Чому Росія проміняла Київську Русь на Золоту Орду?
IQ

Чому Росія проміняла Київську Русь на Золоту Орду?

Зміна історико-цивілізаційного вектора Москви

Валерій Майданюк, 28 жовтня 2015 5080 8

Іронія сучасної російської ідентичності найгостріше виявилася в тому, що її національно-історичне ядро та географічні «цивілізаційні центри» опинилися за кордонами сучасної Російської Федерації, а натомість історичні вороги і суперники виявилися «співвітчизниками». Така геополітична кон’юнктура зумовила черговий перепис російської історії, цього разу у ще більш абсурдній формі.

Переписування історії

Століттями російська державна пропаганда створювала міф про єдність слов’янських народів, котрі виросли з однієї спільної колиски – Київської Русі, яку в ХІІІ столітті знищили навали азійських кочівників – монголо-татар. На основі цього імперського метанаративу сконструйована вся історія Росії, цивілізаційні основи якої виводилися з Києва, де хрестили Русь, зароджувалася слов’янська єдність трьох братніх народів і початки російського етногенезу. Так само Біла Русь, Почаївська лавра, творчість Гоголя і Ахматової, одеський російськомовний колорит доповнили цивілізаційний дискурс сучасної політико-історичної свідомості росіян.  Це ті культуро-духовні й територіальні «центри духовної сили» і місця «паломництва», на яких трималася вся історична та культурна свідомість росіян. Це ті геополітичні рамки, в масштабах яких вони собі уявляють свою цивілізацію, ареал її народження та культурного осердя.

Однак після розпаду СРСР у багатьох росіян виник когнітивний дисонанс та роздвоєння культурно-історичної свідомості: стародавній Київ з усіма «локаційними атрибутами» російської цивілізаційної ідентичності (Києво-Печерська Лавра, мощі Іллі Муромця, престол давньоруських князів) тепер перебуває за кордоном і наполегливо декларує наміри стати частиною західної європейської цивілізації, як відомо, «ворожої» православній слов’янській Росії. А після двох українських революцій та російсько-української війни, стають дедалі невідворотнішими перспективи вступу України в ЄС, і НАТО,  що фактично ставить хрест на історичній концепції Росії і елементах аксіоматичної площини її ментально-культурного дискурсу. Ідея слов’янської єдності виявилася історичною ілюзією та перестала відповідати сучасним політичним реаліям. Ті, кого російська історична пропаганда називала «братами», разом з «матір'ю міст руських» відвернулися від Росії в бік західної цивілізації, а натомість нащадки монголо-татарських кочівників виявилися співвітчизниками.

Як тепер пояснити мільйонам калмицьких, башкирських, татарських чи тувинських школярів, які в школі вивчають російську концепцію історії, що теперішній ворожий Київ (там де «хунта» й «фашисти»)  і київські князі були позитивними історичними персонажами, котрі створювали руську державу, а їхні татарські та тюркські предки були жорстокими варварами, які зруйнували цивілізаційну колиску теперішньої Росії. Відповідно, всі ці народи повинні спокутувати комплекс історичної вини, національної ганьби, терпіти насмішки росіян і відчувати себе чужими в російській державі, яка предків теперішніх «бендерівців» вважає «засновниками російської цивілізації», а їхніх кочівних предків – жорстокими дикунами.

Для того, щоб утримувати десятки тюркських, сибірських, кавказьких і татарських народів в межах єдиної держави, а також зберегти союзні відносини у рамках Митного чи Євразійського союзів з Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном (народи яких брали активну участь у створенні Золотої Орди та у її завойовницьких походах на Київську Русь), теперішній кремлівській владі й творцям російської історіографії та історіософії довелося кардинально переглянути історичну науку й змістити історичні акценти відповідно до нових політичних реалій.

Золотоординська батьківщина

Серед російської історичної літератури та документальної кінопродукції дедалі частіше почали з'являтися досить незвичні та кардинально протилежні до  традиційної історіографії матеріали щодо інтерпретації монголо-татарського іга в історії Київської Русі. Генеральною лінією цього напряму стало позитивне висвітлення впливу монголо-татарського чинника на Русь, а саме іго розглядається як історичний міф. Спочатку це виглядало як популярний сьогодні спосіб розкрутки власної популярності шляхом підкреслення авторської оригінальності  відмінним від загалу баченням історичних подій та епатажного візіонізму. Але невдовзі таких істориків стало дедалі більше, і одним із фундаментальних основ їхньої концепції стали колись маргінальні ідеї російського євразійства та книга російського історика Льва Гумільова «Стародавня Русь та Великий степ». Але невдовзі ідеї перегляду російської історії охопили широке коло науковців та інтелектуальної еліти РФ.

