – це не лише тоді, коли «беркутня» б'є студентів. Вона ще й коли президент демонстративно ігнорує інтереси мільйона виборців, та ще й говорить абсолютно відверту неправду.

І це я навів тільки одну проблему, в якій Порошенко витер ноги об гідність громадян. Таких ситуацій багато, критично багато. І «блискучий переговорник» не збирається вести з народом переговори, він ніби каже: «Ось вам Томос і курс до НАТО, жеріть, що дають, і сидіть тихо». Саме тому результат Зеленського – це передусім реакція українців на приниження їхньої гідності з боку Порошенка. Це – форма протесту. Протесту на захист гідності. Так, вона виглядає не так видовищно, як на Майдані Незалежності в Києві, і – особисто для мене – навіть дещо бридко. Але це закономірний наслідок приниження з боку Порошенка та його команди.

Я не знаю, як ситуація складеться далі. Можливо, Зеленський насправді – зручний «хлопчик для биття», політпроект Порошенка для другого туру. Але все-таки головний урок, який варто винести із цих результатів: з народом треба спілкуватися, його інтереси треба враховувати, наш народ не купити показним патріотизмом та європопулізмом. Банально? Можливо. Але перш ніж розповідати про «поганий народ, який проголосував за лайно» – спробуйте зрозуміти справжню Україну, а не ту, яка існує у ваших рожевих мріях. Вона, справжня – хороша і жива. І вона має Гідність.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук