Запобігти, аби уникнути нових жертв
IQ

Запобігти, аби уникнути нових жертв

Навіть найстаріші демократії світу часом виявляються безсилими проти популістів

Назарій Заноз, 8 грудня 20167904

Минуло вже три роки від початку Революції Гідності. Ще не час робити якісь далекоглядні висновки, але мусимо звернути увагу на те, що треба втілити якнайшвидше, аби убезпечити країну від повторення недавніх помилок.

За ці три роки в державі відбулася сила-силенна змін. Значна частина з них ще неусвідомлена та непроговорена, інша – ще триває. Але їхні наслідки дадуть про себе знати у найближчому майбутньому. І так само почнуть вилізати боком усі упущені шанси та втрачені нагоди.

Чи не найбільшою проблемою є те, що не зроблено уроків із казусу узурпації влади Віктором Януковичем. Допит цього чоловіка усіляко нагадує, що не можна допустити більше за жодних обставин, аби подібні персонажі ставали біля державного керма. За три роки не відбулося створення запобіжника, котрий би не дозволяв надалі таким людям займати найвищу державну посаду. Відсутні належні висновки з того, як Янукович узурпував владу. І за це нікого не покарано.

Серед сьогочасного складу Конституційного Суду його членами досі залишаються судді, котрі підтримали 2010 року рішення про порушення процедури розгляду та прийняття змін до Конституції 2004 року. Саме це відкрило регіоналам шлях до авторитаризму, надавши повноваження, на котрі Януковича не обирали. А заодно поставило під сумнів прийняття всіх рішень від часу вступу в дію змін і до листопада 2010 року.

Ба більше, сучасна влада замість того, аби створювати систему стримувань і противаг, зокрема в обличчі Конституційного Суду, «нагнула» КС по-своєму. Либонь, президент Петро Порошенко та компанія тому й не проти перебування у складі головного судового органу колаборантів Януковича – аби могти потім протискати необхідні питання, як-от щодо офіційного тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України".

Себто замість того, щоб унезалежнити Конституційний Суд, вітчизняні еліти взялися його підкоряти. Його знову перетворили на маріонетку, а не впливовий самостійний орган, котрий би виконував функцію запобіжника в разі спроб узурпувати владу.

Непокараними залишаються й ініціатори та учасники прийняття «диктаторських» законів, котрі спровокували посилення протестів на Майдані. Частина з них змогла втекти за кордон, дехто спокійнісінько засідає у Верховній Раді. Самогубство Михайла Чечетова навряд чи можна вважати сатисфакцією за скоєне усіма посіпаками режиму Януковича.

Також парламентські сили поки не висловлюють бажання змінити виборче законодавство. Попри декларування багатьма партіями потреби запровадження відкритих списків, на ділі політсили намагаються запудрити українцям голову, пропихаючи різні варіації, котрі й надалі дозволятимуть торгувати місцями у партійних списках.

Те саме стосується і блокування зміни складу ЦВК, котрий неодноразово ставав «ковалем» успіху регіоналів. Проблемним є й те, як відбувається сам процес виборів, з усіма можливими маніпуляціями та підкупами.

Ще одна можливість, аби не дозволити нечесним політикам вкотре прийти до влади, – розслідування та арешт усіх, хто задекларував статки, походження котрих не зможе пояснити. До слова, шкода, що народ не дізнався про багатство екс-депутатів, котрі представляли у ВР заборонену компартію. Вони б чудово показали населенню, як ті переживають за бідних, купаючись у шаленій розкоші. З іншого боку, добре, що їх більше немає в українськім парламенті, і є сподівання, що більше й не буде.

Якщо антикорупційні органи справно виконуватимуть свої функції, це допоможе убезпечити країну від потрапляння в керівництво держави злодіїв та хабарників.

Також варто зауважити, що судова реформа має зробити насправді незалежною судову гілку влади, чим певною мірою зменшить вплив керівництва держави на суди. Те саме стосується і децентралізації.

Досвід Сполучених Штатів Америки показує, що навіть одна з найстаріших демократій світу часом виявляється безсилою проти популістської риторики та людей, котрі апелюють до авторитарних ідей. Те, що й найсильніші країни проявляють слабкість, не виправдовує вітчизняні помилки. Радше натякає, що працювати доводиться у дедалі складніших умовах, і не можна гаяти часу дарма.

Що далі відкладати ці необхідні зміни, то меншою є ймовірність, що їх вдасться втілити. Що більше країна віддаляється од кінця Революції Гідності, то певніше почуваються негідники, котрих з її допомогою вдалося позбутися. Тим більше, зростає кількість тих, хто повертається до влади, поновлюється на посадах, «реабілітується» президентом – мовляв, це ж великий професіонал, його чи її дарма люстрували.

Усі ці запобіжники потрібно створювати завчасно, аби не доводилося гасити пожежу всередині країни черговим Майданом. Робити все наперед, а не кидати у полум’я боротьби безневинні жертви. Невже ліпше віддати найкращих у горнило боротьби, ніж просто подумати на кілька ходів наперед? Пора врешті мислити стратегічно, а не покладатися на чухраїнське «якось то воно буде».

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук
; ; ;