Більшість російських істориків, відчувши неоімперські настрої начальства, взялися за конструювання нової історичної концепції російського націогенезу, за якою цивілізаційною колискою Росії вважається вже не лише Київська Русь (адже тепер це «бендерівці»), а Золота Орда.  Причому про Київську Русь в новій історичній парадигмі прийнято говорити якомога  менше, оскільки вона трансформувалася у Литовське князівство – історичного ворога золотоординського васала Московії. Оскільки Монголія також перебуває за кордоном, багато російських істориків (зокрема доктор історичних наук А. В. Горохов) і тут підрихтували історичну правду під політичну доцільність – імперію Чингісхана та завоювання Сибіру, Туркестану і Русі оголошено не творінням монголів, а татар і тюркських народів, адже саме ці етноси проживають в межах сучасної Російської Федерації. Деякі російські історики навіть беруться стверджувати, нібито монголи взагалі не брали участі у завоюваннях, оскільки були відсталим і малочисельним народом.  Саме «татарським фактором» і пояснюється відносна легкість завоювання половецьких та руських земель, які, як стверджують російські історики насправді були не завойовані, а «добровільно ввійшли» під владу «ментально та етнічно близької татарської держави». Л.Гумільов, взагалі назвав утвердження монголо-татарського іга на Русі «об'єднанням сил Русі і Орди проти католицького Заходу». Не дивно, що в умовах нової холодної війни РФ проти Заходу, така історична парадигма набуває дедалі більшої підтримки влади та популярності.

Росіянин Чингізхан та «монголо»-татарське  «благо»

Значна частина російських істориків, які правильно вловили настрої політичного керівництва, сьогодні зображують Золоту Орду висококультурною державою, де на відміну від середньовічної Європи, в якій звірствувала інквізиція, антисанітарія, чума та «мракобєсіє», вільно і толерантно співіснували різні релігії, будувалися церкви, мечеті й розвивалася культура. Влада татарських ханів, за їхнім твердженням, була скоріше благом аніж гнітом, і наголошується, що звичайним розміром данини було постачання державі 4-6 мішків зерна з однієї сім’ї раз на рік, що було необтяжливо навіть для найбіднішої родини. Про спалені монголо-татарами села і міста, зруйновані церкви, нелюдську жорстокість, мішки відрізаних людських вух, і такий вид непомірної данини для деяких непокірних народів як одна ведмежа з шкура з кожного мешканця, російські переписувачі історії воліють не згадувати.

В рамках цієї нової історичної концепції, азійський степовий завойовник Чингізхан, котрий за даними істориків народився в межах Читинської області Російської Федерації, в сучасній російській історії зображується чи не позитивнішим державотворцем аніж Сталін. Сам Чингізхан, за їхньою версією, був не монголом, а можливо правителем казахського або поволзького степового народу, який легко приєднав навколишні землі теперішньої Росії, з огляду на взаємну етнічну спорідненість. Монголи, зазначає Горохов, були не здатні створити потужну євразійську імперію, адже були малочисельним відсталим народом. То ж роль великих  історичних завойовників, за переконанням значної частини російських істориків, належить предкам народів російського Поволжя.  Навіть у самій назві колоніального панування кочівників на Русі передбачено ставити лапки у такому порядку: «монголо»-татарське «іго», зазначаючи, що не було воно монгольським, та й ігом також не було, адже слов’янські племена «добровільно переходили під владу азійських ханів, з якими їх об’єднували давні цивілізаційні зв'язки».

Деякі російські фольк-історики або письменники-пропагандисти, керуючись не стільки історичними фактами, скільки власною фантазією, взагалі стверджують, що, наприклад, ім’я Батия походить від російського слова «батя», і, очевидно, він був руським князем половецького походження. Або що татари та русичі були частинами єдиного народу і спільно створили велику державу. Прихильників таких історичних версій у РФ з'являється дедалі більше, і їхні погляди стають частинами шкільних та вузівських навчальних програм.

Зрештою, для російських істориків тут немає нічого нового, адже історична правда для них традиційно важила значно менше за політичну доцільність. Особливо, якщо прихильникам такої інтерпретації історії гарантовані університетські посади на кафедрах, державні гранти, премії і наукові ступені. На тему «міфічності» монголо-татарського іга й взаємовигідного цивілізаційного симбіозу росіян і татар в сучасній РФ випущено сотні книг, тисячі статей, десятки «історичних документальних» фільмів. Авторам цих ідей не лише відкрита дорога на радіо, телевізійні передачі та створенні найширші можливості для пропаганди, але й надається фінансова підтримка держави. Тож до абсурду перекручуючи історію, навчаючи росіян, що монголо-татари  були союзниками Москви, а Київ був розсадником міжусобної боротьби за великокнязівський престол, прокремлівські історики намагаються радикально розвернути цивілізаційний вектор російської історичної свідомості на догоду ситуативним політичним реаліям.

А що з того Україні?

Деякі українські історики та публіцисти, які у своїх працях констатували азійсько-татарське, а не слов'янське походження російського етносу, можуть святкувати перемогу, з огляду на масове поширення в РФ «історичної татарофілії»: мовляв,  визнали таки, що ми були праві! Можливо, теперішня версія історичного абсурду росіян навіть певною мірою корисна Україні. Адже усвідомивши, що їхні «історичні корені» та «центри цивілізаційної ідентичності» перебувають в азійських степах, росіяни, можливо, нарешті відчепляться від України, полишивши намір втягнути її у свій «братній союз»? Однак навряд чи зміна історико-цивілізаційного вектора Росії, призведе до зменшення її територіальних зазіхань щодо сусідніх країн. Росіяни можуть висунути Україні нові територіальні претензії, згідно з якими, 13 областей сучасної України колись входили до Золотої Орди – «колиски» й «матері» Російської Федерації.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук