Гренландія – від кризи до катастрофи

«Гренландське питання» Дональд Трамп порушував ще під час першої своєї президентської каденції. Тоді ідея про те, що Сполучені Штати заволодіють данським арктичним островом, звучала як ексцентрична провокація неврівноваженого глави Білого дому. Його територіальні претензії сприймалися радше як дипломатичне непорозуміння, ніж як реальна загроза Данії зокрема та цілій системі євроатлантичної безпеки загалом. Копенгаген тоді сказав своє рішуче «ні». Вашингтон ніби й заспокоївся на цьому, мовляв «ні, то ні». На цьому перший розділ цього дивного кейсу завершився.

Однак сьогодні ситуація цілком інша. Інтерес Білого дому до найбільшого острова світу вже не просто слова. Він чимраз сильніше підкріплюється конкретними політичними діями, інституційним тиском та цілеспрямованими дипломатичними кроками. Президент Трамп розійшовся зі своїми гренландськими філіппіками не на жарт. Він рішуче заявив, що «не готовий відступити від своїх вимог ні на міліметр». «Сполученим Штатам потрібна Гренландія для цілей національної безпеки. Її стратегічне арктичне розташування робить її необхідною для запропонованої системи протиракетної оборони “Золотий купол” (Golden Dome). НАТО стане набагато грізнішим та ефективнішим, коли Гренландія перебуватиме в руках Сполучених Штатів. Все, що менше, неприйнятно», – написав Трамп у своїй соцмережі Truth Social. А ще він обґрунтував свої експансіоністські плани тим, що, мовляв, якщо США не заволодіють Гренландією, то її незабаром захоплять як не росіяни, то китайці.

14 січня для залагодження питання Гренландії до Вашингтона приїхали міністр закордонних справ Данії Ларс Льокке Расмуссен та його гренландська колега Вівіан Моцфельдт. В урядовій будівлі, розташованій поруч з Білим домом, вони провели перемовини з віцепрезидентом Сполучених Штатів Джей Ді Венсом та держсекретарем Марком Рубіо. Розмова тривала близько години й фактично завершилася безрезультатно. «У нас досі існують фундаментальні розбіжності щодо майбутнього Гренландії. Нам не вдалося змінити позицію Америки», – зі жалем констатував пан Расмуссен.

Отже, Трамп взяв безапеляційний курс на заволодіння Гренландією і, як бульдозер, іде до своєї мети, змітаючи на шляху всі перешкоди. Серед іншого США також активізували свої контакти безпосередньо з гренландськими політиками, минаючи Копенгаген. Білий дім раз по раз відправляє на острів своїх високопоставлених представників. Окремим указом Трамп призначив губернатора Луїзіани Джеффа Лендрі спеціальним посланцем у справах Гренландії.

Хоча це не надто допомагає США у справі здобуття Гренландії. Тамтешні партії, і правлячі, і опозиційні, не в захваті від перетворення на 51-й американський штат. «Ми не бажаємо бути американцями, ми не хочемо бути данцями – ми хочемо бути гренландцями. Майбутнє Гренландії має вирішувати гренландський народ», – наголошується в спільній заяві, підписаній лідерами п'яти партій інатсисартута (гренландського парламенту). А прем'єр-міністр Гренландії Єнс-Фредерік Нільсен, своєю чергою, заявив: «Якщо нам доведеться обирати між США і Данією, то ми обираємо Данію. Гренландія не хоче належати США. Гренландія не хоче управлятися США. Гренландія не хоче бути частиною США».

Опитування громадської думки в Гренландії засвідчують, що більшість тамтешніх мешканців (загалом на острові постійно проживає 57 тисяч осіб) підтримують незалежність, і лише 6% погодилися б на приєднання до США, тоді як 85% категорично проти цього.

Та Вашингтон на це не зважає і ставить перед Копенгагеном питання руба: або ви продаєте острів добровільно, або ми заберемо його силою. І справа перестає бути суто данською. Бо таким чином Європа і НАТО постають перед стратегічною дилемою: як захистити суверенітет Гренландії, не вступаючи в пряму конфронтацію зі своїм давнім і потужним союзником. У Європейській Унії вже обговорюють поєднання не лише дипломатичних зусиль, а й економічних санкцій щодо США та посилення військової присутності в Гренландії.

Причому нарощування військової присутності вже почалося, хоча виглядає воно радше комічно, ніж загрозливо. До столиці Гренландії Нуука – формально для участі в навчаннях під назвою «Арктична стійкість», а реально, щоб продемонструвати підтримку Данії – прибуло 15 французьких військовиків, 13 солдатів Бундесверу, два норвежці, два фіни й один британець. Одне слово, демонстрація військової єдності недалеко втекла від жартів Трампа, що всі збройні сили Гренландії – це дві собачі упряжки.

Зрозуміло, що йдеться радше про підтримку символічну. Наразі нікому й на думку не спадає реально воювати зі Сполученими Штатами.

Та спершу треба зрозуміти, до яких дій насправді готовий Білий дім. Які реальні механізми стоять за словами Трампа про взяття острова під свій контроль, як далеко можуть зайти США у спробі розширити свій вплив на арктичну територію, яка офіційно є частиною Королівства Данія?

У Білому домі обговорюють кілька сценаріїв, від відносно помірних до надзвичайно радикальних. І в цьому контексті не зовсім зрозуміло, що заважає Вашингтону просто домовитися з Копенгагеном і Нууком на взаємовигідній основі. Данці і гренландці, наприклад, абсолютно не проти збільшення військової присутності США в рамках чинного оборонного договору 1951 року. Варто нагадати, що під час Другої світової війни США утримували близько 15 тисяч солдатів і понад десять баз у Гренландії. Нині їхня присутність скоротилася до двох сотень вояків на базі Пітуфік. Хоче Америка розселити на арктичних гренландських базах більше солдатів, щоб запобігти гіпотетичній окупації острова росіянами чи китайцями, – без проблем.

Ба більше, Данія і Гренландія заявили, що острів зі значними мінеральними ресурсами відкритий для бізнесу й вітатиме американські інвестиції. Хоча досі інтерес американців до цієї справи був доволі слабким.

У крайньому випадку можна обговорити укладання угоди про вільну асоціацію (Compacts of Free Association – COFA). Коли Гренландія збереже формальний суверенітет, але її безпека буде гарантована Сполученими Штатами. Така схема функціонує у відносинах Вашингтона з деякими країнами Тихоокеанського регіону.

Аби лише справа не дійшла до найекстремальнішого сценарію – анексії силою. Офіційно Білий дім ніби й заперечує такий розвиток подій. Проте у своїй риториці Трамп дозволяє собі такі погрози. І це змушує Данію дуже серйозно ставитись до відмови президента США відкинути варіант використання військової сили для здобуття Гренландії. І якщо справа дійде до реалізації цього сценарію, то військова окупація острова американською армією займе лічені хвилини. І не перешкодять цьому ні Статут НАТО, ні міжнародні договори, ні кілька десятків вояків з європейських країн-членів Північноатлантичного альянсу.

І тут важко не погодитися з прем'єр-міністром Польщі Дональдом Туском, який, коментуючи конфлікт навколо Гренландії, попередив, що будь-яке військове втручання США у справи острова стане політичною катастрофою. «Конфлікт або спроба анексії території члена НАТО іншим членом НАТО буде кінцем світу, яким ми його знаємо – світу, який довгі роки гарантував нашу безпеку», – застеріг він.

Що нам демонструє «гренландський кейс»? Він є яскравою ілюстрацією зміни глобальної безпекової архітектури й міжнародних конвенцій. З одного боку, зрозумілим є прагнення США посилити своє домінування в арктичному регіоні, який перестає бути світовою периферією й перетворюється на форпост глобальної конкуренції. Тож Вашингтон не може дозволити собі мати там «сірі зони».

Лякалки Трампа, що, мовляв, якщо США не візьмуть Гренландію під крило, то незабаром її захоплять як не росіяни, то китайці – нині не виглядають аж такими неймовірними. На тлі загарбницької війни в Україні, російських погроз на адресу Європи, намагання Пекіна розширити свої глобальні впливи можна очікувати яких завгодно сценаріїв розвитку подій.

Водночас треба розуміти, що «гренландська криза» – це не просто суперечка союзників щодо острова, це випробування больових меж усередині досі єдиного Західного світу. Якщо натиск США виявиться успішним, то це створить прецедент, який вийде далеко за межі Гренландії й арктичного регіону. Розвал НАТО, про який попереджає Туск і який неминуче настане, щойно США зважаться на анексію, відкриє перед хижацькою Росією неймовірні перспективи для реалізації давно виплеканої мрії про «Ялту 2.0». І «гренландська криза» перетвориться на «гренландську катастрофу» глобального масштабу.