Апорії папської смерти

(Апорія – непереборна проблема в міркуванні, яка не має однозначного вирішення)

З моменту смерти папи Франциска багато було написано про його понтифікат. Я ж хотів би поглянути не стільки на плоди його діяльности, скільки на те, що означає його смерть для католиків у часі ювілейного року.

Вперше ювілейний рік проголосив папа Боніфацій VIII у 1300 році, взоруючись на традицію старозавітнього ювілейного року, який припадав кожні 50 років і передбачав прощення всіх боргів. Для ювілейного року теж передбачалося прощення, але не боргів, а кар за гріхи. Українською мовою це спеціальне прощення називається відпуст, а латиною – idulgentia. Оскільки відпусти переважно були неповні, тобто передбачали часткове прощення кар за гріхи, то повне прощення, повʼязане з ювілейним роком, виявилося хітом продажів і викликало справжній ажіотаж, так що папа Сикст IV у 1475 р. запровадив традицію ювілейних років кожні 25 років (а не кожні 100, як започаткував був Боніфацій VIII), що суттєво збільшило можливості фінансових надходжень папського двору, а слово «індульгенція» стало синонімом купівлі духовних благ за гроші.

Фреска Джотто «Папа Боніфацій VIII проголошує ювілейний 1300 рік»

Попри те, що на сьогоднішній день існує багато можливостей здобути повний відпуст цілком безкоштовно буквально щодня (наприклад через читання чи слухання Святого Письма протягом принаймні 30 хв.), традиція ювілейних років успішно дотривала до наших днів. Але є одна важлива риса, характерна для всіх повних відпустів, як регулярних, так і повʼязаних конкретно з теперішнім ювілейним 2025 роком: повний відпуст надається виключно Папою Римським. І не просто надається, а безпосередньо повʼязаний з його т.зв. plenitudo potestatis, повнотою влади, яку Христос надав Петрові словами «Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв’яжеш, те буде зв’язане на небі; і те, що ти на землі розв’яжеш, те буде розв’язане й на небі» (Мт. 16, 19). Цю повноту влади папа має як наступник апостола Петра і саме завдяки цьому має можливість надавати повний відпуст. Більше того, повний відпуст безпосередньо повʼязаний не просто з абстрактним урядом папи, а конкретно з особою папи. Це наочно демонструється вже тим, що для його здобуття потрібно помолитися дві молитви (переважно це «Отче наш» і «Богородице Діво») в наміренні Папи Римського, тобто конкретно в наміренні урядуючого папи.

Так от: смерть папи Франциска ставить під питання саму можливість отримання всіх повних відпустів – і повʼязаних із ювілейним роком, і не повʼязаних із ним. І проблема не лише в тому, що раз нема живого та діючого папи, тобто коли папський престол вакантний, то неможливо помолитися дві молитви в наміренні Папи Римського, які є необхідною умовою отримання будь-якого повного відпусту (бо раз нема папи, то немає й папського намірення). Це проблема догматичного порядку і суть її ось у чому.

Папа Франциск при відкритті Святих Дверей у Римі, що знаменує початок ювілейного року

Відповідно до вчення Католицької Церкви, папа є не просто наступником апостола Петра та намісником Христа на землі. Він є тим ключовим елементом, який поєднує небо та землю і через якого, відповідно до неоплатонівського системи світобудови, всі благодаті спливають на людський рід. Цей аргумент, до речі, позичили з православної догматики, тільки там цим ключовим елементом був візантійський імператор (поки турки не захопили Константинополь у 1453 р. й імператор не зник, що стало поштовхом до переосмислення цієї моделі). Саме цей аргумент забезпечив у XV ст. перемогу папського Ферраро-Флорентійського собору над конціліаристським Базельським собором, ключовим питанням суперечки між якими було: хто є остаточним джерелом влади в Церкві – папа чи собор? Саме неоплатонівське обґрунтування папи як ключового елемента між невидимим і видимим світом, через якого всі благодаті спливають на видиме створіння (із подальшим їх розподіленням в ієрархічному порядку) схилило шальки терезів на бік папського собору, а протилежне вчення про те, що найвищим джерелом влади в Церкві є собор, було затавроване як єресь конціліаризму.

Звісно, така виключна концентрація уваги на папі призвела до певних викривлень, що їх дещо скоригував ІІ Ватиканський собор, який наголосив на важливості уряду єпископів як наступників апостолів поряд із урядом папи як наступника очільника апостольського собору Петра. Проте стосовно повного відпусту нічого не змінилося, він був і залишається виключною прерогативою папи, всі інші особи (як-от Верховний Архиєпископ чи Патріарх) можуть його надавати лише тоді, якщо отримали на це відповідні повноваження від папи. Тому всі документи, які стосуються повних відпустів, наголошують на понтифіку як джерелі повного відпусту. Зокрема, папа Павло VI у 1967 р. писав: «Бо "Єдинородний Син Божий... придбав скарб для Церкви, що воює... Він зробив цей скарб доступним через святого Петра, ключаря неба, та його наступників, своїх заступників на землі, для спасенної роздачі вірним в особливих і знаменних випадках, іноді для повного, іноді для часткового відпущення тимчасових покарань за гріхи..."» (Апостольська конституція Indulgentiarum doctrina IV 7, а конкретно тут цитується булла папи Климента VI Unigenitus Dei Filius від 27 січня 1343 р.).

Таким чином смерть папи Франциска ставить нас перед апоріями. Припустимо, що для отримання повного відпусту не потрібен живий і урядуючий папа (тобто в часі вакантности папського престолу, як-от тепер). Це не лише суперечить усім документам, повʼязаним із повним відпустом, але й заново піднімає питання джерела влади в Церкві, зокрема влади ключів, тієї ж таки plenitudo potestatis. З чиєї влади тоді надається повний відпуст, якщо папи як джерела влади та ключаря, який забезпечує надання повних відпустів, на даний момент нема? Тоді виходить, що найвищим джерелом влади в Церкві (принаймні на момент вакантности папського престолу) є хтось інший чи якась інша інституція, що повертає нас до єресі конціліаризму.

Якщо ж визнати, що всі документи стосовно папи як джерела влади в Церкві та повного відпусту як виключно папської прерогативи в силі, то це означає, що коли папи нема, жоден повний відпуст не може бути наданий чи отриманий, оскільки немає того, хто забезпечує його реалізацію, тобто самою своєю присутністю актуалізовує всі надані попередніми папами можливості отримання повних відпустів. У такому випадку ювілейний рік із його повним відпустом можна вважати достроково закритим. Принаймні, поки не виберуть нового папу.