Еліта – це …

Шукаючи перспективні „точки росту” нашого міста й регіону, варто виходити з положення, яке в розвинених країнах давно стало настановою до дії для політиків, посадовців, громадських лідерів, менеджерів корпорацій тощо. Їхнім українським колегам положення це загалом теж відоме, але, сказати б, наразі не є близьким. Суть його полягає в тому, що на початку ІІІ-го тисячоліття майже всі ресурси розвитку людських спільнот виявляють свою обмеженість. Єдиним невичерпним ресурсом кожної більш-менш численної спільноти є знання, досвід, кваліфікація, таланти, мотивація до праці й творчості її членів.

Як правило, сьогодні високорозвинена держава чи регіон відрізняються від менш успішних територіальних формацій не родючими ґрунтами, покладами корисних копалин, зручними доїздами, потужністю індустріальних „м'язів" чи навіть мудрими законами. Здебільшого, перед у розвитку ведуть формації, в яких талановиті люди, як правило, бувають успішними, знаходячи в своєму соціальному довкіллі розуміння, зацікавлення, а, відтак, і ресурси для реалізації своїх талантів. Навпаки, в аутсайдерах поступу ходять такі спільноти, де здібні й працьовиті не годні пробитися крізь павутиння зневаги, щільну мережу станових обмежень, кумівства, корпоративності, корупції.

Галичина ж нині є аутсайдером навіть усередині країни, її ніхто не вважає бодай просто прогресивним регіоном. З цього факту самі напрошуються висновки щодо ефективності використання галицькою громадою людського капіталу. Про силу хабара, всевладдя кумівства, безкомпромісність змагань кланів на галицьких теренах розповідати так само зайве, як і про зворотний бік цих явищ - поблажливу зневагу місцевих „начальників" до перспективних проектів, конструктивних ідей, неординарних особистостей. А як починає „дусити жаба" наших земляків, коли їхній підлеглий, колега, знайомий, сусіда намагається вибитися з нестатків, підвищити свій соціальний статус! Ба, не просто дусити, а й спонукати до активної протидії такому „неподобству".

Наведемо лише два факти, які засвідчують, що в царині використання людського чинника наш регіон пасе задніх навіть на „євразійському просторі". Так, щороку тисячі „освітніх мігрантів", шукаючи можливості поступити у ВИШ без хабара й протекції, вирушають з Галичини на Схід України. Інший приклад: в будь-якому варіанті списку найвідоміших галичан (скажімо, Явлінський, Фрідман, Вексельберг, Марініна, Віктюк, Башмет, Криса, Мартинюк, Шкіль, Чорновіл-молодший, Білозір, Білик...) кидається у вічі, що майже всі його фігуранти плідне поле для своєї діяльності знайшли за межами рідного регіону. В самій же Галичині сьогодні попросту відсутні постаті аналогічного масштабу.

Напрошується прикрий висновок: на шляху до використання найстратегічнішого ресурсу нашого поступу стоять найповажніші перешкоди. Вони-бо - в глибинних структурах суспільної свідомості, плеканих від століть (згадаймо бодай сумну долю Шашкевича, Франка, Павлика, інших непровінційного формату галичан минулих часів).

Для руйнування цих перешкод слід ужити різноманітних засобів.

Ось один із можливих... Трудова біографія матері автора цих рядків починалася в 50-тих роках у гальванічному цеху. З її розповідей добре пам'ятаю, що тоді майстри металопокриттів активно спілкувалися між собою й метрів своєї справи знали пречудово. Завдяки інтенсивному неформальному спілкуванню молоді фахівці швидко набиралися досвіду, інноваційний процес був неперервним, а головне - в цьому сходилися всі свідки епохи, з якими спілкувався - працювали з великим інтересом і „тонкощі міжлюдських взаємин" самі собою відходили на задній план.

...Років із п'ятнадцять тому я з певної нагоди поцікавився в кількох десятків львів'ян, представників різних професій: кого з найкращих майстрів свого фаху знають вони у Львові, в Галичині чи й цілій Україні? Сукупно загал опитаних назвав не більше двох-трьох прізвищ, себто переважна їх більшість не знали жодного імені!

А чи володіє хто-небудь у сучасному Львові узагальненими відомостями про те, хто в місті найкраще пече хліб, ріже метал, ремонтує взуття, лагодить сантехніку, складає комп'ютерні програми, навчає дітей, лікує хвороби, реставрує пам'ятки старовини? Хто на сьогодні становить правдиву еліту львівської громади? Й чого варті ці люди в українському, або й світовому табелі про ранги?

Між тим, відповідний банк даних міг би мати розмаїті використання. Передовсім, імена правдивих майстрів своєї справи мусять зацікавити організаторів львівських технопарків та бізнес-інкубаторів, що справа з ними поволі дозріває до стадії практичної реалізації. Ініціативу організації регулярних зустрічей таких людей із потенційними інвесторами могла би взяти на себе міська влада або громадські організації. Адже що може бути привабливішим для правдивого підприємця, як інвестувати кошти під заставу таланта, досвіду, фахової майстерності?

(Років 12 тому, коли на львівському „Кінескопі" ще жевріло якесь життя, було здійснено спробу врятувати підприємство за допомогою корейських інвесторів. Бізнесовці з Країни ранкової прохолоди оглянули руїни цехів, напіврозкрадене застаріле обладнання, понищені комунікації - й щиро зізналися, що збудувати новий завод у чистому полі обійдеться їм дешевше. Якби натомість гостям уміло представили сформований трудовий колектив з усталеними традиціями та численними фахівцями високого рівня, ті, можливо, змінили б свою думку щодо доцільності інвестування у Львові.)

Диспонуючи реєстром найкращих, старовинне місто майстрів могло би подбати про відтворення професійних гільдій - захід тим доречніший, оскільки нині якість більшості львівських товарів та послуг лишає бажати кращого. Сьогодні недобросовісного пекаря годі прив'язати до ганебного стовпа перед Ратушею (як то можна побачити на малюнку в Історичному музеї), проте сучасні засоби впливу на бракоробів можуть бути не менш ефективними.

Століття тому деякі львівські кнайпи були своєрідними „клубами за інтересами" - скажімо, у „Шотландській кав'ярні", зазвичай, збиралися математики. Ймовірно, таку традицію за бажання можна поновити, що не тільки дало б поштовх до відновлення математичної слави Львова, а й стало чудовою туристичною атракцією. Надто, якщо одночасно в інших кав'ярнях зустрічатимуться фізики, програмісти, бухгалтери, історики, патологоанатоми... Іншою цікавою атракцією можуть стати організовані під муніципальною егідою майстер-класи - не лише власне мистецькі, а й, приміром, лікарські, педагогічні, кравецькі, сантехнічні, авторемонтні...

Шукаючи свій „шлях нагору", місто й регіон потребують переформатування поняття „еліта". Це поняття слід перестати ототожнювати з особами при грошах і посадах, або ж розкрученими „зірками", чию діяльність годі назвати корисною для суспільства. Реальною елітою є особи, чий добрий слід у долях земляків є найпомітнішим. Такі люди є серед нас - але чи мають визнання й подяку, чи завжди бачать перед собою зелене світло? Варто його запалити - й за кілька років рідне місто зміниться на краще до невпізнання.

Фото з сайту gazeta.sebastopol.ua