Чи існує політична культура?

За 46 днів до першого туру президентських виборів просто маю життєву необхідність звернути увагу на те, чого не вистачає більшості політиків, які зараз при владі – політичної культури. А, насправді, як її досягнути?

Гонитва за президентське крісло в Україні лише набирає обертів – у виборчому бюлетені рекордна кількість кандидатів на пост Президента України – 44. Навколо багатьох кандидатів уже рясніє чимало скандалів. Політтехнологи часу не гають, активно працюючи над тим, аби зачепитися за небезгрішне минуле політиків й потирають руки, чекаючи коли цю інформацію можна оприлюднити на загал. Тому бруду, брехні й пропаганди щоденно лише більшатиме.

До мене чи не щодня телефонують редактори з районних видань не лише Львівщини, зі словами, що вони з невідомих адрес отримують листи з проханням розмітити негативний матеріал проти певного кандидата – там ніхто навіть й не торгується. І це лише верхівка проблемного айсбергу, бо минулого тижня в одному з міст області розклеювали наклепницькі листівки про Юлію Тимошенко, а у Львові розміщували білборди проти Володимира Зеленського. Такі випадки дійсно непоодинокі – це тенденція, система. Соціальні мережі загалом є окремою темою, бо політичного бруду там аж забагато. Проблема в тому, що правоохоронці хоч і пообіцяли докласти максимум зусиль до проведення чесної виборчої кампанії, але по факту – реальних дій ми, на жаль, не зауважуємо.

Коли виникає така державно-правова колізія щодо покарання винних, українцям варто бути розсудливими і критичними до інформації, яка з'являтиметься в мережі, пресі або ж на білбордах. Адже саме за умов владного і правового хаосу можна простежити політичну культуру у державі.

Нині поняття «політичної культури» має кілька визначень. Але усі вони сходяться на тому, що вона вказує на рівень політичного життя суспільства. І тут важливо чітко простежувати маніпулятивність, вплив кандидатів, вирізняти правду й обман, орієнтуватися у суспільно-політичній ситуації країни.

Так, фахівці наполягають, що політична культура людини є високою лише тоді, коли вона є активною та зацікавленою у подіях і процесах, що відбуваються навколо. Візьмемо, наприклад, час виборів. Десятки кандидатів, десятки програм, сотні ідей і обіцянок, тисячі солодких слів. Посеред усього цього під час президентських виборів опиняється звичайний українець – потенційний виборець. І не завжди цей українець усвідомлює роль власного голосу, ще рідше вміє розрізнити брехню, маніпуляцію і правду, яка лине з вуст політиків. А усе через те, що українці не надто добре розбираються у політичних процесах, не прагнуть до цього. Своєю чергою політики не надто якісно і не завжди чесно будують політичну кампанію і роботу. Вони ладні зробити все, аби втопити опонента та забрати собі його голоси.

Все ж варто кожному з нас пам’ятати, особливо, за декілька тижнів до виборів, що життя після них продовжується й набуватиме нових й щоважливо позитивних обрисів. Бо зараз, переглядаючи новинну стрічку у Facebook, зауважуєш – окремі його користувачі наскільки переступають межу етики та принижують людську гідність, що подекуди розчаровуєшся в тих людях, яких знаєш і поважав. Не забуваймо, що після виборів нам доведеться знаходити компроміс, йти на діалог заради єдиної мети – подальший розвиток Української Держави.

Вірю, що мешканці Львівщини зможуть стати прикладом для всієї України у веденні справедливої та чесної політичної кампанії. Головне – не вподібнюймось до тих, про яких писав український Геній Тарас Шевченко «За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте». Чи навчив нас Кобзар через століття бути гідними свого вибору і не стати, за Франком, галицькими хрунями. Переконаний, що лакмусовим папірцем стане нинішня президентська кампанія.

…У час виборів українське суспільство зобов’язане бути максимально активним. Громадяни та політики повинні пам'ятати про обов'язок, який вони мають перед собою, суспільством, державою. Адже саме від їхньої політичної культури залежить демократія країни, її розвиток і роль на глобальній шахівниці світу.