«Спочатку ненависть з`являється в інтернеті, а потім – на вулицях»
Суспільство

«Спочатку ненависть з`являється в інтернеті, а потім – на вулицях»

Як живуть українці у польському Перемишлі

Ярослав Іваночко, 12 листопада 2016691916

Влітку цього року Перемишль став гарячою точкою на мапі Польщі. У червні футбольні фанати напали на молитовну ходу українців, яка відбувалась у рамках Свята української національної пам'яті. Згодом українці скасовують щорічне свято Ночі Івана Купала. Під час свята планувався виступ гурту «Ot Vinta», проти якого різко виступили націоналістичні середовища Перемишля, звинувативши лідера гурту Юрія Журавля у героїзації Степана Бандери.

Разом із кількома випадками нищення кладовищ, де поховані вояки ОУН-УПА та січові стрільці, всі ці події створили образ міста, у якому українців переслідують за їх погляди і переконання. У медіа почали говорити про те, що в Перемишлі та його околицях панує ксенофобія, а ультраправі і націоналісти переслідують українців за найменшої можливості – мову, національну символіку або вишиванку.

Через чотири місяці після цих скандальних подій ZAXID.NET вирішив відвідати Перемишль, щоб перевірити, яка ситуація там зараз і чи справді українці зазнають переслідувань.

***

Ранковий Перемишль зустрічає дощем і майже повною відсутністю людей на вулицях. Прямую до Українського дому в центрі міста, великої триповерхової будівлі, яку у 1904 році збудували коштом українців і яку у 2011 році урочисто повернули до рук власників. Зараз будинок ремонтують.

Українського прапора на будівлі немає. Людині, яка вперше у Перемишлі, про осередок українства нагадує хіба невеличка табличка на фасаді. Перша думка – прапор не вивішують, щоб не дратувати місцевих патріотів. Як пізніше пояснила ZAXID.NET Марія Туцька, голова місцевого відділу Об’єднання українців у Польщі, прапор вивішують лише на державні свята.

«Нам дають зрозуміти, що ми не вдома, а в гостях»

На столі у приймальній Українського дому лежить газета «Життя Підкарпаття». На одній зі шпальт видання опублікована стаття, де лідер партії «Національний Рух» (партія об'єднує декілька націоналістичних громадських організацій) у Підкарпаттю Марек Кульпа, стверджує, що Перемишль - місто вільне від ксенофобії. Йдеться, звичайно, про ставлення до українців.

Стаття у місцевій газеті, де стверджується, що у Перемишлі немає ненависті до українців

Перша зустріч у Перемишлі призначена саме із Марією Туцькою. Окрім того, що вона є головою перемиського відділу Об’єднання українців у Польщі, Марія Туцька також викладає у місцевій українській школі імені Маркіяна Шашкевича, де ми й зустрічаємось.

Школа розташована в історичному будинку на вулиці Смольки, неподалік центру. Сьогодні тут діють початкова школа, гімназія, загальноосвітний ліцей та дитячий садок, які відвідують понад 200 дітей з Перемишля та околиць. Останнього навчального року дітей побільшало завдяки українським емігрантам. Навчальний процес тут ведеться польською мовою.

З порогу відвідувачів зустрічає погруддя Маркіяна Шашкевича під яким у великому картонному ящику поскладані гарбузи. 1 листопада відзначався День усіх святих - надзвичайно шановане свято у Польщі, яке оголошене державним вихідним. На стінах школи висять стенди із відмінниками та грамоти, які учні отримали за перемоги у конкурсах і олімпіадах. Із зачинених дверей одного з класів долинає пісня Тіни Кароль «Татові слова. Україна - це я. Мамині пісні. Україна - це ти», яку діти старанно співають під орудою вчительки.

Поки чекаю на Марію Туцьку, намагаюсь розговорити кількох матерів, які приїхали забрати своїх дітей після школи. Почувши, що розмова стосуватиметься взаємин поляків і українців у Перемишлі, жінки відмовляються від спілкування, посилаючись на те, що поспішають додому.

Врешті зустрічаємось із Марією Туцькою та прямуємо в один з порожніх класів.

Марія Туцька

«Працюємо, ходимо на роботу і щораз частіше зустрічаємо на мурах будинків неприємні написи. У 90-х роках я вже переживала подібне. Коли ми намагались отримати цю школу, нас також зустрічали неприємними написами, невідомі били вікна у школі, у дітей кидали камінням. Але згодом все втихомирилось, атмосфера покращилась. Ми знайшли своє місце серед інших шкіл Перемишля», - розповідає Марія Туцька.

Голова Об’єднання українців у Перемишлі каже, що після загострення взаємин між поляками і українцями у 90-х роках настав тривалий період миру і приязні. Випадки неприхильного ставлення до українців, якщо й траплялись, то вкрай рідко.

«Нам здавалось, що ми живемо у демократичній державі, у час, коли громадяни Польщі мандрують Європою і мали б розуміти інші національності, які живуть на території Польщі. Але, на жаль, це питання завжди кимось підігрівається і завжди виринає тоді, коли українська громада намагається донести до широкого загалу інформацію про те, що її члени також є громадянами цієї держави», - каже Марія Туцька.

«Чому саме Перемишль? Бо тут споконвіків живе велика українська громада. Перемишль має своєрідне місце в історії української культури. Тут бував Іван Франко, Уляна Кравченко, Іван Могильницький, Соломія Крушельницька, тут вперше заспівали «Ще не вмерла Україна», зрештою автор гімну тут народився, ходив цими вулицями і тут похований. Тому ми хочемо будь-якою ціною зберегти цей слід української культури, а наші сусіди хочуть це знівечити», - пояснює Марія Туцька.

Запитую про конкретні приклади, коли влада міста не йшла назустріч українцям. Марія Туцька розповідає про випадок, який трапився у травні. Тоді українська громада хотіла організувати на площі Ринок масовий танець гопака, щоб занести цей рекорд до Книги Гіннеса.

«Понад 200 дітей з України і Польщі протягом 15 хвилин мали станцювати один танець. Ми не отримали дозволу, бо місто не було в стані забезпечити безпеку. Тоді я звернулась до поліції. Там сказали, що я можу виділити собі на площі Ринок 100 м2 і за цю територію я відповідатиму сама. Тому цей танець відбувся у замку в Красічині», - каже Марія Туцька і додає, що разом з тим влада якось забезпечує безпеку набагато масштабніших заходів, наприклад, футбольних матчів.

Масовий танець гопака виконали на замковій площі у Красічині. Фото Facebook / Павла Стрілки

За словами критики відчувається глибока образа за ті випадки, де влада Перемишля, на думку Марії Туцької, не пішла назустріч українській громаді.    

Марія Туцька каже, що Перемишль не є мультикультурним містом, як це намагається подати влада.

«У міському просторі ми цього не побачимо. Немає майже жодної вулиці (із назвою видатного українця – ред.). До роковин Шашкевича ми виступали з пропозицією повернути стару назву вулиці Шашкевича. Цього не зробили. Те саме із вулицею Шевченка, яка була перейменована у 60-х роках. Немає жодної пам’ятної дошки про те, що у Перемишлі був Іван Франко, читав вірші у Ратуші. Влада проти цього і шукає тисячу причин, щоб нам не хотілось про це й згадувати, щоб всякими способами нам дошкулити і дати зрозуміти, що ми не вдома, а в гостях», - каже Марія Туцька.

За її словами, звичною практикою є написи на магазинах «Тут продає поляк» або негативні вислови звернені до дітей, які йдуть у вишиванках. В одному з під’їздів, де поселились новоприбулі українці, хтось написав «Геть до України».

Питаю про те, хто саме підігріває антиукраїнські настрої у місті.

«По-різному. Тепер це роблять фанати футболу. Це праві сили. Я завжди повторюю поліції і органам безпеки, що все можна прочитати на інтернет-сторінках, де виливається багато злоби, ненависті, яка потім переноситься на вулиці», - розповідає Туцька.

Вона додає, що українці оголошують до поліції про всі випадки вандалізму, яких зазнають їхні будинки, майно або вони самі. Але поліція, за словами Туцької, провадження закриває з тієї причини, що замала матеріальна шкода або невелика значимість для суспільства», - розповідає Марія Туцька.

Так сталось, наприклад, зі справою щодо знищення пам’ятних таблиць на українському військовому кладовищі у Пікуличах поблизу Перемишля. У травні 2016 року вандали демонтували таблиці на могилах вояків УПА і встановили інші. Нові таблиці мали образливий зміст: «На цьому місці було поховано останки бандерівських бандитів, звірячих катів, убивців польських жінок та дітей. Пам’ятаємо», та були обрамлені косвицею – знаком польської Армії крайової.

«Минулого тижня отримала листа від поліції про те, що слідство у справі закрито, бо винуватців не знайшли. Хоч у YouTube гуляє фільм, де показано, як міняють таблиці», - розводить руками Марія Туцька.

Але життя української громади у місті не зупинилось, вважає голова Об’єднання українців у Перемишлі. Українці далі проводять свої заходи і планують нові. До міста приїжджають театральні колективи з України. Наступного після зустрічі із Марією Туцькою дня в Українському домі відбувалось святкування 25-річчя школи імені Маркіяна Шашкевича.

Попри все Марія Туцька сповнена впевненості, що ніхто не зможе позбавити українців їхньої самоідентичності та змусити виїхати з рідного міста.

«Я не є емігранткою, мої предки звідси, моє коріння тут. Я ніде не виїжджала. Могили моїх предків на цій землі і я хочу, щоб їх зберігали і шанували, як це годиться у християнській державі», - пояснює Туцька.

«То є у Перемишлі ксенофобія, чи її немає? Бо лідер місцевих народовців каже, що місто вільне від ксенофобії, але може стати таким», - питаю наостанок пані Марію.

«А ці всі прояви оцього… То це робить хто? Хто пише на смітниках «Дім українця», «Українець до газу» або вішає на шибениці?», - запитує Марія Туцька.

Варто зауважити, що знайти подібні написи на фасадах будинків у центральній частині міста так і не вдалось. Комунальні служби оперативно реагують на появу такого роду гасел. Це, зокрема, видно й по свіжозафарбованих написах. Зате дуже багато написів, які стосуються футбольних команд. Їх зафарбовувати не поспішають.

«Вони хочуть нас або позбутись, або асимілювати»

Павло Стрілка - українець за походженням, місцевий бізнесмен. Саме він був одним із героїв репортажу «Gazety Wyborczej» про життя українців на прикордонні. Разом із сім’єю Павло Стрілка переїхав до Перемишля у 1998 році зі США, де мав успішний бізнес. Переїхав, бо відчував, що треба вертатись на батьківщину. У Перемишлі заснував будівельну фірму із патріотичною назвою «Січ», де працюють також десятеро хлопців з України.

Офіс компанії Павла Стрілки розташований на околиці міста. Туди їдемо автомобілем із Марком, працівником «Січі». Дорогою Марко розповідає, що поляки і українці завжди жили дружно, а ситуацію у місті напружують футбольні фанати. Каже, що багато молоді у Перемишлі не має роботи і це вдало використовують політичні сили, нацьковуючи їх на українців. Зізнається, що раніше сміливо міг ходити вулицями міста у вишиванці, а сьогодні вже б побоявся.

«У Жешуві (місто за 80 км від Перемишля) ситуація зовсім інша – там ніхто про це знає і не думає», - розповідає Марко.

Павло Стрілка вже чекає на нас у своєму кабінеті, невеличкого одноповерхового будиночка. Кремезний чоловік середніх років із доброзичливим поглядом відривається від комп’ютера, вітається. Починаємо розмову про ситуацію у місті та реакцію влади.

Павло Стрілка

«Ситуація у Перемишлі не міняється. Якогось фізичного виходу ця ситуація не має. Усі чекають, що буде далі, чекають, що скаже влада. А влада не реагує – нема розслідування тих речей, які діялись 26 червня. Ми вважаємо, якщо влада не засуджує цих дій, значить вона підтримує їх. Зі слів президента, які він сказав на прес-конференції за день чи два після наших заходів, виникає, що вони сподіваються від нас якихось дій, які нас зупинять від нашої діяльності і від нашого українства», - каже Павло Стрілка.

«Вони домагаються, щоб ми черговий раз перепрошували і визнавали дії наших предків злочинними, щоб ми не вважали наших героїв героями», - каже Павло Стрілка і додає, що українська громада на таке ніколи не піде.

Питаю його про те, чи боїться він сьогодні ходити містом у вишиванці, як Марко.

«Я не боюсь. Моя машина має вишиванку, на фірмі кожна машина має або тризуб, або вишиванку. Я не боюсь, всі знають, хто я. Чи є ймовірність якогось фізичного знущання? Очевидно, є», - спокійно відповідає Стрілка.

«Не шкодуєте, що повернулись у Польщу?», - запитую співрозмовника.

«Я ніколи не шкодував. Шкодувала дружина, але недовго. Але сьогодні змінюється мій погляд на ситуацію. Є така думка, що моє місце не в Польщі, а в Україні, у нашій державі. Останнім часом ця думка проявляється все більше», - каже бізнесмен.

За його словами, фільм «Волинь» теж не сприяє двосторонньому діалогові.

«Я не думаю, що тепер наше вибачення чимось допоможе. Вони сподіваються на наші кроки – що ми позбудемось своєї історії, своєї ідентичності», - каже Павло Стрілка.

«Я не вважаю, що ми тут є жертвами. Радше об’єктами їхньої ненависті. Я не почуваюсь жертвою і я ще нею не став», - наголошує Павло Стрілка.

Він додає, що діалогу із ультраправими силами, які переслідують українців у місті, немає.

«Треба хоча б хотіти цього діалогу, а вони не хочуть. У них є тільки одна думка – позбутись нас або асимілювати», - каже Павло Стрілка.

Він розповідає, що після липневих подій і звернень до поліції, на вулицях, де припарковані автомобілі українців, поліцейські патрулі почали з’являтись набагато частіше.

«Незважаючи на те, що всі провадження і щодо побиття ходи, і щодо розбитих пам’ятників вони закрили, пильність влади трохи зросла», - каже Стрілка.

За його словами, українці в Польщі не відчувають підтримки від України. Прикладом можуть слугувати українські кладовища на прикордонні.

«Учора відвідав три українські кладовища на околицях Перемишля. Всі заросли бур’янами. Свічку, крім нас, ніхто не запалить. Пам’яті про це немає. Можливості встановити на цвинтарі якийсь пам’ятний знак теж немає - польська влада не дозволяє цього. Натомість в Україні поляки спокійно, вільно все це відбудовують і українська влада їм у цьому сприяє», - обурюється Павло Стрілка.

«У мене була розмова і з Святославом Шереметою (секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій – ред.) і з Павлом Подобєдом (керівник відділу обліку та збереження місць пам’яті Інституту національної пам’яті – ред.). У нас нема співпраці. Немає погляду держави на те, як Україна виглядає закордоном, на те, що діється тут. Коли ми просили підтримку після скасування свята Івана Купала, то українська влада дуже довго мовчала, щоб випадково не роздратувати поляків», - наголошує Павло Стрілка.

Павло Стрілка (другий справа) під час передачі автомобілів"швидкої" допомоги для зони АТО. Фото Наше слово

Він впевнений, що історичним питанням зіпсувати стосунки між українцями та поляками неможливо.

«Поляки дуже добре знають, що потребують нас економічно, як і ми потребуємо їх. Немає страху, що поляки в один момент скажуть, що ми їх дуже дратуємо і відвернуться від нас. Це неможливо», - каже бізнесмен.

«Останні місяці є найбільшим психологічним випробуванням для нас. Воно не дає ніякої надії. Бувають моменти, коли є бажання звідси виїхати. Але це однозначно дасть їм відчуття того, що вони перемогли», - додає Павло Стрілка.

«Ненависті до українців у Перемишлі немає»

Президент Перемишля Роберт Хома керує містом із 2002 року. Він радо погодився зустрітись, щоб поговорити про польсько-українські стосунки.

Президент Перемишля Роберт Хома. Фото сайту міської ради Перемишля

Замість запланованих 20 хвилин говоримо 45, але навіть цього часу мало для відповідей на усі питання. Розмову записує на свій диктофон асистент президента міста – на випадок, якщо журналіст щось перекрутить. (Читайте повне інтерв'ю із президентом Перемишля «Ми не ставимось до українців вороже, але на бандерівську символіку ніколи не погодимося»).

Починаємо розмову з питання про те, чому Перемишль став містом, де ненавидять українців. Роберт Хома переконаний, що у Перемишлі немає ненависті або ксенофобії щодо українців, а єдиний випадок, який трапився із мирною ходою під час панахиди, не може вплинути на стосунки двох народів.

«Однин випадок, за яким ведеться розслідування і поліція з прокуратурою мають оголосити про звинувачення затриманим, не може вплинути на українсько-польські стосунки. І це питання до прокуратури і до поліції», - каже Роберт Хома.

У червні футбольні фанати зірвали мирну ходу українців

Президент міста також заперечив слова Марії Туцької про те, що відмовляється підтримати ініціативу про перейменування вулиць на честь українських письменників. Він каже, що українці не ініціюють такого перейменування.

«Я не бачив жодного листа від Об’єднання українців або від депутатів із попередньої каденції ради, де було дві представниці української меншості, про це. Не пригадую собі жодної заяви про справу, яку ви говорите. Перейменування назв вулиць – це компетенція міської ради, у якій є представниця української меншини», - заявив президент міста.

Президент міста каже, що українці у місті спокійно проводять свої заходи і їм у цьому ніхто не заважає. Але, уточнює він, якщо йдеться про використання червоно-чорного прапора або участь у цих заходах людей, які глорифікують Степана Бандеру, Романа Шухевича або ОУН і УПА, то на це згоди міської влади не буде.

«Українцям – так, бандерівській символіці – ні»

Остання і найбільш очікувана зустріч у Перемишлі була із Мирославом Майковським. Саме його українці називають одним з головних розпалювачів конфлікту. Опубліковане на сторінці Facebook «Російська V колона у Польщі» розслідування невідомих авторів демонізує Майковського, стверджуючи, що він - агент Росії і навмисно псує стосунки з українцями на прикордонні. Йому також приписують те, що саме він стоїть за нападом на мирну ходу українців та скасуванням Ночі Купала у Перемишлі. Хоча сам Майковський це рішуче заперечує.

Мирослав Майковський

Те, за що точно відповідальний Мирослав Майковський, як голова Перемишльського товариства історичної реконструкції, то це за організацію відомої реконструкції Волинської трагедії у Радимно. Польські ЗМІ писали, що саме після цієї реконструкції у Перемишлі почали переслідувати українців.

Останній герой репортажу з Перемишля призначає зустріч у ресторані «Монархія» на вулиці Пушкіна. Розкішна вілла початку XX ст. із антикварними меблями, портретами історичних постатей Польщі розташувалась у затишному районі приватної забудови. Свого часу у будинку жив відомий польський генерал Владіслав Андерс, про що свідчить пам’ятна дошка на фасаді вілли.

Майковський не справляє враження людини, яку зображають як втілення абсолютного зла, винуватця розпалювання ворожнечі між українцями та поляками.

«У Перемишлі немає ані ксенофобії, ані ненависті до українців. Це дурниця, яку розповсюджує голова Об’єднання українців в Польщі Петро Тима. Це його заяви свідчать про те, що у Польщі такі настрої, наче перед геноцидом українців. Це - велика дурниця», - вважає Майковський.

Він спокійно розповідає, що українці у Польщі ведуть бізнес, навчаються і почувають себе нормально. Каже, що ніхто в їх оселях не б’є вікна, а якщо трапляються випадки, коли на фасаді будинку малюють УПА на шибениці, то це тому, що у Польщі не сприймають цієї військової української організації.

«Нема чого дивуватись. Якщо це формування відповідальне за геноцид поляків на Волині, то саме так і сприймається у Польщі. Якщо українці сьогодні стверджують, що це герої, то я кажу навпаки. Якщо ж хтось комусь подряпав авто – це акт вандалізму. Мені це теж колись робили», - пояснює Мирослав Майковський.

Він вважає, що нищити кладовища, де спочивають українські вояки, – неприпустимо.

«Ті, хто це робить, діє на шкоду обох народів», - каже Майковський і додає, що більшість пам’ятних таблиць на українських кладовищах в околиці Перемишля - нелегальні. Їх у 90-х – початку 2000-х років встановили самі українці, не погодивши їх зміст і саме встановлення із місцевою владою. За словами Мирослава Майковського, сьогодні саме ті кладовища, де є такі нелегальні таблиці, зазнають нападу вандалів.

«Наприклад, на Волині є таблиці польським жертвам, на яких написано, що вони загинули трагічною смертю у липні 1944 року. Але там нема мови про те, хто їх убив. Цей зміст узгоджений з українською владою. Більшість пам’ятників УПА на території Польщі встановлені нелегально», - аргументує Майковський.

На його думку, якби ці поховання були легалізовані, а написи на них були узгоджені із польською владою, то проблема вандалізму на українських кладовищах зникла б.

Мирослав Майковський багато говорить про українські військові поховання – помітно, що це питання йому небайдуже. За його словами, процес легалізації поховання і узгодження написів на пам’ятних знаках військових кладовищ гальмує Святослав Шеремета, секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій.

«Він перешкоджає польсько-українському поєднанню, гальмує вшанування польських поховань в Україні, він стоїть за справою левів на цвинтарі львівських Орлят», - каже Майковський. Він довго розповідає, як Святослав Шеремета виступав проти відкриття кладовища поблизу Львова польських солдатів, які полягли у вересні 1939 року у боях із Червоною армією та німецькими військами.

Майковський стверджує, що у Польщі Шеремета займається лише пошуком поховань УПА і нічим іншим. І він жодного разу не звернувся до Ради охорони пам’яток про легалізацію цих поховань. Натомість польська сторона виступала з такою пропозицією, але відповіді так і не отримала.

«Але тут є вина також польської сторони. Бо, якщо на неузгодженій таблиці пише «Тут лежать герої України», то уявіть собі, що на польській землі приходить людина, родину якої вбили члени УПА і читає про те, що вони герої? Це неприпустимо. І польська влада мала б давно це впорядкувати, звернувшись до українців із пропозицією створити комісію, яка б все це узгодила», - каже Майковський.

Говоримо про те, як так сталось, що у червні футбольні фанати зірвали релігійну процесію українців у центрі Перемишля. Мирослав Майковський розповідає, що організувати контрманіфестацію проти ходи українців закликав нікому невідомий чоловік у мережі Facebook.

«Чому до цього дійшло і чому вдалось зібрати цих футбольних фанатів? Бо українська громада багато років використовувала цей захід для промування бандеризму. У Польщі нема і не буде згоди на це. Подивіться фото з цієї події. Там ідуть на початку ветерани УПА із червоно-чорним прапором. Є промови з кладовища, де говорять про героїв УПА», - каже Майковський і додає, що хоч під час останньої молитовної ходи таких прапорів й не було, фанатів розізлила червоно-чорна вишиванка одного з українців.

Мирослав Майковський засуджує напад на релігійну процесію, але хлопців, які це зробили виправдовує, – каже, вони не розібрались у ситуації.

«Молодь, яка там була не знає, що червоно-чорні вишиванки були ще 200 років тому. Вони не мають цієї свідомості. Побачили червоно-чорні кольори і дійшло до того, до чого не повинно було дійти. Згодом на прес-конференції ми засудили атаку на процесію. Але це нічого не дало – все одно це моя вина, як і те, що Земля крутиться», - додає він.

«Що сьогодні є перешкодою на шляху порозуміння України і Польщі? Те, що українці не можуть змиритись зі своєю важкою історією. Українці сьогодні вважають УПА героями. Для нас це неприйнятно. Це наче визнати героями СС або НКВС. Україна повинна сказати, що було убивством, що було національно-визвольною боротьбою», - каже Майковський.

Питаю про те, як виглядатимуть стосунки обох народів, якщо українці відмовляться визнавати власних героїв бандитами.

«Тоді Україна закриває собі дорогу. Будування власної ідентичності на людях, які відповідальні за воєнні злочини не доведе ні до чого доброго. Німці змогли засудити Ваффен СС. Якщо українці цього не зроблять, то зашкодять самі собі», - каже Майковський.

***

Залишаю Перемишль із змішаними відчуттями. Українська громада цього міста постала перед питанням збереження власної ідентичності – відмовитись від частини своєї історії, як цього вимагають місцеві націоналістичні середовища, перестати хоча б публічно використовувати червоно-чорну символіку, героїзувати Бандеру та інших національних героїв і отримати натомість спокійне життя. Або залишитись патріотами зі своїми цінностями і поглядами, продовжувати через це зазнавати утисків своїх прав.

І, судячи з настроїв українців, вони оберуть другий варіант.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук
; ; ;