Галицька ліва: від Франка до УПА-1

IQМирослав Чайковський, 13 квітня 200951824

Історично склалося так, що наприкінці ХІХ століття Україна була розділена між Російською та Австро-Угорською імперіями, а самі українці укладалися в енгельсівське поняття «плебейської нації».

 

 

На той час Галичина, зазвичай іменована «українським П'ємонтом», за своєю відсталістю, бідністю і забитістю випереджала навіть Наддніпрянщину. Це був край селянського малоземелля, аграрного перенаселення і дрібної промисловості. Щойно зродженому пролетаріату доводилося масово емігрувати, а соціальна структура галицького суспільства, як і кількасот літ тому, ділилася на «хлопів і попів».

 

Драгоманівщина на галицькому ґрунті

Саме в таких умовах 1890 року було створено першу на українських теренах політичну партію, що отримала органічну на той час назву - Русько-Українська Радикальна партія (пізніше просто Радикальна). Її авторами стали: Іван Франко, Михайло Павлик, Євген Левицький - молоді учні найбільш авторитетного українського соціаліста немарксистського спрямування Михайла Драгоманова. І хоча Франко вважав створення партії передчасним, саме йому довелося формувати ідейне обличчя УРП, співпрацюючи в радикальних органах. Смерть Драгоманова (1895) прискорила процес диференціації в радикальному русі, який призвів до розламів в партії наприкінці 1890-их pоків.

На той час радикали були першими організованими на європейський зразок українськими лівими - з розробленою програмою, масовою організацією і реєстрованим членством. В основу програмних засад було покладено кращі драгоманівські концепції: етичний і науковий соціалізм на демократичній і кооперативній базі, людську гідність для всіх і, що цікаво, - потенційну всеукраїнську єдність(!). Крім того, радикальний рух прагнув до секуляризації суспільного й культурного життя та поборював уніатське духовенство, котре тоді відігравало провідну роль у Галичині. Як і годиться, члени партії займалися низовими соціальними практиками. До того ж, УРП мала виразно опозиційну програму до уряду та тодішніх народовців.

Саме програмні положення УРП викликали критику з боку так званих «молодих радикалів», які здебільшого вважали себе марксистами (скажімо, Юліана Бачинського чи В'ячеслава Будзиновського). Через ці суперечки між молодими марксистами і старими драгоманівцями (так званою "Коломийською групою") вже на установчому з'їзді партії довелося приймати два зразки програми: максимум і мінімум. Згодом змагання трьох амбітних течій - соціалістів-народників (вони ж драгоманівці), соціалістів-марксистів (близьких до австрійського варіанту соціал-демократії) та радикальних народовців фактично призвели до розколу партії. Одним з найбільш конфліктних моментів став вихід 1895 року книги Бачинського «Україна irredenta», в якій автор обстоював претензії на потенційну самостійність реґіону і України загалом (біблія українських націоналістів - "Самостійна Україна" Міхновського - з'явилася лише двадцять років потому). Погляди Бачинського зазнали різкої критики, особливо з боку корифеїв партії - Франка і Павлика, як раніше була піддана обструкції й озвучена Будзиновським ідея окремої держави. Згодом Ганкевич, Бачинський, Яросевич та Вітик стали біля керма Української соціал-демократичної партії. А УРП, втративши широку електоральну базу, перетворилася на партію селян і орієнтувалася здебільшого на аграрні проблеми.

Втім, УРП відіграла не останню роль у житті галицької громади після проголошення Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР), адже до Української Національної Ради було делеґовано кількох колишніх провідних діячів УРП. Та у 1920-х роках партія починає орієнтуватися на радянську Україну, а 1925 року ухвалює постанову проти співпраці з «буржуазними партіями», засуджує колоніальну політику більшовиків проти України і проголошує типове для есерів гасло: «Вся земля селянам без викупу». Природно, що після приєднання 1926 року до УРП волинської групи есерів, партія змінює назву на Українську Соціалістичну Радикальну Партію, а в квітні 1931 р. вступає до II Соціалістичного Інтернаціоналу.

По другій світовій війні, 1946 року, УСРП відновила свою діяльність вже в еміграції, а 1950 року об'єдналася з УСДП й іншими ліво-демократичними групами в Українську соціалістичну партію.

 

Радикали на службі марксизму

Марксистська фракція УРП (пізніше - Українська соціал-демократична партія) на противагу тодішнім народникам орієнтувалася радше на міську, пролетарську культуру. Значну роль у розвитку робітничого руху на Галичині відіграли й профспілки, що поступово стали опорою тогочасних галицьких есдеків. Специфіка соціал-демократичного руху в Галичині полягала в тому, що виник і розвивався він передусім під впливом німецького та австрійського рухів. Твори ж Маркса й Енгельса масового поширення і помітного впливу набули лише після організаційного оформлення як польських, так і українських соціал-демократичних партій. Щоправда, до 1907 р. УСДП була секцією Польської соціал-демократичної партії Галичини і Сілезії (а та, у свою чергу, федеративною частиною Соціал-демократичної партії Австрії). Прагнення молодих членів УСДП до більшої самостійності ледь не призвело до розколу в партії, однак на з'їзді у березні 1914 року обидві фракції УСДП примирилися.

Соціал-демократи мали свого представника в уряді ЗУНР, однак досить швидко перейшли до опозиції, а згодом навіть отримали кілька портфелів наддніпрянського уряду Української Народної республіки. Втім, УСДП, як і УРП, переходить на радянську платформу й звинувачує в буржуазності й угодовстві уряд ЗУНР в екзилі. З приходом до УСДП кількох послів з Волині цей курс зміцнюється, тож з'їзд 1923 року ухвалює перехід на комуністичну платформу, при цьому усунувши з проводу колишніх керівників партії. Після ліквідації УСДП у січні 1924 р. польською адміністрацією, прокомуністичні елементи переходять до молодої, але залежної від польського руху Компартії Західної України (КПЗУ), а соціал-демократична меншість організовується у позапартійну групу «Вперед» під проводом Ганкевича. Саме вона 1929 р. повертає назву УСДП і згодом вступає до П Соціалістичного Інтернаціоналу. Втім, завершила свою діяльність УСДП в еміграції, об'єднавшись із залишками УРП.

Така доля одного з найяскравіших проявів галицької лівої: розколовши поміркованих радикалів, марксисти утворили власну партію, котру за кількадесят років перемогли інші політики, що вважали поміркованими їх самих.

 

ІРСД і КПЗУ: Ленін - так, Сталін - ні!

На тлі поступового занепаду УСРП і УСДП все більшої актуальності набував вибір між шляхом, котрий відстоювала Комуністична партія Західної України, та шляхом, котрим йшли молоді націоналісти з УВО-ОУН. Забігаючи наперед варто зауважити, що КПЗУ було знищено сталінським терором, натомість ОУН не лише вижила у буремні 30-і і спромоглася очолити УПА, але й перейшла на плебейсько-революційні позиції, що їх відстоювала КПЗУ.

Історичною попередницею КПЗУ була маловідома і нелегальна Інтернаціональна революційна соціал-демократія, що діяла у Галичині в 1915-1918 роках. В ідеологічному плані галицькі комуністи були традиційними: єдиним шляхом до національного і соціального звільнення мала стати соціалістична революція у Польщі. Дещо пізніше лозунгом КПЗУ стало об'єднання всіх українських земель в єдиній соціалістичній державі, себто - Українській радянській республіці. Задля національного звільнення, наголошували партійці, варто відмовитися від націоналізму, адже досягти цієї мети можна лише шляхом перетворення на радикальну соціальну партію. Втім, другий центр формування КПЗУ знаходився в УРСР, де в квітні 1920 році було створено Галицький організаційний комітет при ЦК КП(б)У. Тож є підстави говорити про два вектори, що впливали на формування галицького комунізму. Обидва вони йшли з імперських терен, один - з Німеччини та Польщі, інший - з материкової України.

Першою великою помилкою КПЗУ стала підтримка наркома освіти УРСР Олександра Шумського. Така позиція не могла залишитися безкарною, оскільки на кін ставилося реноме самого Лазара Кагановича. Тож керівництво партії разом із більшістю активістів було виключено з лав КПЗУ. Втім, це був далеко не останній удар, нанесений по партії вищим керівництвом. Однак від розгрому 1933-34 рр. партія оправитися не змогла і станом на 1938 рік була лише бляклою тінню революційного авангарду 1920-х. Тут і добив її останній сталінський удар - розпуск разом з Компартією Польщі.

Втім, до згасання, смерті і забуття комуністичних ідей в Галичині призвели і звістки про колективізацію, голодомор і велике смертовбивство, що 1939 року перекочувало на західні терени України.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 24

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Хома 14 травня 2009, 08:08

    Панове учасники форуму, пропоную ігнорувати пости [b]1 94.179.*.*[/b] по тій причині, що він :1) Вважає українців за недолюдей (untermensch);2)зневажливо висловлюється про селян 3)Тримає дома циркуль для вимірювання черепів. Все це - у його постах на форумі "Предательство по - украински". Це ж фашист!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • 1 16 квітня 2009, 18:05

    to Саня, Одесса фу, выведи тараканов из своей головы ;) что за бред ты пишешь?

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • 1 16 квітня 2009, 18:04

    to редиска ошибаешься панове ;) совсем историю не знаешь ;) совсем забыл как поляки украинцев гнобили именно из за веры ;)

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук