Бандера і порожнеча
IQ

Бандера і порожнеча

Який пантеон героїв нам потрібен?

Павло Зубʼюк, 6 липня 2017 2201 6

Зазвичай усі дискусії про Бандеру, Шухевича та інших керівників інтеґрально-націоналістичних структур зводяться до підтримки або заперечення твердження «без пантеону героїв, які боролися за українську державність зі зброєю в руках, Україна ніколи не стане успішною». При цьому за дужки виноситься питання, за яку саме державність – адже і союзні республіки у сталінському СРСР, і гітлерівські маріонеткові союзники на зразок Хорватії чи Словаччини однаково були як формами державності, так і залежними територіями. За дужками так само опиняється ефективність такої боротьби – тобто головним є сам процес, який буцімто запалював у серцях нащадків волю до спротиву. Просто одні учасники суперечки кажуть «нам потрібен пантеон тих, хто не боявся вбивати і бути убитим», а інші – «нам треба орієнтуватися на інші зразки для наслідування».


Не буду оригінальним, якщо згадаю про те, що доба Другої Світової, зокрема діяльності ОУН(б) в очах багатьох патріотично-налаштованих, але недостатньо критично-мислячих українців перетворюється на справжню «золоту добу» українського державотворення. Адже нема жодних напівтонів – як у випадку Петлюри та Винниченка з їхньою соціал-демократією, так і у випадку нинішньої неофеодальної України з «антитерористичною операцією в окремих районах Донецької та Луганської областей». Це ж просто мрія: суворе, активне життя у лісах, перелякані очі зрадників, яких кожну ніч вішають на численних гілляках, етнічно-неправильне населення, змушене втікати з одвічно наших теренів, безсила злість самого Сталіна, який безсонними ночами ламає олівці у Кремлі, почувши про черговий зухвалий напад українських націоналістів на, здавалось би, неприступну в’язницю НКВС!

«Ось як треба діяти», – думає пересічний «цинічний бандера». Арештувати кума Путіна, послати на фронт дітей олігархів, гахнути по Донецьку з усіх гармат, а потім висадити там десант незламних «кіборгів»! Так би зробив Бандера! І підтримав би Шухевич! І благословив би Шептицький!

Мало хто знає про конфлікт Шептицького та загалом УГКЦ з ОУН, бойовиків якої сам митрополит величав не інакше, як «українськими терористами». Документи зі збірки «ОУН в 1941 році» (її легко знайти за допомогою елементарного ґуґління) надто часто сприймають як дешеву московську фальшивку. Адже насправді мало кого з такого типу патріотів взагалі цікавить Бандера (чи Шухевич) як історична постать – цікавить лише проекція власних уявлень про Українського Супергероя на добре розкручену умовно «сталінською» і умовно «бандерівською» пропагандою постать.

А тепер питання: хто знає, як звати естонського Провідника, аналогічного Бандері? І як Естонія зуміла стати найефективнішою державою з-поміж колишніх радянських республік без проспекту імені цього Провідника у власній столиці? Але – розумію – це надто складні питання для людей, які звикли шукати дуже прості відповіді на вирішення усіх проблем.

Проблема сучасного українського націонал-патріотичного дискурсу – це те, що, крім міфологізованого Бандери, він нічого не може запропонувати українцям. «Бандера прийде – порядок наведе» – це кажуть цілком серйозно, без тіні іронії. Бандера вірив у «дух одвічної стихії», який підійме всіх українців від Сяну до Дону на загальнонаціональне визвольне повстання – однак навіть в Галичині й на Волині він та його організація не змогли «навести порядок», при якому хоча б кожен другий українець став солдатом Національної Революції. Це при тому, що українці бачили, яку жахливу долю їм готують і Сталін, і Гітлер. Зараз, в умовах власної державності, ідея загальнонаціонального повстання ще менш приваблива. Тим більше – проти кого? У «внутрішню окупацію» (погані українці окупували хороших) мало хто вірить.

Особисто мені було б приємно бачити в Україні і сучасний український націоналізм, і не менш сучасні соціалізм, консерватизм, лібералізм, анархізм і так далі. Натомість бачимо нескінченну кількість соціал-патріотично-популістичних проектів «під лідера», за які голосує більшість, і марґінальні націоналістичні групки на периферії, за які не голосують виборці, зате які здатні зламати якийсь пам’ятник чи розгромити банк. Іноді корумпована влада підігрує їм – як це сталося у Києві, де депутати з легкістю (без огляду на наслідки) погодилися на проспекти Бандери і Шухевича, але не здатні дати раду хижацькій забудові історичних кварталів чи зелених зон, ще й під прикриттям сумнозвісних «тітушок». У Броварах під Києвом вулиці Бандери та Героїв УПА з’явилися навіть раніше – при чому організувала це «свято патріотизму» та сама місцева влада, яка ще вчора поголовно була за Януковича і про корумпованість якої ходять легенди. Був нещодавно у Броварах – у лісосмузі на Бандери сміття не менше, ніж було у тій самій лісосмузі на Димитрова. А якщо хтось скаже, що це тимчасово, головне почати, – подивіться на райцентри Галичини, де вулиці Бандери з’явилися ще в 1991.

Гарбуз не перетвориться на карету, якщо назвати його іменем Провідника чи перевернути на ньому прапор жовтим догори. Наразі український «правий», «патріотичний» чи «націоналістичний» дискурс виглядає як тотальна порожнеча, прикрита фанерою з портретом Бандери. Більш за те: у цій порожнечі можуть легко знаходити прихисток численні політичні авантюристи-корупціонери, які під «героїчні» гасла грабують Україну аж гай шумить.

І що раніше люди, які справді люблять Україну та прагнуть зробити її ефективною державою, усвідомлять цей факт, – то краще. Принаймні з’явиться надія на появу альтернативи, чи не так?

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук