Жити і померти в Дрогобичі

Вулиця Грушевського – одна з магістральних у Дрогобичі, тягнеться від центру до виїзду з міста. Майже усі будинки тут – хрущовки з типовими для українських міст надбудованими балконами та магазинами і аптеками на перших поверхах. Проблеми всюди однакові – тече дах, лущиться фасад, доживають віку комунікації. Чотириповерховий цегляний 101-й будинок звели у 1960 році, він не сильно відрізняється від сусідніх, але чомусь біда сталась саме тут.

Нині вулиця Грушевського перекрита, територію будинку обгородили стрічкою, її постійно охороняють нацгвардійці. Такі заходи вжили не лише через аварійність будинку, але й щоб попередити мародерство.

Біля обваленого будинку купчиться багато людей. Це мешканці сусідніх будинків, вони прокинулися у трагічну ніч від крику людей, які лежали під завалами.

«Я почув вночі крик, як діти кричали. Гримнуло! Прийшов сюди, а тут будинку вже немає. Але одразу були люди з ліхтариками, допомагали…», – згадує мешканець сусіднього будинку Ярослав Візар.

Квартира Федора Середича розташована на третьому поверсі у другому – єдиному під’їзді, з якого мешканцям не дозволили забрати речі. Кажуть, тут є ймовірність повторного обвалу.

«Якщо раніше я міг постукати до сусіда через ванну, то вже не постукаю», – жартує Федір Середич і додає, що тепер йому залишається хіба дивитись на синьо-жовтий прапор на своєму балконі.

Цей прапор посірів від пилюки, яка здіймається від роботи рятувальників. Вони, зморені пекучим сонцем та важкою роботою, продовжують розбирати завали. Поруч рятувальників ходять власники двох магазинів – продуктового і ритуальних послуг, які розташовані на перших поверхах будинку. Поруч була ще перукарня, а після обвалу залишилась тільки вивіска про її години роботи. Підприємці активно виносять стелажі та свій товар, а спілкуватися з журналістами навідріз відмовляються.

Мешканці несуть квіти до місця трагедії

З атмосфери всезагальної метушні тут виділяються хіба що припертий до дерева букет квітів, а біля нього свічки і лампадка…

«Вода текла по стінах, згнили труби»

Про причини трагедії дрогобичани говорять постійно. Основні версії – це невдале перепланування першого поверху під перукарню та підмивання фундаменту через постійні протікання труб. Другу версію доводять мешканці будинку, які наголошують, що вже змучились звертатись до комунальників через постійні потопи.

«Тріщини почали з’являтись 20 років тому. Вода текла по стінах, ще 10 років тому згнили труби. Я постійно ходила в ЖЕК, але крім слюсаря без інструментів вони нікого не відправляли до нас, нічого не робили», – показує на вікна своєї квартири мешканка четвертого під’їзду Оксана Самбор.

«Та там як 20 років тому почались проблеми, то вже постійно затоплювало, йшли тріщини. Ніхто нічого не робив, а тепер навіть речі мені забрати не дають. В мене там всі документи, кіт від голоду вмирає…», – підтримує сусідку пані Лілія. Вона жила в другому під’їзді, у який мешканцям заборонили заходити.

Поблизу 101-го будинку розташована міська школа №16 – тут розмістили цілодобовий пункт надання допомоги мешканцям. Небайдужі містяни натовпами приносять харчі та воду – волонтери не встигають усе сортувати.

Волонтери цілодобово допомагають сім'ям постраждалих і виселеним з будинку людям

У школу навідується міський голова Дрогобича Тарас Кучма. Розповідає, що після трагедії до мерії почали масово надходити скарги містян щодо проблем в інших будинках.

«Вже пів Дрогобича приходить і каже, що вони в таких самих будинках живуть. Я вже їм кажу, щоб не спекулювали на трагедії, як так можна? 58% будинків у місті – хрущовки, і ми можемо дослідити лише зовнішній стан будинку, а квартири – приватні», – каже Тарас Кучма.

Мер Дрогобича розповідає, що у мерії підняли усі документи, що стосуються цього будинку. Їх передали слідчим. Про ймовірні причини обвалу говорити відмовляється, посилаючись на таємницю слідства.

«Ми вивчаємо документи, дивимося на дозволи на зміну цільового призначення квартир у 2006-2007 роках. Там були звернення громадян, що вони хочуть зробити перукарню, де були підписи про згоду всіх мешканців. Але жодних інших скарг у нас не було», – переконує він.

У 16-й школі також працює евакуаційна комісія, яка розселяє мешканців будинку в тимчасові оселі.

За словами керівника управління праці та соціального захисту населення Дрогобицької міської ради Івана Терлецького, близько 80% мешканців будинку оселилися у своїх родичів. Решту розселяють у гуртожиток механіко-технологічного коледжу та комунальний готель «Тустань».

«Також є багато мешканців, які відгукнулись і запропонували взяти до себе людей. Тому ми зараз припрацьовуємо всі напрямки», – каже Іван Терлецький.

На питання, що буде з людьми далі, чиновник знизує плечима. «Зараз ми проговорюємо лише короткотермінову перспективу», – каже він.

«Нам дали тут місце на 5 днів, а далі свою долю вирішуємо самі»

У студентському гуртожитку поселили дві сім’ї та 82-річну бабцю Світлану Корнас – мешканку одного із вцілілих під'їздів. Жінка поки живе без своїх речей, бо після обвалу вони всі вкрилися пилом.

82-річна Світлана Корнас отримала тимчасовий прихисток в студентському гуртожитку

«Нам дали тут місце на 5 днів, а далі мою долю вирішує донька. Може, знайде якусь квартиру. Мені зараз весь мій одяг випрали, а завтра вже, може, принесуть», – сподівається пані Світлана.

Умови в збудованому в радянський час гуртожитку – не найкращі, але люди вдячні і за це.

У розташованому в центрі міста готелі «Тустань» теж поселили три сім’ї. Працівниця готелю Ольга розповідає, що свого часу винаймала квартиру в зруйнованому будинку. У завалах загинули її знайомі.

«Там одна жінка повернулась з –за кордону. Буде ховати свою маму і двох дітей», – розповідає Ольга, проводячи до кімнати однієї з мешканок будинку на Грушевського Марії Самбор.

У кімнаті, де оселилась Марія Самбор, старенькі меблі і сантехніка, одннак доволі чисто. Номери з кращими умовами дістаються тим, хто зупиняється тут за гроші. Однак жінка ні на що не скаржиться, і готується провести першу ніч у новій кімнаті. Скільки ще їй доведеться тут жити, невідомо.

«Ніхто не говорить, скільки нам тут жити. Ніхто не знає, що буде з нами далі. Я після обвалу як вийшла з дому, то так і лишилась з однією спідницею і блузкою», – розводить руками жінка.

Прощання

Ранок 30 серпня у Дрогобичі неймовірно спекотний і важкий. Дрогобичанка Ірина Пилипців прокидається у своїй палаті в лікарні поруч із 9-річною донькою Вікою – вони жили на другому поверсі обваленого будинку. Жінка вдягається в чорне і їде ховати свого чоловіка Валерія, життя якого обірвался тої трагічної ночі. З дитиною, яка з переламаним стегном постійно лежить в ліжку, залишається подруга Ірини Любов. 9-річна Віка постійно щось малює олівцями і розмовляє з другом, який прийшов її провідати.

Чоловіка Ірини, 42-річного Валерія Пилипціва, ховають поруч із 64-річною Валентиною Джуринською та її 21-річною онукою Анною та 5-річним онуком Давидом. Три великі могили і одна зовсім маленька. Матір загиблих дітей не тримається на ногах, уже не плаче, а стогне від горя.

Трохи далі у розриті могили кладуть ще дві труни: 80-річної Євгенії Нищук та 79-річної Катерини Горняк. 57-річного Степана Мисіва поховали вчора, а загиблу 44-річну Ольгу Баран ховатимуть на вихідних.

30 серпня у Дрогобичі поховали шістьох загиблих, серед них – 5-річний хлопчик Давид

На похорон прийшло багато людей, серед них – міський голова і чиновники. Довкола лише плач і невимовна туга. Тепер тут вічно спочиватимуть люди, які одного вечора заснули у своїх ліжках і більше ніколи не прокинуться.